Постанова № 35781611, 24.10.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3435/13-а

24 жовтня 2013 року 09год. 20хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 до Здолбунівська об'єднана державна податкова інспекція Головного Управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - Здолбунівська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0002591700 від 19.09.2013 р.

Ухвалою судді від 03 жовтня 2013 року позовна заява залишалася без руху. Позивачу встановлювався строк для усунення недоліків позовної заяви до 25 жовтня 2013 року. У вказаний строк позивач допущені недоліки усунув, відтак позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.

09 жовтня 2013 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Здолбунівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській обл. № 0002581700 від 19.09.2013 р., яким ФОП ОСОБА_2 донараховано податку на доходи фізичних осіб у сумі 98466,39 грн. (за основним платежем) та 49233,19 грн. (за штрафними санкціями) та № 0002591700 від 19.09.2013 р., яким ФОП ОСОБА_2 донараховано податку на додану вартість у сумі 462262,00 грн. (за основним платежем) та 231131,00 грн. (за штрафними санкціями). Всього на 841092,58 грн. присудити ФОП ОСОБА_2О понесені ним судові витрати з Державного бюджету України.

Ухвалою судді від 09 жовтня 2013 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засідання на 16 жовтня 2013 року.

16 жовтня 2013 року у відкритому судовому засідання з'явився представник позивача, проте не з'явився представник відповідача, заперечень до адміністративного позову та клопотань про перенесення судового засідання від відповідача не надходило, хоча відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання до початку судового засідання. Для повного та об'єктивного вирішення справи та для можливості надання відповідачем заперечення до адміністративного позову суддею вирішено перенести судове засідання на 24 жовтня 2013 року на 9-00 год.

24 жовтня 2013 року від позивача надійшло клопотання про прохання розглянути позовну заяву без участі позивача у порядку письмового провадження. Також у клопотанні позивач вказує, що підтримує позовні вимоги повністю з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог.

Відповідач у судове засідання, призначене на 24 жовтня 2013 року не з'явився. Заперечень до адміністративного позову та клопотань про перенесення судового засідання від відповідача не надходило, хоча відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду до початку судового розгляду.

Враховуючи вимоги п.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У зв'язку із повторним неприбуттям у судове засідання відповідачем, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, а також надходження клопотання від позивача про розгляд позовної заяви без його участі у порядку письмового провадження, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів у порядку письмового провадження.

Оскаржувані рішення прийнято на підставі акта перевірки, у якому податковий орган зазначив про те, що правочини між ФОП ОСОБА_2 та його контрагентами ТОВ «Новий Градь», ТОВ «БК Шатл» та ПП «Бориславнафтопродукт» вчинено без мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемним. Позивач вважає такі висновки необґрунтованими, оскільки сума валових витрат та податкового кредиту сформована позивачем правомірно, господарські операції підтверджуються належно оформленими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, яким відповідач не надав належної правової оцінки. Зазначає, що платник податків не несе відповідальності за недотримання податкового законодавства контрагентами. Долучені до матеріалів справи документи, на думку позивача, повністю спростовують висновки відповідача про нікчемність таких правочинів, а тому прийняті на основі таких висновків податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню. Також вказує, що Здолбунівською ОДПІ було неправомірно донараховано податок на додану вартість, оскільки суми по податкових накладних отриманих від ТОВ «ТПК «Регіон» були скориговані (зменшені) в березні 2013 року, відтак вважає, що донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «ТПК «Регіон» є неправомірним. Вказує також, що наявна в матеріалах справи книга обліку доходів і витрат підтверджує правильність нарахування витрат позивача щодо отриманих послуг по розігріву, зберігання та видачі товару та підтверджує невключення у витрати відсотків банку за користування кредитною лінією, витрат на розрахунково-касове обслуговування, на придбання запчастин та за надані послуги.

Суд, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Здолбунівською ОДПІ проведено планову документальну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, за наслідками якої складено акт про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., вих.. № 139/1740-2406011578 від 02.09.2013 р. (надалі - Акт перевірки).

У висновках акта перевірки відповідач зазначив про порушення п.177.1 ст.177 п.177.4 ст.177 п.138.4 п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755 в результаті завищення валового доходу за 2012 р. на 341119,26 грн. та завищення валових витрат за 2012 р. на 916469,71 грн. занижено податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2012 р. на 98466,39 грн.; п.198.1, п.198.4, п.198.5, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755 в результаті проведеної планової документальної перевірки донараховано ПДВ в сумі 462262 грн., в т.ч. за березень 2012 р. в сумі 9278 грн., за квітень 2012 р. на суму 597 грн., за червень 2012 р. в сумі 2867 грн., за вересень 2012 р. на суму 1943 грн., за жовтень 2012 р. на суму 238598 грн., за листопад 2012 р. на суму 218866 грн. та занижено суму податкового кредиту за серпень 2012 р. на суму 9887 грн.

На основі таких висновків було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002581700 від 19.09.2013 р. та податкове повідомлення - рішення № 0002591700 від 19.09.2013 р.

