Постанова № 35751075, 03.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2013 року Справа № 922/3261/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача -не з'явились,відповідача прокуратури-Шевченко В.Л., -Гудименко Ю.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 09.10.2013у справі№922/3261/13 за позовомпрокурора Жовтневого району м.Харкова в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській областідоТОВ "ВКП Нордік"про відшкодування 32735,85 грн. шкоди, завданої засміченням землі В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.08.2013 (суддя Інте Т.В.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.10.2013 (судді: Сіверін В.І., Терещенко О.І., Медуниця О.Є.), в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з тим, що при проведенні перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства та оформленні її результатів працівниками Державної екологічної інспекції у Харківській області були допущені порушення ч.6 ст.7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та п.п.4.9,4.14,4.17,4.19,4.21,4.23 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. №464, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2009р. за №18/16034 (далі - Порядок №464).

Заступник прокурора Харківської області у поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.5,1166 ЦК України, ст.ст.55,68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.17 Закону України "Про відходи", п.3.3 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства (далі - Методика №149), затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997р. №171 та зареєстрованої в Мінюсті України 05.05.1998р. за №285/2725 (в редакції наказу від 04.04.2007 №149), п.п.4.9,4.21,4.23,4.24 Порядку №464 та ст.ст.4,12,34 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що факт порушення відповідачем природоохоронного законодавства шляхом засмічення земель відходами, який не спростовано порушником, підтверджено актом перевірки від 18.10.2012 №799/09-18, актом обстеження засміченої земельної ділянки та приписом №02-25-106 від 24.10.2012 про усунення порушень, причому перевірка проводилася в присутності уповноваженого представника товариства - юриста Шевченка В.Л., а законність дій Держекоінспекції під час проведення перевірки не оскаржувалася в порядку адміністративного судочинства. Заявник також вказує на залишення поза увагою суду фактів направлення позивачем акту перевірки та припису на адресу відповідача рекомендованими листами від 19.10.2012 та від 26.10.2012. На думку прокуратури, суд дійшов необґрунтованого висновку про порушення порядку проведення перевірки через відсутність протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки, по-перше, складання такого протоколу унеможливлено неявкою та ненаданням посадовими особами товариства пояснень щодо вчиненого правопорушення незважаючи на неодноразові вимоги позивача щодо їх явки, викладені в листах від 23.11.2012 та від 05.12.2012 (а.с.28-31). По-друге, протокол про адміністративне правопорушення є лише одним з доказів, але не єдиним доказом, який може наданий в підтвердження факту порушення природоохоронного законодавства.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставин справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Державна екологічна інспекція у Харківській області провела перевірку щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ ВКП "Нордік", в ході якої було складено акт №799/09-18. При натурному обстеженні території підприємства було виявлено факт засмічення земельної ділянки площею 10,5 кв.м. та об'ємом 15,75 куб.м., а саме розміщення будівельних відходів та відходів деревини на відкритій земельній ділянці без твердого покриття, що зафіксовано відповідним актом обстеження засміченої земельної ділянки від 11.10.2012 №799/09-18-засм.1 (а.с.21) і є порушенням ст.17 Закону України "Про відходи", ст.35 Закону України "Про охорону земель. Держекоінспекцією за результатами перевірки ТОВ ВКП "Нордік" пред'явлена претензія №44 про відшкодування шкоди завданої державі внаслідок засмічення земельної ділянки в розмірі 32735,85 грн. Розмір шкоди розрахований відповідно до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства.

Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008р. №464, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 січня 2009р. за №18/16034 (далі - Порядок), визначено процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів.

Відповідно до п.4.17 Порядку у разі виявлення під час проведення перевірки порушення вимог природоохоронного законодавства, державні інспектори складають протокол про адміністративне правопорушення відповідно до наказу Мінприроди України від 05.07.2004 №264 "Про затвердження Інструкції з оформлення органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України матеріалів про адміністративні правопорушення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.07.2004р. за №934/9533.

Тобто, при виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства державний інспектор повинен був скласти адміністративний протокол на місці виявлення порушення, який є засобом фіксації правопорушення.

Згідно зі ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення протокол складається уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Однак, позивачем протокол про адміністративне правопорушення складено не було.

Крім того, частиною 6 ст.7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, які саме відомості повинен містити акт, що складається за результатами перевірки у разі виявлення порушень вимог законодавства.

Згідно з п.4.14 Порядку не допускається включення до акта перевірки інформації або висновків, які не підтверджені документально.

Акт перевірки №799/09-18 від 18.10.2012 (а.с.18-20) та акт обстеження земельної ділянки від 11.10.2012 №799/09-18 засм.1 не містять зазначення предмету державного нагляду (контролю); детального та документально підтвердженого опису виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства, документально підтверджених зроблених в акті висновків.

