Постанова № 35781973, 18.11.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2013 року Справа № 808/6863/13-а м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Нечипуренка О.М., при секретарі Петрусь Д.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовною заявою: ОСОБА_1

до: Державного реєстратора прав на нерухоме майно державної Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області

про: визнання неправомірними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (договір від 05.09.2013)

від відповідача - Кохановська О.І. (довіреність № 02-02-31/878 від 18.09.2013)

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просить суд

- визнати протиправними дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про відмову у державній реєстрації права власності ОСОБА_1 на ? частину будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4.

- скасувати рішення державного реєстратора від 01.08.2013 року №4667894 про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень.

- зобов'язати державного реєстратора прийняти документи для реєстрації права власності ОСОБА_1 на ? частину будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4.

Ухвалою суду від 16.10.2013 відкрито провадження у адміністративній справі №808/6863/13-а та призначено до судового розгляду на 31.10.2013. Ухвалою суду від 31.10.2013 провадження у справі, на підставі п.4 ч.2 ст.156 КАС України, було зупинено до 18.11.2013.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги і з підстав, викладених в позовній заяві просить задовольнити їх у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили.

Позивач зазначає, що заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя у справі №332/474/13 було прийнято 10.06.2013, а договір дарування, на який посилається державний реєстратор, як на підставу відмови у державній реєстрації, укладений між ОСОБА_4, від імені якого діяла ОСОБА_5, та ОСОБА_6 04.03.2013. Тобто рішення суду у справі про визнання права власності було прийнято судом після укладення договору дарування, тому, вважаю, державний реєстратор повинен був керуватися тим документом, який прийнятий пізніше, у даному випадку це рішення суду.

У рішенні суду, окрім визнання права власності, зазначено про зобов'язання виселення ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_1, тобто, у даному випадку суд визнав незаконність знаходження у цьому будинку ОСОБА_6

Договір дарування, на підставі якого право власності від ОСОБА_4, від імені якого діяла ОСОБА_5, перейшло до ОСОБА_6, не може бути законною підставою для відмови у реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем ще й тому, що він сам є незаконним (удаваним).

Тому, позивач вважає безпідставною відмову у реєстрації права власності та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, про що надав суду письмові пояснення. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що під час розгляду заяви при розгляді документів, поданих разом із заявою та встановленні відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам чинного законодавства, було виявлено, що заочним рішенням Заводського районного суду від 10 червня 2013 р. по справі 332/474/13 визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину у справі часткової власності на будинок АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 (рішення набуло законної сили 21.06.2013р.), проте за матеріалами реєстраційної справи №5872823101 та даними Державного реєстру прав право власності від ОСОБА_4 на підставі договору дарування перейшло до ОСОБА_6. Ураховуючи викладене, керуючись статтею 24 Закону, пунктами 16 та 23 Порядку, державним реєстратором було прийнято рішення про відмову у проведені державної реєстрації права власності за №4667894 від 01.08.2013 року на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за суб'єктом: ОСОБА_1, з причини - подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Зважаючи на викладене, відповідач вважає свої дії вчиненими у відповідності та на виконання приписів чинного законодавства, а, відтак у позові просить відмовити у повному обсязі.

У засіданні 18.11.2013, судом, відповідно до ст.160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

На виконання приписів ст. 41 КАС України, в ході судового розгляду здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».

Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Судом встановлено, що Відповідно до матеріалів реєстраційної справи №5872823101, від імені ОСОБА_4, за довіреністю від 25.12.2012 року зареєстрованої за № 1571, посвідченою приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8 26.01.2013 року було подано заяву про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, разом з документами, необхідними для проведення реєстрації та їх копіями завіреними належним чином. Зазначену заяву, згідно ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» (далі - Закон), було зареєстровано та проведено державну реєстрацію зазначеного об'єкта нерухомого майна.

Як свідчать записи супровідного листа приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 від 04.03.2013 № 35/01-30, на виконання пункту 3 Порядку передачі документів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.01.2012 №111/5, реєстраційній службі Запорізького міського управління юстиції було передано документи з описом вкладення щодо реєстрації переходу права власності на ОСОБА_6 на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до яких, за договором дарування частки житлового будинку від 04.03.2013 року, зареєстрованого за №854 та посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9, дарувальник ОСОБА_4(в особі представника за довіреністю, ОСОБА_5 - довіреність від 11.01.2013 року №21, посвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7) безоплатно передає у власність обдаровуваній належну йому на праві приватної спільної часткової власності 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У даному договорі зазначено, що за свідченнями представника дарувальника, відчужувана частка житлового будинку на момент укладання договору нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужене та судового спору щодо неї немає, також сторони стверджують, що договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину.

