Рішення № 35755703, 03.12.2013, Вишгородський районний суд Київської області

03.12.2013 Справа № 363/1300/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 грудня 2013 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Войнаренко Л.Ф.

при секретарі Терновій Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м.Вишгороді справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Родовід Банк» про визнання недійсним кредитного договору №37.3\АА-095.07.2 від 17 вересня 2007 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка в квітні 2013 року звернулась до суду з позовом до ПАТ «Родовід Банк» про визнання недійсним кредитного договору №37.3\АА-095.07.2 від 17 вересня 2007 року.

Свої позовні вимоги позивачка мотивувала тим, 17 вересня 2007 року між нею та ПАТ «Родовід Банк» було укладено кредитний договір №37.3\АА-095.07.2 від 17 вересня 2007 року,Згідно даного договору ПАТ «Родовід Банк» зобов»язувався надати кредит на суму 30337 доларів США. Даний кредитний договір є споживчим кредитним договором та укладався для купівлі автомобіля , вартість якого становила 185148 грн. Вона, в свою чергу зобов»язувалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої обов»язання у повному обсязі у терміни, передбачені кредитним договором. Вважає, що кредитний договір суперечить вимогам законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», Постанові Правління Національного банку України «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 р. за № 168, оскільки їй не було надано графіку, який має бути додатком до договору, відповідач не зазначив суму основного боргу, проценти за користування кредитом. Вважає, що відповідачем порушено її право бути повною мірою проінформованою про умови на яких укладається договір та щодо детального розрахунку заборгованості. Крім того, вважає, що договір суперечить вимогам Закону України «Про банки та банківську діяльність» та статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо їх укладення в іноземній валюті».

Просить визнати кредитний договір №37.3\АА-095.07.2 від 17 вересня 2007 року недійсним, укладений між нею та ПАТ «Родовід Банк».

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали і просять задовільнити.

Представник відповідача ПАТ «Родовід Банк» позов не визнав. Вказав, що позивачці під час укладання кредитного договору було роз»яснено умови договору ,надано копію договору, крім того, договір було укладено в 2007 році, пройшло шість років, просить застосувати строк позовної давності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Суд прийшов до такого висновку, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 17 вересня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №37.3\АА-095.07.2 від 17 вересня 2007 року \а.с.8-12\. Згідно даного договору ПАТ «Родовід Банк» зобов»язувався надати кредит на суму 30337 доларів США зі сплатою 12,5 процентів річних, а ОСОБА_1, в свою чергу зобов»язувалась до 17 вересня 2011 року повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої обов»язання у повному обсязі у терміни, передбачені кредитним договором. Свої зобов»язання ОСОБА_1 не виконала в повному обсязі до даного часу.

Відповідно до статті 1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Так, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Договір є обовязковим для виконання сторонами згідно статті 629 ЦК України.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом згідно статті 525 ЦК України.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом встановлено, що кредитний договір підписаний як позивачкою так і уповноваженим представником відповідача, він містить всі суттєві умови, передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами при укладенні даного договору.

З урахуванням положень статті 203 ЦК України, щодо загальних вимог додержання яких є необхідним для чинності правочину, суд вважає, що при укладенні кредитного договору ОСОБА_1 діяла вільно, виходячи з власних інтересів, прийняла рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначила характер договору, які вони уклали, їх умови (зміст), в тому числі валютні зобов'язання.

Разом з тим, позивачка не зверталась до банку з приводу надання їй повної інформації про умови кредитування з боку банку, належних доказів на підтвердження даної обставини та щодо відмови банку у наданні їй повної інформації або щодо відсутності такої інформації в приміщенні банку, суду не надано, а тому права позивача в даному випадку ніяким чином не порушуються, враховуючи, що остання, підписуючи договір, погодилась на викладені в них умови та почала виконувати покладені на неї договірні зобовязання, сплачуючи кредит та відсотки за користування наданими їй коштами, що свідчить про його свідоме визнання умов договору. А тому суд дійшов висновку, що спірний договір укладений у відповідності до вимог чинного законодавства України, і підстав для визнання його недійсними не вбачає.

Також, судом зазначається про те, позивачка ОСОБА_1 власноручно зверталась до банку про надання їй кредиту в доларах США, заповнювала анкету клієнта, крім того, власноручно в договорі зазначила, що до моменту цього Договору повідомлена про всі умови кредитування, які передбачені п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо твердження позивачки про те, що відповідачем допущені істотні порушення щодо укладення договору в іноземній валюті, що суперечить законодавству, судом зазначається наступне.

Згідно статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

За положеннями статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадах і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року за № 15-93.

Відповідно до статті 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Судом зазначається, що одержуючи кредит позивач мав реальну можливість одержати кошти в національній валюті України гривні, проте прийняв рішення про одержання кредитних коштів у доларах США.

При укладенні кредитного договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили позивача прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем не надано доказів про те, що вона не була проінформована про умови надання кредиту, чим порушено Закон України «Про захист прав споживачів».

Суд також звертає увагу на те, що позивачкою не виконані зобов»язання щодо повернення кредиту в строк до 17 вересня 2011 року.

З моменту укладення оспорюваного кредитного договору пройшло більше шести років.

Таким чином, суд приходить до висновку, що під час укладання кредитного договору №37.3\АА-095.07.2 від 17 вересня 2007 року, всі умови кредитного договору були погоджені обома сторонами на час укладення договору, вибір умов кредитування з боку позивача був добровільним, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов і власноручно його підписали, чим взяли на себе зобов'язання виконувати його належним чином, за недоведеністю наміру відповідача приховати інший правочин в наданні кредиту позивачу в національній валюті, а тому позов, за викладеними в ньому підставами, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.11,60,208,209,213 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

На рішення суду може бути протягом десяти днів подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Київської області через Вишгородський районний суд Київської області.

Суддя Л.Ф.Войнаренко