Ухвала суду № 35770180, 28.11.2013, Апеляційний суд Кіровоградської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ провадження 11-сс/781/363/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Загреба І.В.

Категорія 185 (81, 86-1, 140) Доповідач в колегії апеляційного суду Ремез П. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2013 м.Кіровоград

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Ремеза П.М.,

суддів - Лещенка Р.М., Онуфрієва В.М.,

при секретарі Безуматовій О.М.,

за участі прокурора - Платонової М.А.,

захисника - адвоката ОСОБА_3,

підозрюваного - ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Кіровограді, матеріали за апеляціями підозрюваного ОСОБА_4 та в його інтересах захисника-адвоката ОСОБА_3, на ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 листопада 2013 року, якою відносно

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кіровограда, українця, громадянина України, не одруженого, із середньою освітою, такого, що не працює, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, такого, що не має судимості,

продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 18 години 00 хвилин 24 грудня 2013 року.

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 листопада 2013 року задоволено клопотання слідчого СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області Бзенко О.А. про продовження строку тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4, та продовжено відносно підозрюваного ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 18 години 00 хвилин 24 грудня 2013 року.

Судове рішення слідчим суддею вмотивовано наступним.

ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, котре відноситься до категорії тяжких, і покарання за вчинення якого передбачено у виді позбавлення волі на строк до шести років, та на даний час необхідність у раніше обраному щодо підозрюваного ОСОБА_4 запобіжному заході у вигляді тримання під вартою не відпала, досудове розслідування по кримінальному провадженні не закінчено, та вимагає проведення ще ряду слідчих дій в його рамках. Застосування відносно ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_3, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_4, просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_4, обрати відносно останнього запобіжний захід, не пов'язаний із позбавленням волі, - на домашній арешт або особисте зобов'язання, чи поруку батька, звільнивши ОСОБА_4 з-під варти.

Вимоги своєї апеляції обґрунтовує наступними доводами.

Вказує, що його підзахисний ОСОБА_4 затриманий фактично 19 жовтня 2012 року у м. Благовещенськ Амурської області Російської Федерації, та знаходиться під вартою більше дванадцяти місяців, тому підлягає звільненню з-під варти.

Кримінальне правопорушення, за підозрою у вчиненні якого затримано ОСОБА_4, вчинене у 2001 році, тоді ж, останній, будучи доставленим до Ленінського РВ УМВС України та допитаним працівниками органів внутрішніх справ, підписавши ряд процесуальних документів, був відпущений додому. Жодної підозри йому пред'явлено не було. Після чого ОСОБА_4 виїхав на заробітки до Російської Федерації, був оголошений у розшук, про що обізнаний не був, а відтак, ОСОБА_4 від досудового розслідування не ухилявся.

Вказує і на те, що підозра є необґрунтованою, ОСОБА_4 був допитаний як свідок, при цьому будучи неповнолітнім, допит проведено за відсутності захисника, тому вказаний допит як доказ по кримінальному провадженні є неналежним, а інших доказів на причетність ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, що йому інкриміновано, - відсутні.

В апеляційній скарзі підозрюваний ОСОБА_4, просить ухвалу слідчого судді скасувати та закрити дане кримінальне провадження у зв'язку з закінченням строку давності (відповідно до ст.ст. 49 і 106 КК України), при цьому вказує на те, що відповідно до положень п. 3 ч. 2 ст. 106 КК України він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності, як особа, яка на момент вчинення злочину перебувала у віці до 18 років, так як строк давності для тяжких злочинів встановлено сім років.

Крім того, вказує, що під час його допиту працівниками міліції у 2001 році, він був допитаний як свідок, а тому, від слідства не переховувався, а на законних підставах виїхав до Російської Федерації на заробітки.