Так, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9, відповідно до вимог Порядку та ст. 3 Закону, за результатами вчинення вище зазначеної нотаріальної дії, на підставі договору дарування частки житлового будинку від 04.03.2013 року зареєстрованого за № 854 було проведено державну реєстрації переходу права власності на ОСОБА_6

12.07.2013 року ОСОБА_1 подав до реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції заяву про державну реєстрацію права на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, разом з документами, необхідними для проведення реєстрації та їх копіями завіреними належним чином, а саме заочне рішення заводського районного суду м. Запоріжжя по справі 332/474/13 від 10 червня 2013 року та технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, виданий Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації від 12 липня 2013 року.

Державним реєстратором, відповідно до вимог чинного законодавства, при розгляді документів, поданих разом із заявою та встановленні відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам чинного законодавства, було виявлено, що заочним рішенням Заводського районного суду від 10 червня 2013 року по справі 332/474/13 визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину у справі часткової власності на будинок АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 (рішення набуло законної сили 21.06.2013р.), проте за матеріалами реєстраційної справи №5872823101 та даними Державного реєстру прав право власності від ОСОБА_4 на підставі договору дарування перейшло до ОСОБА_6.

Зважаючи на встановлені обставини, державним реєстратором було прийнято рішення про відмову у проведені державної реєстрації права власності за №4667894 від 01.08.2013 року на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за суб'єктом: ОСОБА_1, у зв'язку із тим, що подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Приймаючи рішення у справі, суд виходив з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності, згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 4 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до п. 7 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень І Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22,06.2011 № 703, для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Міністерство юстиції України.

Згідно п.1, 3 ст.16 Закону заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому законом порядку..

Частиною 2 ст.9 Закону державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

- відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст.24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) об'єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;

3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;

5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;

6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

2. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Постановою Кабінету Міністрів України пунктом 16 "Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" №703 від 22.06.2011 визначено осіб, які можуть звертатись із заявою про державну реєстрацію права власності та інших речових прав.

Так, для реєстрації права власності із заявою звертається власник або уповноважена ним особа, яка пред'являє органові державної реєстрації документ, що підтверджує її повноваження.

Відповідно до п.9 Порядку заявник під час подання заяви про державну реєстрацію пред'являє органові державної реєстрації прав, нотаріусові документ, що посвідчує його особу, а у разі подання заяви уповноваженою особою така особа пред'являє органові державної реєстрації, нотаріусові також документ, що підтверджує її повноваження.

За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, згідно приписів Порядку, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Пунктом 23 даного Порядку зазначено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Як свідчать матеріали справи, всупереч вимогам чинного законодавства Позивач не надав жодних документів, що підтверджують відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, оскільки, за матеріалами реєстраційної справи №5872823101 та даними Державного реєстру прав право власності від ОСОБА_4 на підставі договору дарування перейшло до ОСОБА_6.

Таким чином, суд дійшов висновку, що під час розгляду заяви ОСОБА_1 щодо реєстрації права власності та доданих до заяви документів, враховуючи вищезазначене та керуючись ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктами 16 та 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2011 № 703 державним реєстратором було прийнято вмотивоване рішення про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно, оскільки позивачем не було надано документів, за якими можна встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України та перевіряє чи дотримувався суб'єкт владних повноважень, приймаючі (вчиняючи) рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що Державний реєстратор прав на нерухоме майно державної Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області надала позивачу рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 01.08.2013 року №4667894 правомірно та відповідно до діючого законодавства. Тож, немає правових підстав визнавати протиправними дії відповідача, скасування даного рішення та зобов'язання відповідача здійснювати відповідні дії.

Відповідно до ч.2, 4 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За приписами ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними зібраними у справі доказами, а тому є такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 94, 158, 160, 162, 163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про відмову у державній реєстрації права власності ОСОБА_1 на ? частину будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4, скасування рішення державного реєстратора від 01.08.2013 року №4667894 про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень та зобов'язання відповідача прийняти документи для реєстрації права власності ОСОБА_1 на ? частину будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 05.12.2013.

Суддя О.М. Нечипуренко