Постанова № 35742911, 28.11.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 листопада 2013 р. Справа № 802/4475/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мультян Марини Бондівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Щербацької Ольги Сергіївни

позивача: Гошкодер О.В.-представник за довіреністю

відповідача: Слободянюк С.О.,Галета О.А.- представники за

довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП"

до: Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області

про: визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» (надалі - позивач) до Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області (надалі - відповідач) про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ПрАТ «Зернопродукт МХП» звернулось до відповідача із заявами про видачу дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) із земельних ділянок, на яких відбувається будівництво внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарського призначення. На що листом від 02.08.2013р. Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області ПрАТ «Зернопродукт МХП» відмовлено у видачі даних дозволів. Оскільки, дана відповідь суперечить законодавству України, тому позивач звернувся до суду з позовом.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити в межах заявлених позовних вимог.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та просили у його задоволенні відмовити з підстав, що містяться у письмових запереченнях (а.с. 184- 187 том 3).

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Приватне акціонерне товариство «Зернопродукт МХП» від 07.09.2007р. зареєстроване Миронівською районною державною адміністрацією Київської області за ідентифікаційним кодом 32547211, за адресою вул. Елеваторна, буд. 1, м. Миронівка, Миронівського району, Київської області (а.с. 48-49). Відповідно до довідки відділу статистики у Миронівському районі АБ № 361240 основними видами діяльності позивача за КВЕД є: вирощування зернових та технічних культур (01.11.0), розведення великої рогатої худоби (01.21.0), розведення свиней (01.23.0), розведення птиці (01.24.0), виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах (15.71.0), складське господарство (а.с. 50-51).

На адресу Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області 20.09.2013р. позивачем подано заяви за вих. №№ 465, 466, 467, 468, 469, 470, 471, 472, 473, 474, 475, 476, 477, 478, 479, 480, 481 та 482 про видачу дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) із земельних ділянок, на яких відбувається будівництво внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарського призначення (а.с. 54-71).

За наслідками розгляду яких, листами від 02.08.2013р. за №10-02/13599/13 та від 17.10.2013р. за № 10-02/4140/13 Державною інспекцію сільського господарства у Вінницькій області відмовлено у видачі дозволу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) із земельних ділянок.

Оскільки вказана відмова не ґрунтується на нормах чинного законодавства, тому позивач звернувся до суду з позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1 Земельного кодексу України, земля - основне національне багатство Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, у відповідності до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель, що визначено ч. 4 вказаної статті Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 2 ч. 4 Указу Президента України «Про Державну інспекцію сільського господарства України» від13.04.2011р. N 459/2011, Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань забезпечує видачу дозвільних документів, сертифікатів, ліцензій, передбачених законодавством.

Процедура видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок врегульовано «Порядком видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок», затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.01.2005 №1, у відповідності до п. 2 якого, спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який видається на підставі затвердженого в установленому законом порядку проекту землеустрою і дає право власнику земельної ділянки чи землекористувачу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки, крім того ґрунтовий покрив земельних ділянок - поверхневий шар ґрунту, який характеризується родючістю.

Відповідно до п. 3.1 Порядку, власники земельних ділянок та землекористувачі, які проводять гірничодобувні, геологорозвідувальні, будівельні та інші роботи, зобов'язані отримати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки, якщо це призводить до порушення поверхневого (родючого) шару ґрунту.

Як свідчать матеріали справи, у позивача на праві користування знаходяться земельні ділянки для сільськогосподарських потреб, які знаходяться за адресою: с. Гордіївка у розмірі 1,8126 га та с. Оляниця у розмірі 2,39 га, Тростянецького району, Вінницької області, на підставі договору № 64 від 08.10.2008р., укладеного між власником - ОСОБА_4 та землекористувачем - ЗАТ «Зернопродукт МХП», а також договору № 509 від 16.07.2013р., укладеного між власником - ОСОБА_5 та землекористувачем - ЗАТ «Зернопродукт МХП», якими передбачено розміщення та будівництво внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарського призначення (а.с. 21-24 том 1, а.с. 119-122 том 4).

