Постанова № 35744215, 15.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 757/16655/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Батрин О.В.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська на постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію особі, яка проживає за межами України,

В С Т А Н О В И Л А:

23 липня 2013 року позивач звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Правління Пенсійного Фонду України, Управління Пенсійного Фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію особі, яка проживає за межами України, в якому просить визнати незаконною бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо передачі уповноваженому територіальному органу її заяви для прийняття рішення про призначення та виплату пенсії за віком як пенсіонеру, проживаючому за межами України та зобов'язати відповідачів призначити та виплачувати пенсію за віком з 10 січня 2013 року за межі України - в Ізраїль.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Управління Пенсійного Фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська у призначенні та виплаті пенсії ОСОБА_2 Зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію з 1 лютого 2013 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська подало апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїх апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

У зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке відповідно до п. 2 частини першої ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято у порядку скороченого провадження, згідно з ч. 8 ст. 183-2, п. 3 частини першої ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанцій, ОСОБА_2, 1939 року народження, 9 квітня 1990 року виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.

10 січня 2012 року позивач звернулася до відповідача Правління Пенсійного фонду України із заявою про призначення та виплату пенсії за віком, яку вона заробила в той час, коли була працездатною та проживала на території України.

Пенсійний фонд України своїм листом від 01.02.2013 року відмовив у нарахуванні пенсії, мотивуючи тим, що рішення Конституційного Суду України від 25-рп/2009 від 07.10.2009, на яке посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, розповсюджується на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року.

Крім того, листом від 30.05.2011 року №1599 УПФ в Жовтневому районі м. Дніпропетровська позивача повідомлено, що за наданими нею документами і заявою підстави для призначення пенсії відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які позбавляють права на отримання пенсії на весь час проживання пенсіонера за кордоном.

Відповідно до вказаного Рішення Конституційного суду України, зазначені положення статей 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнані такими, що не відповідають Конституції України.

З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.

Стаття 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначає, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами (редакція ч.2 в редакції від 16.10.2012 року).

Згідно статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Підпунктом 2 п.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 2) на весь час проживання пенсіонера закордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду N 25-рп/2009 від 07.10.2009)

Згідно з ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року №1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року речення друге ст. 51 Закону №1058 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) та втратило чинність.

Таким чином, законодавчими нормами, що регулюють виплату пенсії громадянам України, які постійно проживають за кордоном, на теперішній час є ст.ст. 1 та 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ. Дана норма чинності не втрачала та неконституційною у встановленому законом порядку не визнавалася. Чинність ст.ст. 1 та 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підтверджується п. 4 рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, згідно з яким у процесі розгляду справи встановлено, що в інших правових актах, крім оспорюваного суб'єктом права на конституційне подання, містяться посилання на статті 49, 51 Закону або вказується, що пенсійне забезпечення деяких категорій громадян, які проживають за межами України, здійснюється лише на підставі міждержавних договорів. Зокрема, такі положення є у статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, частині третій статті 1, частині другій статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Конституційний Суд України вважає, що у зв'язку з визнанням неконституційними пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону Верховна Рада України повинна привести положення названих законів у відповідність із цим Рішенням. Відповідно до ст. 92 Закону №1788, громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Порядок переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, в інші країни визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону №1788 пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. До теперішнього часу відповідні зміни у вказані вище законодавчі норми не внесені.

Отже, вищезазначене рішення Конституційного Суду України в частині визнання неконституційними положень п.2 ч.1 ст. 49 та 2 речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування стосується осіб, яким була призначена пенсія, коли вони були громадянами України, проте у зв'язку з виїздом на ПМЖ виплата пенсії була припинена.

Позивачка не надала доказів того, що вона є громадянкою України та, що у встановленому законом порядку набула права на призначення їй пенсії на території України з моменту подачі заяви до пенсійного органу у 2013 році, тобто з моменту досягнення нею пенсійного віку, встановленого чинним законодавством на території України.

Разом з тим, відповідно до п. 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком, додаються документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Згідно п.16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації) (п.29 Порядку).

Відповідно п.30 Порядку документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаного позивачем зроблено не було.

Крім того, позивач не перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська, будь-якого рішення по суті з призначення та виплати пенсії даним відповідачем не приймалось.

Отже, оскільки позивачка з 1990 року постійно проживає за межами України, а саме на території держави Ізраїль, не є громадянською України, відсутні правові підстави для призначення їй пенсії на території України.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить до висновку про те, що для виникнення права на пенсію у відповідності до законодавства України необхідним є наявність правового зв'язку між особою, яка звертається із заявою про призначення пенсійних виплат, та державою Україною. Оскільки з рішення суду першої інстанції не вбачається факту встановлення громадянства ОСОБА_2, а отже судом не досліджено наявність правового зв'язку між позивачкою та державою Україною, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позову ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію особі, яка проживає за межами України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а отже підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 198,202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 202 205, 207 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська - задовольнити.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2013 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію особі, яка проживає за межами України - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає у відповідності до ч. 10 ст. 183-2 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.