Висновки Державної екологічної інспекції, зроблені в акті перевірки №799/08-18 щодо засмічення території ґрунтуються лише на припущеннях державної екологічної інспекції та не підтверджені жодними протоколами лабораторних досліджень та іншими матеріалами справи.

Крім того, пунктом 4.9 Порядку передбачено, що державні інспектори проводять перевірки об'єкта в присутності керівника суб'єкта господарювання або уповноважених ним осіб.

Згідно з п.4.19 Порядку в останній день перевірки два примірники акта перевірки підписуються державними інспекторами, які проводили перевірку, і всіма членами комісії (якщо перевірка проводилася комісією), керівником або уповноваженою особою суб'єкта господарювання. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта перевірки. У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт, про це зазначається в акті перевірки. Один примірник акта перевірки (з відповідними додатками) передається керівнику (уповноваженій ним особі) суб'єкта господарювання, про що на останній сторінці примірників акта перевірки робиться відповідна відмітка за підписом особи, яка отримала акт перевірки, із зазначенням посади, прізвища та ініціалів, а також дати одержання акта. Другий примірник акта перевірки зберігається в органі Держекоінспекції (п.4.20 Порядку).

Слід зазначити, що наявний акт перевірки №799/09-18 від 18.10.2012 підпису керівника суб'єкта господарювання або уповноважених ним осіб не містить.

В п.п.4.21,4.23 Порядку зазначено, що у разі, якщо посадова особа або уповноважений нею представник суб'єкта господарювання відмовляється від отримання акта перевірки особисто, то такий акт передається через канцелярію суб'єкта господарювання (із зазначенням вхідного реєстраційного номера) або відправляється рекомендованим листом. Припис щодо усунення порушень природоохоронного законодавства складається у двох примірниках, один з яких не пізніше п'яти робочих днів з дня складення акта надається керівнику суб'єкта господарювання чи уповноваженій ним особі для виконання, другий з підписом такої особи залишається в органі Держекоінспекції, який здійснював перевірку.

Докази направлення акту перевірки на адресу відповідача листом №4931/01-21/02-09 від 18.10.2012 (а.с.17) позивачем до господарського суду не надано. Жодних доказів в підтвердження направлення відповідачу припису позивачем не надано.

За таких обставин, акт перевірки від 18.10.2012 №799/09-18, акт обстеження земельної ділянки від 11.10.2012 №799/09-18 засм.1 та припис від 24.10.2012 №02-25-106, не є належними доказами обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення 32735,85 грн. збитків по відшкодуванню шкоди, завданої державі внаслідок засмічення орендованої земельної ділянки.

Судом встановлено та позивачем не спростовано недоведеність належними доказами факту завдання відповідачем шкоди державі внаслідок засмічення земельної ділянки, оскільки з матеріалів справи вбачається порушення порядку складання акту перевірки вимог природоохоронного законодавства та припису відповідачу про усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог з огляду на таке.

В основу рішення про відмову в позові покладено висновок суду про недоведеність належними доказами (протоколом про адміністративне правопорушення та протоколом лабораторних досліджень) факту засмічення відповідачем орендованої земельної ділянки відходами та допущені позивачем процедурні порушення при проведенні у вересні-жовтні 2012р. перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, а саме щодо проведення перевірки за відсутності керівника суб'єкта господарювання або уповноважених ним осіб, якими акт перевірки не підписувався, а також без направлення акту перевірки та припису на адресу відповідача, тобто без дотримання вимог п.п.4.9,4.14,4.17,4.19,4.21,4.23 Порядку №464.

Однак, як правильно зазначає заявник, протиправність дій державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища в Харківській області при проведенні перевірки та складанні акта від 18.10.2012 №799/09-18, зокрема, в частині проведення перевірки за відсутності компетентної посадової особи відповідача, так само як і незаконність припису про усунення порушень №02-25-106 від 24.10.2012 не встановлено в порядку адміністративного судочинства, а висновки судів про зворотне виходять за межі юрисдикції господарського суду та суперечать вимогам ст.12 ГПК України і ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, самі лише процедурні порушення, допущені працівниками Державної екологічної інспекції у Харківській області при проведенні перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства та оформленні її результатів, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення порушника від відповідальності.

Тим більше, що перевірка проводилася в присутності уповноваженого представника товариства - юриста Шевченка В.Л..

Водночас, касаційна інстанція вважає, що судами належним чином не спростовано доводи прокуратури щодо направлення позивачем акту перевірки та припису на адресу відповідача рекомендованими листами від 18.10.2012 та від 26.10.2012 (а.с.17,23), оскільки якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд в силу приписів ст.65 ГПК України може за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали, не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів, а також вирішити питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи.