10.09.2013 р. позивачем було подано заперечення, вих. № 10/9 від 10.09.2013 р., до акту перевірки. Проте, 18.09.2013 р. отримано відповідь на заперечення, вих. № 1489/1740-2406011578 від 16.09.2013 р., в якому податковий орган не взяв до уваги твердження ФОП ОСОБА_2 та залишив без змін акт планової перевірки.

Дослідивши долучені до справи письмові докази суд встановив наступні обставини щодо взаємовідносин позивача та його контрагентів.

Між ФОП ОСОБА_2 та ПП «Бориславнафтопродукт» укладено договір № 1/6 від 01.06.2012 р. На виконання даного договору було відвантажено товар, згідно нижченаведених документів:видаткові накладні від 13.06.12, 31.07.12, 03.08.12 р

Підтверджуючими документами щодо транспортування товару позивачем надано товарно-транспортні накладні з ПП «Бориславнафтопродукт». Оплату товару здійснено згідно виписок банку, наданих позивачем.

Між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «БК Шатл» було укладено договір № 12\12 від 17.04.2012 р. На підтвердження відвантаження товару та надання послуг позивачем було надано документи На виконання даного договору було відвантажено товар, згідно нижченаведених документів: видаткові накладні від 17 квітня 2012 року та акт виконаних робіт

Підтверджуючими документами щодо транспортування товару позивачем надано товарно-транспортні накладні. Оплату товару здійснено згідно виписок банку, наданих позивачем. Вказані документи досліджені судом.

Між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Новий Градь» укладено договір № 10\09-12 від 10.09.2012 р. На виконання даного договору було відвантажено товар, що підтверджується видатковими накладними.

Підтверджуючими документами щодо транспортування товару позивачем надано товарно-транспортні накладні. Оплату товару здійснено згідно виписок банку, наданих позивачем.

Документи первинного бухгалтерського обліку підтверджуючі товарність господарської операції досліджені судом, та долучені до матеріалів справи.

Також, позивачем було надано Договір зберігання мазуту № 4 від 22.06.2011 р. з Філією «Рівненський райавтодор» ДП «Рівненський облавтодор» ВАТ «Автомобільних доріг України» та договір зберігання, укладний з Ковельським ШБУ 63, які підтверджують зберігання мазуту, придбаного у постачальників ТОВ «Новий Градь», ТОВ «БК Шатл» та ПП «Бориславнафтопродукт».

Позивачем також було надано трудові договори з найманими особами в перевіряємому періоді. Також було надано договір оренди приміщення, укладний із ЗАТ Фірма «Рівнебуд».

Щодо господарських взаємовідносин з ТОВ «ТПК «Регіон».

Між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ТПК «Регіон» було укладено договір купівлі-продажу № 2310 від 23.10.2012 р., відповідно до якого здійснено поставку кукурудзи та виписано наступні видаткові та податкові накладні

Також, між ФОП ОСОБА_2 та ТПК «Регіон» було укладено договір зберігання № 2310 від 23.10.2012 р., згідно якого ТПК «Регіон» зобов'язується зберігати та повернути у схоронності майно, зазначене у вищенаведених накладних.

Відповідно до наданих позивачем розрахунків коригування до податкових накладних та податкової декларації з податку на додану вартість за березнь 2013 року ФОП ОСОБА_2 було повернуто вищенаведені товари та знято із податкового кредиту суми ПДВ по даним товарам.

Щодо встановленого в акті перевірки завищення витрат ФОП ОСОБА_2

Відповідно до наданої позивачем до адміністративного позову книги обліку доходів і витрат встановлено, що витрати за послуги по розігріву, зберігання та видачі товару за 2012 рік становлять 650294,16 грн.

Також, згідно наданої позивачем книги обліку доходів та витрат спростовується твердження відповідача про включення відсотків банку за користування кредитною лінією в сумі 138294,16 грн. та витрати на розрахунково-касове обслуговування банку в сумі 17387,03 грн.; витрати на придбання запчастин на суму 4083,34 грн. та за надані послуги ПП «Світахо» в сумі 105,17 грн. Щодо послуг зв'язку книгою обліку доходів і витрат підтверджується, що вони включені у витрати у розмірі 3112 грн., а не у розмірі 3711,72 грн., як вказує в акті перевірки відповідач.

Вирішуючи спір, суд керується наступними положеннями чинного законодавства:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одночасно Конституцією встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Податковий кодекс України містить наступні нормативні положення щодо порядку формування податкового кредиту та сплати зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно із приписами п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно зрозділом III цього Кодексу.

До витрат операційної діяльності відносяться витрати, визначені пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Законувбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

При вирішенні спору суд виходить з наступного:

Одним із видів діяльності ФОП ОСОБА_2 є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами .

