Ухвала суду № 35751984, 28.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2013 р. м. Київ К/800/35461/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.

Головчук С.В.

Черпака Ю.К.

за участю секретаря Гераймовича Д.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5, поданим в її інтересах законним представником - ОСОБА_4, до Виконавчого комітету Ворошиловської районної у м.Донецьку ради, Служби у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та нечинним рішення й визнання незаконною бездіяльності,

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в інтересах своєї неповнолітньої доньки - ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Ворошиловської районної у м.Донецьку ради та Служби у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації, в якому (з врахуванням заяви від 22.04.2013р.) просив: визнати протиправним та нечинним з моменту прийняття рішення Виконавчого комітету Ворошиловської районної у м.Донецьку ради від 10.09.2008р. №227/5 «Про дозвіл на оформлення договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1»; визнати незаконною бездіяльність посадових осіб Служби у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації у здійсненні контролю за додержанням законодавства щодо соціального захисту дітей при прийнятті Виконавчим комітетом Ворошиловської районної у м.Донецьку ради рішення від 10.09.2008р. №227/5 «Про дозвіл на оформлення договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2013р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013р., провадження у справі закрито на підставі ст.157 КАС України в зв'язку з відмовою ОСОБА_5 від позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_4 зазначав про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності у його неповнолітньої доньки ОСОБА_5 права особисто здійснювати свої процесуальні права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу, поданих матір'ю ОСОБА_5 - ОСОБА_6, остання проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення судів, які вона просила залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 05 квітня 2013 року Донецький окружний адміністративний суд відкрив провадженні у даній справі за позовом ОСОБА_4 в інтересах його неповнолітньої доньки - ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1).

Однак, 15.05.2013р. ОСОБА_5 було подано до суду підписану нею особисто заяву про відмову від позову.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, приймаючи заяву ОСОБА_5 про відмову від позову, виходив з наявності у ОСОБА_5 на підставі ст.ст.48,51 КАС України та ч.4 ст.152 Сімейного кодексу України права на таку відмову й, як наслідок, закрив провадження у справі.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок судів помилковим з огляду на таке.

Так, дійсно, згідно зі статтею 51 КАС України позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду, зокрема, відмовитися від адміністративного позову.

Відповідно до приписів ч.2 ст.48 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки належить фізичним особам, які досягли повноліття.

Отже, інтереси фізичних осіб, які не досягли повноліття, як сторони представляють у суді їх законні представники; самостійно такі особи не можуть звертатись до адміністративного суду та брати участь в адміністративному процесі.

До досягнення повноліття фізичні особи можуть самостійно реалізувати свої процесуальні права та обов'язки лише у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Суди ж, як вже зазначалось, прийшли до висновку, що приписи ч.4 ст.152 Сімейного кодексу України надають право неповнолітній ОСОБА_5 самостійно здійснювати свої особисті права, зокрема, скористатись правом на відмову від позову.

Однак, така позиція є помилковою.

Стаття 152 Сімейного кодексу України закріплює забезпечення права дитини на належне батьківське виховання та, зокрема, передбачає, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом; дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї; дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій; дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що нею надано право на звернення до суду особі, що досягла 14 років, в разі необхідності захисту її порушеного права на належне батьківське виховання.

Спір же, що виник у даній справі, не стосується захисту прав неповнолітньої ОСОБА_5 на належне батьківське виховання, а тому колегія суддів приходить до висновку, що у суду не було підстав для застосування приписів ч.4 ст.152 Сімейного кодексу України, а отже й для прийняття відмови від позову та закриття провадження у справі.

За наведеного, суд касаційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушено норми матеріального та процесуального права й вказане порушення судом апеляційної інстанції усунуто не було, що, в свою чергу, відповідно до приписів ст.227 КАС України тягне за собою скасування ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року й направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, судова колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Головчук С.В.

Черпак Ю.К.