Заслухавши доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_4, та в інтересах останнього думку адвоката ОСОБА_3, котрі підтримали свої апеляційні скарги в повному обсязі та просили їх задовольнити, думку прокурора, яка заперечила задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали клопотання, зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають, з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 199 КПК України, котрими регламентовано порядок продовження строку тримання під вартою, клопотання про продовження строку тримання під вартою повинно містити, зокрема, виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Як убачається з матеріалів клопотання, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за наступних обставин.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4, 05 серпня 2001 року, приблизно о 02 годині 00 хвилин, перебуваючи біля будинку 5/35 по вулиці Новоукраїнській у місті Кіровограді, діючи умисно, з метою заволодіння чужим майном, через відкриту кватирку вікна проник до вказаного будинку, звідки таємно викрав грошові кошти у сумі 2 100 гривень та 726 доларів США, що відповідно до офіційного курсу відносно національної валюти станом на той час становить - 535 гривень 16 копійок за 100 доларів США, чим спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальних збитків на загальну суму 5 985 гривень 26 копійок.

Відтак, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких, покарання за вчинення якого передбачає позбавлення волі на строк до шести років.

27 серпня 2001 року провадження по справі зупинене в зв'язку із оголошенням ОСОБА_4 в розшук.

У подальшому, 19 жовтня 2012 року в ході проведення міждержавної оперативно-профілактичної операції «Розшук», ОСОБА_4 затриманий в м. Благовещенськ Амурської області Російської Федерації.

23 вересня 2013 року, відповідно до листа Кіровоградського слідчого ізолятора, ОСОБА_4 доставлений до вказаного слідчого ізолятора.

24 вересня 2013 року ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

24 вересня 2013 року Ленінським районним судом м. Кіровограда відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів та визначено розмір застави.

Як свідчать матеріали клопотання, підозра ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, обґрунтовується наступними зібраними доказами: протоколами огляду місця події, протоколом огляду предметів, показаннями потерпілого, свідків.

Проте, на даний час є необхідним проведення ще ряду слідчих дій у рамках досудового розслідування даного кримінального провадження, зокрема, допитати як підозрюваного ОСОБА_4, визнати законним представником підозрюваного його батька, допитати законного представника, зібрати дані, що характеризують особу ОСОБА_4 та виконати інші слідчі дії.

Враховуючи наведене, тяжкість кримінального правопорушення, що у його вчиненні підозрюється ОСОБА_4, той факт, що останній перебував тривалий час у розшуку, у суду є достатні підстави вважати, що перебуваючи на волі, підозрюваний може зникнути з постійного місця проживання, а також з урахуванням того, що по кримінальному провадженні триває досудове розслідування, ОСОБА_4 у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, матиме змогу незаконно впливати на потерпілих та свідків по кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню.

З огляду на викладене, із урахуванням матеріалів клопотання, колегія суддів прийшла до висновку, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшились, досудове розслідування вимагає проведення ряду слідчих дій, тому обрання відносно ОСОБА_4 іншого запобіжного заходу, аніж обраний відносно нього на даний час, є процесуально недоцільним.

Доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_3, з приводу того, що його підзахисний ОСОБА_4, враховуючи строк його утримання під вартою у Російській Федерації, перебуває під вартою більш ніж дванадцять місяців, а тому подальше його утримання під вартою є незаконним, є необґрунтованими.

19 жовтня 2012 року в ході проведення міждержавної оперативно-профілактичної операції «Розшук», ОСОБА_4 затриманий в м. Благовещенськ Амурської області Російської Федерації, 23 вересня 2013 року, відповідно до листа Кіровоградського слідчого ізолятора, ОСОБА_4 доставлений до ізолятора (а.с.5).

Відповідно до положень ч. 10 ст. 584 КПК України, екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше дванадцяти місяців.

Згідно з положеннями ст. 577 КПК України, час тримання виданої особи під вартою на території запитуваної держави у зв'язку із вирішенням питання про видачу в Україну, а також під час її етапування зараховуються до загального строку відбування покарання, призначеного вироком суду України.

Разом із тим, положеннями п. 2 ч. 3 ст. 197 КПК України визначено, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, і сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати, зокрема, дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких злочинів.

У даному випадку слідчим суддею вирішується питання про продовження строку тримання ОСОБА_4 під вартою, в межах строку досудового розслідування, до трьох місяців.