На виконання вищезазначеного обов'язку, позивачем 20.09.2013р. до Державної інспекції сільського господарства подано заяви за вих. №№ 465, 466, 467, 468, 469, 470, 471, 472, 473, 474, 475, 476, 477, 478, 479, 480, 481 та 482 про видачу дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) із земельних ділянок, на яких відбувається будівництво внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарського призначення.

Листом від 02.08.2013р. за № 10-02/3159а/13 Державна інспекція сільського господарства у Вінницькій області відмовила у видачі ПрАТ «Зернопродукт МХП» дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) із земельних ділянок, на території Тростянецького та Тульчинського районів (за межами населених пунктів).

Дана відмова мотивована тим, що в робочих проектах землеустрою щодо внесення змін до робочого проекту землювання малопродуктивних угідь знятим родючим шаром ґрунту із земельних ділянок, які перебувають у користуванні ПрАТ «Зернопродукт МХП», для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою виробництва сільськогосподарської продукції, розміщення та будівництво внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарського призначення, які були розроблені ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»:

відсутні обґрунтування щодо місця складування і зберігання родючого шару ґрунту в буртах є непридатним для сільського господарства та малопродуктивними, та подальше використання родючого шару ґрунту, який зберігається в буртах протягом 20 років;

не передбачено можливість забудови земельної ділянки земель сільськогосподарського призначення спорудами, необхідними для ведення сільського господарства на підставі договору емфітевзису;

не зареєстровано право власності або право користування польовими дорогами між паями для будівництва інфраструктури.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про охорону земель», ґрунт - природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості - родючості.

Згідно з ч. 1 ст. 162 Земельного кодексу України, охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Частина 1 статті 166 Земельного кодексу України дає визначення поняттю «рекультивація порушених земель», за якою - це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

Частиною 3 статті 168 Земельного Кодексу України передбачено, що при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

Положення п. 3.3 Порядку встановлюють, що дозвіл видається на підставі затвердженого в установленому законом порядку проекту землеустрою, у якому повинні бути визначені умови зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту та порядок проведення рекультивації порушених земель. Якщо в проекті ці умови не визначені чи визначені в неповному обсязі, відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів відмовляє у видачі дозволу.

Тобто, чинне законодавство встановлює обов'язок землекористувачів зняти родючий шар ґрунту та забезпечити його зберігання або нанесення на тій же ділянці або іншій малопродуктивній земельній ділянці, про що необхідно отримати відповідний дозвіл.

Натомість, Державна інспекція сільського господарства у Вінницькій області відмовляє у видачі дозволів у разі, якщо заявником подано проект землеустрою із неповною інформацією щодо визначення умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту та порядок проведення рекультивації порушених земель або взагалі її відсутність.

В ході судового розгляду справи представник відповідача посилався на п. 3 ГОСТ 17.4.3.02-85 «Охрана природы. Почвы. Требования к охране плодородного слоя почвы при производстве земляных работ», відповідно до якого плодородный слой почвы, не использованный сразу в ходе работ, должен бать сложен в бурты, соответственно требованиям ГОСТ 17.4.3.02-83.

Однак, суд не бере до уваги дані посилання, адже вони суперечать положенням ч. 3 ст. 168 Земельного кодексу України. Більше того, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993р., положення ГОСТ 17.4.3.02-85 продовжують діяти лише в тій частині, що не суперечать чинному законодавству України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області щодо відмови позивачу у видачі дозволу зданої підстави є протиправними, адже норми чинного законодавства не передбачають необхідності складування знятого шару ґрунту на непридатних для сільського господарства земельних ділянках, а допускають їх зберігання або нанесення на тій же ділянці або іншій малопродуктивній земельній ділянці.

Судом встановлено, що підставами відмови у видачі дозволів позивачу було те, що земельним законодавством не передбачено можливість забудови земельної ділянки земель сільськогосподарського призначення спорудами, необхідними для ведення сільського господарства на підставі договору емфітевзису, а також неможливість будувати окремі об'єкти будівництва, а не внутрішньогосподарські комплекси, що необхідно обумовлювати робочими проектами.

Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Емфітевзис - це право використання чужої земельної ділянки для сільськогосподарських потреб у випадку наявності у особи потреби і можливості такого використання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності, згідно зі ст. 3 вищезазначеного Закону.

