Рішення № 35742872, 21.11.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2013 р.Справа № 922/4206/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків про стягнення 51695,84 грн. за участю представників сторін:

позивача - Ященко Р.Ю., довіреність №14-51 від 22.03.2013року;

відповідача - Рожкова С.Г., довіреність № 2621/090 від 02.09. 2013року;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" суму основного боргу у розмірі 0,02 грн., суму пені у розмірі 24206,87 грн., суму інфляційних у розмірі 5774,09 грн. та 3% річних у розмірі 21714,86 грн. Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору № 11/12-ТКЕ ТЕ купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 року. Витрати по сплаті судового збору у сумі 1720,50 грн. позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2013 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 922/4206/13 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 24 жовтня 2013 року.

22 жовтня 2013 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив із запереченнями проти позову (вх. № 38996), який розглянутий та долучений судом до матеріалів справи.

24 жовтня 2013 року у судовому засіданні оголошена перерва до 21 листопада 2013 року.

21 листопада 2013 року від позивача надійшли додаткові докази по справі (вх. №43287), які долучені до матеріалів справи.

21 листопада 2013 року представник відповідача надав клопотання (вх. № 43281), в якому просить застосувати строк позовної давності щодо стягнення пені та відмовити у її стягненні.

Після перерви у судовому засіданні розгляд справи було продовжено.

У судовому засіданні 21 листопада 2013 року представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог, з урахуванням відзиву на позовну заяву та клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

30 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Харківгаз" (покупець) був укладений договір № 11/12-ТКЕ ТЕ купівлі-продажу природного газу.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1. 1. Договору, викладеного в Додатковій угоді № 4 від 27 червня 2012 року до Договору, Продавець зобов'язується передати Покупцеві у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками, а Покупець зобов'язується прийняти і оплачувати природний газ на умовах цього договору.

Згідно до п. 2.1 Договору, Продавець передає Покупцеві у період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 159050,000 тис. куб. м.

Відповідно до п.3.1. Договору, Продавець передає Покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі споживачів Покупця. Право власності переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Пунктом 3.5. Договору передбачено, корегування планових обсягів газу оформлюється Покупцем у вигляді заявки.

Відповідно до п. 3.2. Договору, приймання-передача газу протягом місяця здійснюється рівномірно з припустимим відхиленням добових обсягів від середньодобового не більше як +- 5,0 відсотків.

Згідно з п. 3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом листопада 2011 року - квітня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ обсягом 2120,402 тис. куб. метрів на загальну суму 2620107,21 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2011 року на суму 339343,99 грн. (за листопад 2011 року), від 31.12.2011 року на суму 442413,84 грн. (за грудень 2011 року), від 31.01.2012 року на суму 599657,39 грн. (за січень 2012 року), від 29.02.2012 року на суму 640824,49 грн. (за лютий 2012 року), від 31.03.2012 року на суму 498932,11 грн. (за березень 2012 року) та від 30.04.2012 року на суму 98935,39 грн. (за квітень 2012 року).

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати обсягів газу протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив природний газ відповідачу за договором № 11/12-ТКЕ ТЕ на суму 2620107,21 грн., а відповідач в свою чергу провів розрахунки за поставлений газ на суму 2620107,19 грн. Тобто різниця складає 0,02 грн., що і стало підставою для звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 0,02 грн. основного боргу.

Розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 24206,87 грн., даючи правову оцінку вказаним вимогам, суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, п. 7.2 Договору сторони визначили, що у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору, останній у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення платежу.

Водночас ч. 6 ст. 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Також цією ж статтею передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За визначенням статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як зазначено у п. п. 3.2. та 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, з наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане".

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Відповідно до положень ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за правилами, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений домовленістю сторін.

Перебіг строку давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або від настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи, що у п. 6.1. Договору № 11/12-ТКЕ ТЕ від 30.09.2011 року визначено, що остаточний рахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки - початком перебігу позовної давності щодо нарахування пені є 15-те число місяця наступного за місяцем поставки.

Таким чином, нарахування пені за зобов'язаннями лютого - квітня 2012 року по Договору № 11/12- ТКЕ ТЕ від 30.09.2011 року виходить за межі позовної давності, встановленої ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд знаходить правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 24206,87 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 21714,86 грн. та інфляційних втрат в розмірі 5774,09 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В інформаційному листі від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіряючи правильність розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд встановив, що Публічне акціонерне товариство " Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" при нарахуванні зазначених сум для розрахунку інфляційного відшкодування визначила період з 16.11.2011 року по 15.03.2012 року, а період нарахування 3% річних - з 15.12.2011 року по 27.06.2013 року, тобто 3% річних у сумі 21714,86 грн. розраховані вірно (за увесь час прострочення відповідачем платежів), а період нарахування інфляційних втрат не відповідає вимогам ст. 625 ЦК України, оскільки неправомірно є скороченим з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат. За розрахунком суду, з врахуванням дефляційних процесів, розмір інфляційних втрат відсутній. При цьому, суд враховує індекс інфляції за кожний місяць періоду прострочення платежу, в тому числі і від'ємний (дефляцію). А відтак, суд відмовляє в стягненні з відповідача 5774,09 грн. інфляційних втрат.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних та розрахунок визначений вірно згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 21714,86 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 216, 217, 230, 232, 233 Господарського кодексу України, ч. 2 ст.. 258, ч. 4 ст. 267, ст. 526, ч.1 ст.530, 549, ч. 3 ст. 551, ст. ст. 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівка, 1, код ЄДРПОУ 03359500, р/р № 26005124944001 в ПАТ "КБ "НАДРА" м. Київ, МФО 380764) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" ( 01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, р/р № 26002301921 в ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 300465, код ЄДРПОУ 20077720) суму основного боргу у розмірі 0,02 грн., 3% річних у розмірі 21714,86 грн., судового збору у розмірі 722,70 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В задоволенні стягнення пені в сумі 24206,87 грн. та інфляційних втрат в сумі 5774,09 грн. відмовити.

Повне рішення складено 26.11.2013 р.

Суддя Суслова В.В.

справа № 922/4206/13