За наведених обставин, місцевий господарський суд не був позбавлений можливості з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору витребувати в порядку ст.65 ГПК України у позивача та установи зв'язку письмові пояснення з приводу надсилання вищевказаних листів та їх отримання відповідачем задля достеменного встановлення обставин наявності чи відсутності порушення контролюючим органом положень п.п.4.19,4.21,4.23 Порядку №464.

Крім того, всупереч вимогам ч.2 ст.5 ЦК України щодо незворотності дії законів в часі суди попередніх інстанцій безпідставно послалися в обґрунтування своїх висновків на п.4.17 Порядку №464 (в редакції від 02.11.2012р.), в той час як акт перевірки було складено 18.10.2012р.

Судами також помилково було залишено поза увагою та не відхилено доводи прокуратури про те, що відсутність протоколу про адміністративне правопорушення, стало неможливим з причин неявки посадових осіб товариства та ненадання ними пояснень щодо вчиненого правопорушення, незважаючи на неодноразові вимоги позивача щодо їх явки, викладені в листах від 23.11.2012 та від 05.12.2012 (а.с.28-31). Натомість чинне природоохоронне законодавство не визначає протокол про адміністративне правопорушення в якості єдиного (допустимого) доказу в підтвердження факту екологічного правопорушення. Тобто протокол про адміністративне правопорушення є лише одним з доказів вчинення такого правопорушення. Тим більше, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення складається стосовно посадових осіб суб'єкта господарювання чи фізичних осіб (громадян), а не щодо юридичної особи, в зв'язку з чим, на відміну від акта перевірки чи припису, адресованого правопорушнику, не може достеменно свідчити про порушення товариством природоохоронного законодавства.

За таких обставин, касаційною інстанцією визнаються передчасними висновки судів про неможливість застосування акту перевірки від 18.10.2012, припису №02-25-106 від 24.10.2012 та розрахунку заподіяної шкоди в якості належних доказів на підтвердження наявності підстав для відшкодування шкоди, заподіяної державі порушенням природоохоронного законодавства, а саме внаслідок засмічення земель відходами.

Що стосується висновків суду про відсутність в акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства посилань на підтвердження факту засмічення відповідачем орендованої земельної ділянки протоколами лабораторних досліджень, то такі висновки не мають істотного значення для даної справи з огляду на наступне.

Згідно з абзацом 2 ст.1 Закону України "Про відходи" відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їхутворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Відповідно до п."а" ч.1 ст.32 та ч.ч.4,7 ст.33 Закону України "Про відходи" з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.

Аналогічні приписи містяться у ч.2 ст.55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", згідно якої розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Згідно з п.п.3.1-3.3,3.4,3.6 Методики №149 землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх граничнодопустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення). Землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель. Визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов. За наявності інформації про кількість (об'єм, маса) забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі, визначаються площа, глибина проникнення. Якщо за зовнішніми ознаками забруднення земельної ділянки неможливо встановити площу забруднення чи глибину проникнення, ці параметри визначають за підпунктом 3.6 цієї Методики. У випадках складних ситуацій, коли обсяг забруднення не може бути визначеним за підпунктом 3.4 цієї Методики, спеціалізовані організації виконують еколого-геологічні роботи.

Таким чином, проведення еколого-геологічних лабораторних досліджень з фіксацією їх результатів відповідними протоколами необхідне виключно з метою встановлення того факту, що тимчасове розміщення землекористувачем відходів на земельній ділянці призвело до забруднення навколишнього природного середовища, позаяк предметом даного спору є відшкодування шкоди, заподіяної засміченням земельної ділянки, але аж ніяк не її забрудненням, що не слід ототожнювати. Чинним законодавством передбачено різну кваліфікацію правопорушень "забруднення земель" і "засмічення земель" та різні способи обчислення розміру шкоди при їх вчиненні (розділи 4 та 5 Методики №149). Причому, факт засмічення земель та розмір завданої шкоди встановлюються на основі акту перевірки, складеного компетентним органом, припису, протоколу про адміністративне правопорушення, постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення природоохоронного законодавства тощо.

Встановлений екологічною перевіркою факт засмічення відповідачем земельної ділянки є достатнім для відшкодування шкоди незалежно від того, призвело це чи може призвести до забруднення земельної ділянки. Тому для встановлення обставин заподіяння шкоди внаслідок засмічення земельної ділянки не потрібно встановлювати факт наявності негативних (шкодочинних) речовин у ґрунтах, вміст яких перевищує природний фон, що призводить до їх кількісних або якісних змін, а достатньо лише встановлення наявності на території земельних ділянок сторонніх предметів, матеріалів чи сміття.

Отже, судами не спростовано факт порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства шляхом засмічення землі будівельними відходами.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо доведеності чи недоведеності належними доказами факту засмічення відповідачем орендованої земельної ділянки відходами, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.10.2013 у справі №922/3261/13 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді : Є.Чернов

В.Цвігун