Як зазначено вище, в матеріалах справи наявні договори оренди землі, за якими позивач набував право користування земельними ділянками розміром 1,8126 га та 2,39 га, що знаходяться у с. Оляниця та у с. Гордіївка відповідно, Тростянецького району, Вінницької області.

У відповідності до ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Положеннями ч. 1 ст. 407 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Землекористувач зобов'язаний ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації. Відповідно до ч. 3 ст. 410 Цивільного кодексу України.

Можливість забудови земель сільськогосподарського призначення на підставі укладених договорів емфітевзису викладено у листі Державного комітету України із земельних ресурсів від 20.10.2008р. за № 14-17-7/11974, відповідно до абз. 8, 9 якого повідомлено, що здійснення внутрігосподарського будівництва сільськогосподарськими або лісогосподарськими підприємствами, організаціями, установами, а також громадянами провадиться без відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (частина друга статті 208 Земельного кодексу України). На думку Держкомзему, у зазначеній статті Земельного кодексу України під внутрішньогосподарським будівництвом слід розуміти будівництво об'єктів та споруд, яке відповідає вимогам законодавства, будівельним стандартам та документації і з землеустрою і здійснюється для ведення сільського або лісового господарства без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Також, абз. 6 Листа Державного комітету України із земельних ресурсів від 22.02.2008р. за № 14-17-7/1385 визначено, що Державне агентство земельних ресурсів України вважає, що на орендованих землях товарного сільськогосподарського призначення можливо будувати та використовувати пташники та допоміжні до них споруди, за умови додержання вимог законодавства та стандартів щодо такого будівництва, а також за умови згоди на це орендодавця, передбаченої у договорі оренди землі.

З системного аналізу даних норм слідує, що позивач на підставі укладених договорів емфітевзису має право здійснювати будівництво на землях сільськогосподарського призначення.

Як свідчать матеріали справи, позивачем до Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області було подано заяви про видачу дозволів, в додаток до яких надано робочі проекти землеустрою щодо внесення змін до робочого проекту землювання малопродуктивних угідь знятим родючим шаром ґрунту із земельних ділянок, які перебувають у користуванні ПрАТ «Зернопродукт МХП», для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою виробництва сільськогосподарської продукції, розміщення та будівництво внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарського призначення:

- комплексу по вирощуванню курчат бройлерів-бригад № № 8-9 на території Четвертинівської сільської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 72-151 том 1);

- комплексу по вирощуванню курчат бройлерів-бригада № 4 на території Клебанівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області (а.с. 152-192 том 1);

- послідосховища для бригад № № 10,11,12 на території Гордіївськоїсільської ради Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 193-221 том 1);

- цех по переробці птиці, інкубаторно-птахівнича станція, внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів на території Ладижинської міської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 1-38 том 2);

- комплексу по вирощуванню курчат бройлерів-бригад № № 1-3 на території Михайлівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області (а.с. 39-127 том 2);

- послідосховища для бригад №№ 1,2, споруд по очистці стічних вод після миття пташників бригад №№1-5, водозабора з насосною станцією 1-го підйому, водо фільтрувальної станції з насосною 2-го підйому, підстанції 11/35/10 кВ «Заозерна» на території Заозерненської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області (а.с. 128-151 том 2);

- цех по переробці птиці, інкубаторно-птахівнича станція, внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів на території Ладижинської міської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 152-185 том 2);

- комплексу по вирощуванню курчат бройлерів-бригад №№10-12 на території Гордіївської сільської ради Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 186-250 том 2);

- очисних споруд комплексу по забою курчат бройлерів на території Ладижинської міської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 1-33 том 3);

- комплексу по вирощуванню курчат бройлерів-бригад № № 6-7 на території Оляницької сільської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 34-98 том 3);

- інкубаторно - птахівницької станції на території Ладижинської міської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 99-135 том 3);

- комплексу по вирощуванню курчат бройлерів-бригада № 5 на території Холодівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області (а.с. 136-180 том 3);

- комплексу по вирощуванню курчат бройлерів на території Гордіївської сільської ради Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 225-247 том 3);