Відтак, згідно з диспозицією ст. 577 КПК України, строк тримання ОСОБА_4 під вартою на території Російської Федерації має бути зарахований до загального строку відбування покарання, призначеного вироком суду України, у разі ухвалення такого вироку, а на теперішній час, при вирішенні слідчим суддею питання про продовження ОСОБА_4 строку тримання під вартою у межах досудового розслідування, враховуючи положення ст. 197 КПК України, строк тримання під вартою на території Російської Федерації не зараховується.

Доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_3, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_4, на те, що ОСОБА_4 будучи у 2001 році доставленим до Ленінського РВ УМВС України та допитаним працівниками органів внутрішніх справ, не був обізнаний про те, що він є підозрюваним по справі, поїхав на заробітки до Російської Федерації, тобто, від слідства не ухилявся, і не був також обізнаний про те, що оголошений у розшук, - колегією суддів визнаються безпідставними.

З матеріалів клопотання убачається наступне.

Старшим слідчим СВ Ленінського ВМ КМВ УМВС України в Кіровоградській області Отян О.В. 10 серпня 2001 року винесено постанову про порушення кримінальної справи за фактом крадіжки майна ОСОБА_6, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 140 КК України (в редакції 1960 року). Того ж дня допитано ОСОБА_4, як свідка по даній справі.

Проте, із змісту протоколу допиту ОСОБА_4 убачається, що останній надавав показань, де зізнавався у вчиненні крадіжки майна ОСОБА_6, надаючи пояснень, коли та за яких обставин ним вчинено крадіжку.

27 серпня 2001 року слідчим по справі винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченого, а оскільки слідчим встановлено, що ОСОБА_4 переховується від органів слідства та встановити його місцезнаходження не виявилось за можливе, у цей же день винесено постанову, якою кримінальне провадження по справі зупинене, а обвинувачений ОСОБА_4 оголошений у розшук.

Вказане дає підстави вважати, що, оскільки власне сам ОСОБА_4 достеменно знав, зважаючи на надані ним показання, що по факту вчиненої крадіжки майна у ОСОБА_6 порушено кримінальну справу, а тому він з метою ухилитися від досудового слідства та суду, виїхав за межі країни.

Тож, доводи апеляційної скарги адвоката з приводу, що підозрюваний ОСОБА_4 не мав наміру ухилятись від слідства, спростовуються наведеним.

Також, доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо того, що він, на підставі положень ст. 106 КК України підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, оскільки минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, є необґрунтованими.

Положеннями ст. 106 КК України, дійсно, регламентований порядок звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, у разі вчинення тяжкого злочину строк давності складає сім років.

Разом із тим, положення ч. 1 ст. 106 КК України є відсилочними, тобто, звільнення вказаної категорії осіб від кримінальної відповідальності застосовується, зокрема, відповідно до положень статті 49 Кримінального кодексу України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 49 КК України, перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Відповідно до матеріалів клопотання, установлено, що ОСОБА_4 вчинив злочин, у якому підозрюється, 05 серпня 2001 року, а 19 жовтня 2012 року він затриманий.

Протягом вказаного часу перебував у розшуку, тобто ухилявся від досудового слідства та суду.

Таким чином, перебіг строку давності відновлений з моменту його затримання, - 19 жовтня 2012 року, і з цього моменту, не минув п'ятнадцятирічний строк, встановлений ч. 2 ст. 49 КК України.

Крім того, питання про наслідки спливу строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності повинні вирішуватись під час розгляду матеріалів кримінального провадження по суті.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг адвоката ОСОБА_3, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_4 та підозрюваного ОСОБА_4 свого підтвердження не знайшли, а тому судове рішення слідчого судді суду першої інстанції скасуванню не підлягає, і колегією суддів визнається законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 376, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_4 та в його інтересах захисника-адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 листопада 2013 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області Бзенко О.А. та продовжено відносно підозрюваного ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 18 години 00 хвилин 24 грудня 2013 року, залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду Кіровоградської області є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: /підписи/

Ремез П.М. Онуфрієв В.М. Лещенко Р.М.

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Кіровоградської області П.М. Ремез