Ухвала суду № 35741561, 27.11.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/8636/13-а

27.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кондрак Н.Й.,

суддів Кукти М.В. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Беребесова П.В.

за участю сторін:

позивач, ОСОБА_2,

представник відповідача, Головного управління Міндоходів в АР Крим - Лук`янець Олена Юріївна, довіреність № 1172/9/10.1-14 від 22.08.13,

представник відповідача, Головного управління Міндоходів в АР Крим- Пшеничний Юрій Володимирович, довіреність № 2030/9/10.6-5 від 25.10.01,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Кушнова А.О. ) від 03.10.13 по справі № 801/8636/13-а

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 95049)

до Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. О. Невського, буд.29, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95006)

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.10.13 у справі № 801/8636/13-а у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу - відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.10.13 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні 27.11.2013 позивач апеляційну скаргу підтримав, просив суд постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга позивача ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належну оцінку тому факту, що незважаючи на загальне скорочення чисельності та штату працівників, посада заступника начальника управління правової роботи, яку він займав в Державній податковій службі АР Крим, відповідно до тимчасового штатного розпису введеного в дію Наказом ГУ Міндоходів в АР Крим від 13.05.2013 №2, так само була присутня в управлінні правової роботи Головного управління Міндоходів АР Крим. Позивач вважає, що за таких обставин, посада заступника начальника управління правової роботи не скорочувалась, що дає йому підставу та право першочергово на неї претендувати. У порушення ч. 3 статті 49-2 КЗпП України разом з попередженням про звільнення йому не була запропонована інша робота, запропоновані в подальшому є значно нижчими, ніж він займав, хоча він має високу кваліфікацію, достатню для зайняття керівної посади.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з наказу Державної податкової служби в Автономній Республіці Крим від 07.08.2013 № 191-о, позивача звільнено з посади заступника начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, пов'язаним з реорганізацією ДПС в АР Крим, за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Підставами для його видання стали: постанова Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів", наказ Міністерства доходів і зборів від 26 квітня 2013 року № 80 "Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів", наказ ДПС України від 07.05.13 № 14 "Про реорганізацію ДПС в АР Крим, окремих областях", наказ ГУ Міндоходів в АР Крим від 13.05.13 № 2 "Про введення в дію тимчасового штатного розпису Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на 2013 рік", відмова від запропонованих посад.

Відповідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду трудових спорів" (з подальшими змінами) при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне звільнення.

З матеріалів справи вбачається наявність у спірному випадку юридичного факту - змін в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності працівників ДПС в АР Крим та реорганізації ДПС в АР Крим, що є підставою для звільнення працівника згідно п. 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

З положень пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про праці України від 10.12.1971 № 322-VIII трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з вказаної підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України позивачеві для працевлаштування в ГУ Міндоходів в Автономній Республіці Крим запропоновано вакансії, від яких 29.05.13 та 06.08.13 останній відмовився.

Щодо доводів позивача про недотримання відповідачем визначеного законом порядку пропозиції іншої роботи одночасно з попередженням про звільнення, колегія суддів зазначає, що відповідач, виконуючи передбачений законом обов'язок щодо повідомлення про майбутнє вивільнення, на день ознайомлення позивача з ним, не мав затвердженого у встановленому законом штатного розпису, що унеможливлювало надання пропозиції щодо вакантних посад в ГУ Міндоходів в АР Крим, одночасно з попередженням про звільнення і дана обставина підтверджується матеріалами справи, що виключає його вину.

Судом встановлено, що на момент звільнення позивача, в управлінні правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим місця начальника та його заступника були зайняті, у зв'язку із чим названі посади йому не пропонувались. Крім того, стаж роботи позивача, його спеціальність, кваліфікація, досвід роботи не дають йому жодних переваг перед особами, що займають посади заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим та начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим, у тому числі за відсутності погодження Департаментом правової роботи Міністерства доходів і зборів України на зайняття посади начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим, обов'язковість якого передбачена пунктом 1.4 Порядку призначення на посади та звільнення з посад працівників обліково-контрольної номенклатури Міністерства доходів і зборів України, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 08.07.2013 № 256 "Про організацію добору кадрів в Міністерство доходів і зборів України".