Для здійснення обраного ним виду господарської діяльності, підприємцем було придбано і оплачено мазут та послуги по транспортуванню мазуту. По факту купівлі-продажу продукції у ТОВ «Новий Градь», ТОВ «БК Шатл» та ПП «Бориславнафтопродукт» виписано податкові накладні, суми яких позивач відніс до складу податкового кредиту. Факт реальності купівлі-продажу продукції підтверджується первинними документами встановленої форми, про які зазначено вище. Долучені позивачем документи мають усі необхідні реквізити та відомості, у повній мірі відображають зміст господарської операції, і в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність. Податкові накладні, які засвідчують факт продажу товарів, також належно оформлені, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, включену у вартість ціни товарів за договорами купівлі-продажу.

На підтвердження наявності у позивача матеріально - технічної бази, необхідної для здійснення обраного ним виду господарської діяльності долучено: трудові договори між працівникамим і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 Крім цього, ФОП ОСОБА_2 було орендовано приміщення для розміщення офісу у ЗАТ Фірма «Рівнебуд». Зберігання продукції ФОП ОСОБА_2 здійснювалось у відповідності до укладеного договору з ВАТ «Ковальський ШБУ - 63» та договору зберігання мазуту з Філією «Рівненський райавтодор» ДП «Рівненський облавтодор» ВАТ «Автомобільних доріг України».

Натомість, мотиви, з яких орган ДПС дійшов висновку про нікчемність правочинів, судячи зі змісту акта перевірки, зводяться до власних припущень про неможливість реального виконання договірних зобов'язань, без аналізу будь-яких первинних документів.

Доводи відповідача щодо нікчемності правочину позивача по суті ґрунтуються на одних лише актах перевірки ТОВ «Новий Градь», ТОВ «БК Шатл» та ПП «Бориславнафтопродукт», в яких податковий орган встановив, що зазначеними підприємствами здійснювалась діяльність, спрямована на надання безпідставної вигоди третім особам.

З приводу такого підходу відповідача до перевірки правомірності декларування платником сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні придбаного ним товару, а також правомірності формування валових витрат підприємця слід зазначити наступне. Закон не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати податку до бюджету як його контрагентами, так і іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару, є податковим зобов'язання продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця, а тим більше бути підставою для однозначного висновку про нікчемність його правочинів та фіктивне підприємництво.

Суд погоджується з доводами позивача про недопустимість такого підходу відповідача до правової оцінки правовідносин щодо формування податкового кредиту.

Також слід зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для того, щоб вважати правочин нікчемним, необхідні передбачені виключно законом для цього підстави; встановлення цього факту не входить до компетенції органу ДПС.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТОВ «Новий Градь», ТОВ «БК Шатл» та ПП «Бориславнафтопродукт» на укладення договорів із позивачем (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача та його контрагентів, на укладення фіктивних правочинів не встановлено, що виключає їх кваліфікацію як недійсних. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та заявлено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про не реальне проведення господарських операцій та здійснення діяльності, спрямованої лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу.

Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставини повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих рішень.

При розрахунках між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ТПК «Регіон» відповідачем неправомірно було донараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки надані позивачем розрахунки коригування до виписаних ТОВ «ТПК «Регіон» податкових накладних та податкова декларація з податку на додану вартість за березень 2013 року, де в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за березень 2013 року позивачем було скориговано (зменшено) раніше нарахований податковий кредит з податку на додану вартість при розрахунках за отриманий товар від ТОВ «ТПК «Регіон».

Відповідно до наданої позивачем до адміністративного позову книги обліку доходів і витрат встановлено, що витрати за послуги по розігріву, зберігання та видачі товару за 2012 рік становлять 650294,16 грн.

Також, згідно наданої позивачем книги обліку доходів та витрат у витрати не були включені відсотки банку за користування кредитною лінією в сумі 138294,16 грн. та витрати на розрахунково-касове обслуговування банку в сумі 17387,03 грн.; витрати на придбання запчастин на суму 4083,34 грн. та за надані послуги ПП «Світахо» в сумі 105,17 грн. Щодо послуг зв'язку книгою обліку доходів і витрат підтверджується, що вони включені у витрати у розмірі 3112 грн., а не у розмірі 3711,72 грн., як вказано в акті перевірки.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про відсутність реального виконання господарської операції на підставі договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Новий Градь», ТОВ «БК Шатл» та ПП «Бориславнафтопродукт»; безпідставності донарахованих податкових зобов'язань з податку на додану вартість при розрахунках з ТОВ «ТПК «Регіон» на скориговані (зменшені) до початку податкової перевірки, згідно наданої податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року, суми податку на додану вартість; безпідставності донарахованого податку з доходів від підприємницької діяльності, яким підтверджено наданою книгою обліку доходів та витрат, а тому прийняті на основі таких висновків податкові повідомлення-рішення № 0002581700 від 19.09.2013 р. та № 0002591700 від 19.09.2013 р. не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 162 КАС України суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, а такі податкові повідомлення-рішення скасувати як протиправні.

Понесені позивачем судові витрати у формі судового збору на підставі статті 94 КАС України присуджуються з державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області № 0002581700 від 19.09.2013 р. та № 0002591700 від 19.09.2013 р.

Присудити на користь позивача Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2294 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д. Є.