Постанова № 35786579, 05.12.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 р. Справа № 804/14449/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича при секретаріЛісна А.М. за участю: представника позивача представника відповідача ОСОБА_4 не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсної податкової консультації

ВСТАНОВИВ:

05.11.2013 року позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить визнати недійсною податкову консультацію № 3145/10/04-17.06-47 від 16.09.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає висновки відповідача у податковій консультації такими, що не відповідають чинному податковому законодавству України, оскільки відповідачем не враховано пункт "в" п.п. 138.10.2 ст. 136 ПК України та Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 30.03.1998 року № 102. Також позивач наголосив на тому, що відповідачем не враховано, що витрати на утримання основних засобів, зокрема і транспортного засобу, включають в себе і технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу.

Ухвалою суду від 19.11.2013 року відкрито провадження у справі.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений. Заперечень на позовну заяву не надав.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.

04.09.2013 року позивач звернувся до відповідача з листом від 03.09.2013 року № 1/58, у якому просив надати податкову консультацію з наступного питання: «підприємець на загальній системі оподаткування здійснює перевезення вантажу за замовленням; власником транспортних засобів являється він самий. Чи має право такий підприємець включати до складу витрат витрати на технічне обслуговування транспортних засобів (запчастини та ремонт), враховуючи те, що транспортні засоби зареєстровано на нього як на фізичну особу та використовуються останнім у здійсненні підприємницької діяльності».

16.09.2013 року відповідач направив позивачу листа № 3145/10/04-17.06-47 «Щодо надання податкової консультації згідно із статтею 52 Податкового кодексу України».

У вказаному листі відповідач повідомив позивача про те, що Цивільний кодекс України не визначає такого суб'єкта права приватної власності як фізична особа-підприємець.

На думку відповідача витрати на ремонт транспортних засобів відносяться до інших витрат згідно п.138.1 ст. 138 ПК України, однак не вважаються витратами операційної діяльності.

Також відповідач зазначає, що не включаються до складу витрат, зокрема витрати на реконструкцію, модернізацію або інше поліпшення основних засобів, які підлягають амортизації (п.п.139.1.5 п.139.1 ст. 139 ПК України).

У відповідності до п. 53.3 ст. 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Таким чином, судом встановлено, що податкова консультація відповідача, яка оформлена листом № 3145/10/04-17.06-47 від 16.09.2013 року, є правовим актом індивідуальної дії, оскільки має індивідуальний характер, може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію, а також такий платник податків не може бути притягнутий до відповідальності якщо він діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі.

Згідно п.1 ч.2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, спір підсудний Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Стаття 53 ПК України також встановлює спосіб захисту прав та інтересів платника податків у суді, якщо останній не погоджується із наданою податковою консультацією, а саме: визнання такої податкової консультації недійсною та зобов'язання податкового органу надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

Судом встановлено під час розгляду справи, що суть спірних правовідносин полягає у правильності наданої відповідачем податкової консультації щодо практичного застосування норми абз. «в» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України в частині відсутності у платника податків - позивача, права відносити до складу витрат витрати на технічне обслуговування транспортних засобів, які належать на праві власності фізичній особі та використовуються нею у власній підприємницькій діяльності.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 52 ПК України передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Таким чином, відповідно до вказаної норми відповідач повинен був надати позивачу податкову консультації, тобто надати допомогу цьому платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону.

У відповідності до ч.1 ст. 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Отже, фізична особа, якій на праві власності належать транспортні засоби, вправі використовувати їх у власній підприємницькій діяльності.

Згідно із п. 177.2. ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно п. 177.4. ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Тобто, норма п. 177.4. ст. 177 ПК України є відправною нормою, яка вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

У відповідності до п.п. 14.1.138 п.14.1 ст. 14 ПК України основні засоби це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Таким чином, суд доходить до висновку, що транспортні засоби являються основними засобами.

Згідно із пп. 139.1.5. п. 139.1. ст. 139 розділу III ПК України, не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.1. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до абз. «в» п.п. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Абзацов «г» п.п. 138.8.5 п.138.8 ст. 138 ПК України встановлено, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення

У відповідності до п. 1.3 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 30.03.1998 року № 102, ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин.

Пунктом 3.8 вказаного вище положення передбачено, що щоденне обслуговування, технічне обслуговування та сезонне технічне обслуговування дорожніх транспортних засобів не належать до реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення дорожніх транспортних засобів.

Таким чином, суд доходить до висновку, що витрати на утримання, експлуатацію та ремонт (в даному випадку це витрати на придбання запасних частин, технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів) основних засобів цілком і повністю відноситься до загальновиробничих або адміністративних витрат в залежності від того для чого використовується автомобіль.

Одночасно суд зазначає, що згідно п.138.2 ст. 138 ПК України всі витрати на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів повинні бути підтверджені первинними документами, які підтверджують здійснення платником податку на прибуток витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та іншими документами, встановленими розділом ІІ Податкового кодексу України.

Суд відхиляє посилання відповідача на пп. 139.1.5. п. 139.1. ст. 139 розділу III ПК України, оскільки в даному випадку відповідач ототожнює витрати на поточний ремонт та утримання автомобіля з витратами на реконструкцію, модернізацію або інше поліпшення основних засобів.

На підставі викладеного суд визнає недійсною податкову консультацію відповідача, яка оформлена листом № 3145/10/04-17.06-47 від 16.09.2013 року «Щодо надання податкової консультації згідно із статтею 52 Податкового кодексу України».

Одночасно суд у відповідності до частини 4 статті 11 КАС України вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язати відповідача надати позивачу нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду щодо наявності встановлених законом підстав для віднесення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 до складу витрат, зокрема, витрат на придбання запасних частин, технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, які належать на праві власності фізичній особі ОСОБА_4 та використовуються останнім у власній підприємницькій діяльності, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, а також узгоджується із способом захисту порушених прав платника податків встановленого у пунктів 53.3 ст. 53 ПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Визнати недійсною податкову консультацію Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яка оформлена листом № 3145/10/04-17.06-47 від 16.09.2013 року «Щодо надання податкової консультації згідно із статтею 52 Податкового кодексу України».

Зобов'язати Дніпропетровську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області надати фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду щодо наявності встановлених законом підстав для віднесення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 до складу витрат, зокрема, витрат на придбання запасних частин, технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, які належать на праві власності фізичній особі ОСОБА_4 та використовуються останнім у власній підприємницькій діяльності.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 68,82 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 05 грудня 2013 року

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили станом на 05.12.2013 року СуддяС.В. Златін С.В. Златін