Щодо доводів апеляційної скарги, що фактично його посаду не було скорочено, колегія суддів зазначає, що в новоствореному ГУ Міндоходів в АР Крим відсутні посади, рівнозначні тій, що позивач займав у ДПС в АР Крим, оскільки, згідно Положення про Державну податкову службу в Автономній Республіці Крим, затвердженого наказом ДПС України від 29.12.11 № 305, Положення про Головне Управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, затвердженого наказом Міндоходів України від 17.04.13 № 43, ГУ Міндоходів в АР Крим, окрім завдань здійснення контролю за додержанням податкового законодавства та запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері податкового законодавства, до основних завдань віднесено ще й: забезпечення реалізації державної митної політики, боротьба із правопорушеннями під час застосування митного законодавства; забезпечення реалізації державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; забезпечення реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, боротьба з правопорушеннями при застосуванні законодавства з питань сплати єдиного внеску; забезпечення реалізації державної політки у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті та т.і. Водночас, збільшення завдань передбачає не тільки збільшення повноважень відповідно до покладених завдань, а й обов'язків, дотримання яких є безумовним при реалізації покладених завдань та функцій, реалізації прав, погодженого вирішення питань, що належать до компетенції ГУ Міндоходів в АР Крим, а також збільшення функціональних обов'язків, відповідальності, кваліфікації, професійних знань і умінь, досвіду роботи, що забезпечуватиме належне виконання особою посадових обов'язків. Таким чином, ГУ Міндоходів в АР Крим, має більше завдань, функцій, обов'язків та прав, ширшу, аніж в ДПС в АР Крим компетенцію, що зумовлює відповідні вимоги при доборі кадрів, що обійматимуть відповідні посади, та виключає рівнозначність посади заступник начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим посаді заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим.

З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що доводи позивача щодо рівнозначності посади, яку він обіймав в ДПС в АР Крим, посаді, створеній в ГУ Міндоходів в АР Крим, щодо обов'язку відповідача забезпечити позивача при працевлаштуванні рівнозначною посадою - заступник начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим або іншою керівною посадою, є безпідставними та спростовуються вищевказаними обставинами.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент звільнення позивача в управлінні правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим місця начальника та його заступника були зайняті, у зв'язку із чим названі посади йому не пропонувались. Крім того, стаж роботи позивача, його спеціальність, кваліфікація, досвід роботи не дають йому жодних переваг перед особами, що займають посади заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим. Щодо посади начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим, необхідно погодження Департаментом правової роботи Міністерства доходів і зборів України на її зайняття у відповідності до пункту 1.4 Порядку призначення на посади та звільнення з посад працівників обліково-контрольної номенклатури Міністерства доходів і зборів України, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 08.07.2013 № 256 "Про організацію добору кадрів в Міністерство доходів і зборів України".

Колегія суддів також зазначає, що згідно статті 42 КЗпП України у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Доказами, що підтверджують факт наявності у працівника, який звільняється, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці можуть бути документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо, дисциплінованість працівника. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій ст. 42 КЗпП.

Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів (ОСОБА_5 має більший стаж роботи в податкових органах і загальний стаж юридичної роботи, ОСОБА_6 18 років стажу роботи в податкових органах, з них 11 на керівних посадах), позивач не мав переважного права перед особами, які зайняли посади заступників управління правової роботи.

Згідно положень статті 1 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" державною службою в Україні є професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

З положень статті 2 названого Закону під посадою слід розуміти визначену структурою і штатним розписом первинну структурну одиницю державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Розділом VI Закону України "Про державну службу" регулюється питання припинення державної служби та окрім спеціально визначених названим Законом підстав припинення державної служби передбачено загальні підстави звільнення з державної служби, визначені Кодексом законів про працю України (частина перша статті 30 Закону), а тому на осіб при звільненні з публічної служби поширюються положення та гарантії, передбачені названим Кодексом.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, згідно з частиною третьої вказаної статті 2 КАС України, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем вжито усіх передбачених трудовим законодавством заходів щодо залишення позивача на державній службі, у тому числі пропозиції (як до, так і після звільнення) зайняття вакантних в ГУ Міндоходів в АР Крим відповідно до його досвіду, спеціальності та кваліфікації посад, від яких він самостійно (своїм вольовим рішенням) відмовився.

А відтак, трудові гарантії позивача прийняттям відповідачем оскарженого наказу про звільнення не порушені.

За таких підстав судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами, не дають суду підстав вважати, що спірним наказом відповідач заподіяв порушення законних прав позивача, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. що також виключає і задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

На підставі викладеного, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального та матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.10.13 по справі № 801/8636/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.10.13 по справі № 801/8636/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 грудня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Н.Й. Кондрак

Судді підпис М.В. Кукта

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Н.Й. Кондрак