Ухвала суду № 35751940, 27.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2013 р. м. Київ К/800/45011/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

судді - доповідача Мироненка О.В.

суддів - Сороки М.О.

Чумаченко Т.А.

провівши попередній розгляд справи за позовом ПАТ "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Антимонопольного комітету України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2013 року ПАТ "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" звернулося в суд із позовом до комітету України про визнання протиправним та скасування рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року позов задоволено частково. визнано протиправними та скасовано пункти 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 Рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 21.03.2013 року № 1-р/тк, та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2294,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що позивач (ПАТ «ДОПАС») здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого в новій редакції загальними зборами акціонерів ВАТ «ДОПАС» (а.с.71-89 а.с.94-102 т.1). Юридичною особою позивач зареєстрований виконкомом Дніпропетровської міськрадою з 15.08.1994 року, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 18.08.2011 року, як платник податків позивач перебуває в органах державної податкової служби з 30.08.1995 року, як платник податку на додану вартість зареєстрований з 08.07.1997 року.

Свою діяльність ПАТ «ДОПАС» здійснює по визначеним у КВЕД-20 видам: 52.21 - допоміжне обслуговування наземного транспорту; 55.10 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 55.10 -діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщення; 68.20 - надання і оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; та 77.11 - надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів, (а.с.90-93 т.1). Автостанційні послуги надаються ПАТ «ДОПАС» на 34 автостанціях та автовокзалах, які є структурними підрозділами товариства без права юридичної особи, свідоцтво про атестацію яких було видано наказом Державтотрансадміністрацією № 530 від 17.10.2011 року (а.с.69-70 т.1).

Суд, у своєму рішенні, вірно вказав про те, що формою порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначеного відповідачем в пунктах 5-7 Рішення, та оспорюваного позивачем у цій справі, стало зловживання ПАТ «ДОПАС» монопольним (домінуючим) становищем на ринку автостанційних послуг, шляхом необґрунтованого включення у розрахунок розміру авто станційного збору витрат на оренду приміщень і на додаткову диспетчеризацію на умовах аутсорсингу, та застосування без об'єктивно виправданих на те причин різних підходів до формування тарифів на автостанційні послуги, які надаються пасажирам в залежності від сполучення (приміського чи міського), що може призвести до обмеження інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, судова колегія правильно звернула увагу на те, що необхідною умовою для визнання дії суб'єкта господарювання зловживанням монопольним становищем є встановлення такого становища на конкретному товарному ринку, а також виявлення і докази фактів зловживання своїм домінуючим становищем, свідомого здійснення таких дій, які призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції або ущемленню прав споживачів.

Тобто, підставою для притягнення позивача до відповідальності згідно ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є встановлення того, що позивач під час здійснення своєї господарської діяльності у сфері надання автостанційних послуг намагається посилити свою ринкову владу через певні методи, що обмежують права споживача, та вчиняє такі дії, які б були неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку, та отримує прибуток, обумовлений не ефективністю його діяльності або високим виробництвом, а неправомірним використанням ним свого домінуючого становища на ринку вказаних послуг.

Відповідно до п.2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р, якою встановлено, що для виявлення ознак монопольного становища, Антимонопольний комітет України зобов'язаний провести наступні дії: - встановити об'єкти аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретний товар (продукцію, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; - скласти перелік товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; - скласти перелік основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); - визначити товарні межі ринку; - визначити територіальні (географічні) межі ринку; - встановити проміжок часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначає часові межі ринку; - визначити обсяги товару, який обертається на ринку; - розрахувати частки суб'єктів господарювання на ринку; - скласти перелік продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; - та визначити бар'єри вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, Виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що досліджуючи обставини надання позивачем пасажирам та автомобільним первізникам автостанційних послуг, орган Антимонопольного комітету керувався саме положеннями Методики.

Зі справи вбачається, що відповідач встановив порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції шляхом зловживання монопольним (домінуючим) становищем, керуючись лише приписами п.3 Наказу № 700, ст.ст.32,36 Закону України «Про автомобільний транспорт» та ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», тобто без застосування положень ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», в результаті чого оскаржуване у цій справі Рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 21.03.2013 року № 1-р/тк не містить в собі визначення способу вчинення позивачем порушення, передбаченого п.2 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Суд, ухвалюючи рішення, вказав на те, що відповідач, визнавши пунктами 5-7 Рішення дії ПАТ «ДОПАС» як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку автостанційних послуг, при цьому не навів та не обґрунтував належним чином які саме дії позивача в розумінні ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» свідчать про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п.2 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Визнаючи протиправним та скасовуючи пункти 5-11 Рішення відповідача, суд першої інстанції обгрунтовано вказав на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ним при дослідженні ринку надання автостанційних послуг встановлено ознаки зловживання позивачем монопольним становищем при наданні таких послуг.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для скасування судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Судді