Ухвала суду № 35742508, 03.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5864/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

03 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Старової Н.Е.

Мєзєнцева Є.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного малого підприємства «Будтехнологія» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного малого підприємства «Будтехнологія» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2013 року в задоволенні адміністративного позову Приватного малого підприємства «Будтехнологія» до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 09 листопада 2012 року по 15 листопада 2012 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС проведено документальну виїзну позапланову перевірку Приватного малого підприємства «Будтехнологія» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01 січня 2012 року по 30 червня 2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «Ентхілл» за період з 01 січня 2012 року по 30 червня 2012 року.

За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби складено акт від 22 листопада 2012 року № 7855/22-817/30405073, яким встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, п. 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 338 457, 00 грн., пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 295 877, 00 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 19 грудня 2012 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС винесені податкові повідомлення-рішення № 0006812208, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання в розмірі 338 457 грн., з якої: за основним платежем - 270 765, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 67 692, 00 грн. за платежем: податок на додану вартість, № 000680228, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання в розмірі 369 846, 00 грн., з якої: за основним платежем - 295 877, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 73 969, 00 грн. за платежем: податок на прибуток.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової служби у м. Києві від 4 березня 2013 року № 2091/10/12-1-03 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 19 грудня 2012 року № 0006812208 та № 000680228 та збільшено суму грошового зобов'язання по податковому повідомленню-рішенню від 19 грудня 2012 року № 0006812208 в частині основного платежу у розмірі 16 970, 00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 4 242, 00 грн., а скаргу директора Приватного малого підприємства «Буд технологія» від 28 грудня 2012 року № 79 залишено без задоволення.

На підставі рішення ДПС у м. Києві від 04 березня 2013 року № 2091/10/12-1-03, 27 березня 2013 року, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС винесено податкове повідомлення-рішення № 0002502208, яким збільшено Приватному малому підприємству «Буд технологія» суму грошового зобов'язання в розмірі 21 212, 00 грн., з якої: за основним платежем - 16 970, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 242, 00 грн. за платежем: податок на додану вартість.

Не погоджуючись з податковими рішеннями відповідача № 0002502208 від 27 березня 2013 року та № 000680228 від 19 грудня 2012 року, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПК України - господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Проте позивачем не було надано первинних документів, складених за результатами господарських взаємовідносин між Приватним малим підприємством «Будтехнологія» та ТОВ «Ентхілл».

Враховуючи відсутність первинних документів, які б фактично підтверджували здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Ентхілл», суд приходить до висновку про правомірність висновків відповідача щодо безпідставності формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Ентхілл».

Відносно доводів апелянта про те, що йому не було відомо про заміну сторони в договорі підряду № 0112/2 від 30 січня 2012 року, суд зазначає про наступне.

30 січня 2012 року між ТОВ «Збутпроект-1», як первісним кредитором, та ТОВ «Ентхілл», як новим кредитором, та Приватним малим підприємством «Буд технологія», як боржником, укладено договір про відступлення права вимоги № 0112/2, за умовами якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором № 0112/1 від 03 січня 2012 року з боржником, а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором.

02 березня 2012 року між ТОВ «Ентхілл», як первісним кредитором, ТОВ «Віпбудпром», як новим кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги № 34/12, за умовами якого первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором підряду № 0112/2 від 30 січня 2012 року. За цим договором новий кредитор одержує право вимоги (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за договором підряду № 0112/2.

Пунктом 3.6 договору визначено, що первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором в термін 3 дні після підписання цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 23 листопада 2012 року за № 17/12 ТОВ «Віпбудпром» повідомило Приватне мале підприємство «Буд технологія» про те, що відповідно до договору № 34/12 ТОВ «Ентхілл» передало, а ТОВ «Віпбудпром» прийняло право вимоги, що належить ТОВ «Ентхілл» і стало кредитором за договором підряду № 0112/2 від 30 січня 2012 року. Також у вказаному листі зазначено, що в подальшому зобов'язання по договору підряду № 0112/2 від 30 січня 2012 року виконуються на реквізити ТОВ «Віпбудпром».

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 512 Цивільного кодексу України - кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 514 ЦК України - до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 516 ЦК України - заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що обставини несвоєчасного повідомлення боржника про зміну кредитора за договором підряду № 0112/2 від 30 січня 2012 року та сплата позивачем коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Ентхілл» вплинули тільки на майнові права первісного та нового кредиторів, в даному випадку ТОВ «Ентхілл» та ТОВ «Віпбудпром» та не вплинули на порядок формування податкової звітності боржника, оскільки податкова звітність формується на підставі первинних документів.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Віпбудпром» на виконання умов договору від 03 січня 2012 року № 0112/1 виписано на користь позивача відповідні податкові накладні.

Між ТОВ «Віпбудпром» та Приватним малим підприємством «Будтехнологія» підписані довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/ за формою № КБ-3 та акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2 за лютий 2012 року, за березень 2012 року та за квітень 2012 року.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що директор Приватного малого підприємства «Будтехнологія», підписуючи зазначені первинні документи, був обізнаний про те, що підрядні роботи за основним договором виконуються ТОВ «Віпбудпром».

При цьому, колегія суддів зазначає, що судом не досліджуються обставини щодо господарських взаємовідносин між ТОВ «Віпбудпром» та Приватним малим підприємством «Будтехнологія», оскільки вказані взаємовідносини не є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Разом з тим, під час розгляду справи встановлено, що позивачем включено до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2012 року, березень 2012 року та квітень 2012 року суми на підставі первинних документів, фактично складених ТОВ «Віпбудпром», при цьому, зазначаючи в податкових деклараціях своїм контрагентом - ТОВ «Ентхілл», що є порушенням формування податкової звітності.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Приватне мале підприємство «Буд технологія» 28 листопада 2012 року, після проведення податковим органом документальної позапланової виїзної перевірки (акт складений 22 листопада 2012 року), подано до податкового органу уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2012 року, за березень 2012 року та за квітень 2012 року, в яких позивачем уточнено свого контрагента, операції з яким дають право на формування податкового кредиту, та змінено ТОВ «Ентхілл» на ТОВ «Віпбудпром».

Пунктом 50.1 статті 50 ПК України передбачено, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до п. 50.2 статті 50 ПК України - платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Відповідальність за податкові правопорушення в частині неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку передбачена п. 119.2 статті 119 ПК України.

Положеннями статті 109 ПК України встановлено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

З аналізу наведеної норми вбачається, що податкове правопорушення це діяння яке посягає на важливі для держави суспільні відносини, порушення яких є шкідливим як для держави так і суспільства.

Протиправність податкового правопорушення є діянням, яке призвело до невиконання або неналежного виконання вимог, встановлених ПК України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Враховуючи наведене та з огляду на те, що позивач не скористався своїм правом на уточнення податкової звітності до проведення відповідачем перевірки та виявлення порушень щодо заниження Приватним малим підприємством «Будтехнологія» податку на додану вартість та податку на прибуток, суд приходить до висновку, що ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС правомірно та в межах своїх повноважень винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Таким чином правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Отже суд першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Приватного малого підприємства «Будтехнологія» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Старова Н.Е.

Мєзєнцев Є.І.