- послідосховища для бригад №№ 10,11,12 та лінійних об'єктів транспортної інфраструктури - доріг на території Гордіївської сільської ради Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 1-66 том 4);

- лінійних об'єктів транспортної інфраструктури - доріг на території Четвертинівської сільської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 67-80 том 4);

- послідосховища для бригад №№ 6-9, споруд по очистці стічних вод після миття пташників бригад №№ 6-12, водоприймача та лінійних об'єктів транспортної інфраструктури - доріг на території Оляницької сільської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 91-147 том 4);

- комплексу по вирощуванню курчат бройлерів на території Оляницької сільської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 148-165 том 4);

- лінійних об'єктів транспортної інфраструктури - доріг на території Ладижинської міської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 166-195 том 4);

- очисні споруди комплексу по забою курчат бройлерів на території Ладижинської міської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 196-219 том 4);

- цех по переробці птиці, інкубаторно-птахівнича станція, внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів на території Ладижинської міської ради, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 220-243 том 4);

- лінійних об'єктів транспортної інфраструктури - доріг на території Холодівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області (а.с. 1-27 том 5);

- комплексу по вирощуванню курчат бройлерів на території Холодівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області (а.с. 28-49 том 5);

- комплексу по вирощуванню курчат бройлерів на території Клебанської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області (а.с. 50-99 том 5);

- лінійних об'єктів транспортної інфраструктури - доріг на території Михайлівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області (а.с. 100-128 том 5);

- комплексу по вирощуванню курчат бройлерів на території Михайлівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області (а.с. 169-196 том 5).

Таким чином, з огляду на все вищезазначене, суд приходить до висновку, що будівництво на земельних ділянках, переданих у користування за договором емфітевзису не заборонено чинним законодавством, більше того, підтверджується договорами та робочими проектами землеустрою, якими обумовлюється будівництво внутрішньогосподарських об'єктів, що містяться в матеріалах справи.

З матеріалів справи також слідує, що відповідачем відмовлено у видачі ПрАТ «Зернопродукт МХП» дозволів у зв'язку з тим, що останніми не надано доказів права власності або права користування польовими дорогами між паями.

Визначаючись щодо даного факту, суд виходив з того, що ст. 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частина 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» закріплює, що земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав, у відповідності до ч. 1 ст. 3 вищезазначеного Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Системний аналіз даних правових норм дає підстави вважати, що об'єктами обов'язкової реєстрації прав на нерухоме майно є: речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Тобто, норми чинного законодавства не передбачають необхідності реєстрації права власності або права користування польовими дорогами між паями для будівництва інфраструктури.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку щодо безпідставності відмови Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області у видачі дозволів позивачу з підстав не зареєстрованого права власності або права користування польовими дорогами між паями для будівництва інфраструктури.

Окрім того, дослідивши дії відповідача щодо відмови у видачі дозволів в розумінні рішення суб'єкта владних повноважень, суд приходить до висновку, що остання не відповідає вимогам визначених Кодексом адміністративного судочинства України, оскільки рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути вчинено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - за змістом цей критерій випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України. «На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України (далі - законом); зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Таким чином, надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, доводяться як показами сторін так і матеріалами справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, в узгодження з вимогами статті 161 КАС України, вважає, що позов слід задовольнити повністю, визнавши протиправними дії Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області, що полягає у відмові у видачі дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) із земельних ділянок, на яких відбувається будівництво внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарського призначення, та зобов'язавши відповідача видати ПрАТ «Зернопродукт МХП» дані дозволи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 11 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак, на думку суду, відповідач був зобов'язаний обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх заперечень, чого останнім у повному обсязі зроблено не було.

Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, надані позивачем, дають суду підстави для постановлення висновків, які спростовують доводи відповідача, та встановлені у справі обставини підтверджують позиції позивача.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, судові витрати в сумі 68 грн. 82 коп. на користь Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області щодо відмови у видачі дозволів на зняття та перенесення грунтового покриву( родючого шару грунту).

Зобов"язати Державну інспекцію сільського господарства у Вінницькій області видати Дозволи на зняття та перенесення грунтового покриву( родючого шару грунту) із дня набрання чинності рішення суду

Стягнути із Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" судові витрати в сумі 68грн. 82 коп. шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Мультян Марина Бондівна