Рішення № 35741317, 18.11.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ/FONT>

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2013 р. Справа № 914/3975/13

ass="fs187">Позивач: Приватне підприємство “Виробничо-комерційна фірма “Суворов” (39605, пров.Твардовського,5, м.Кременчук, Полтавська область; ідентифікаційний код 35779247),

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Родина” (81700, вул. Шашкевича, 9, м. Жидачів, Львівська область; ідентифікаційний код 31206598),

про стягнення заборгованості у сумі 35118,31грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача: не з’явився;

Відповідача: не з’явився.

fs179">Суть спору:

Приватним підприємством “Виробничо-комерційна фірма “Суворов” заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Родина” з вимогою стягнення боргу у сумі 25570,88грн., що виник у зв’язку з порушенням Відповідачем грошових зобов’язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору № 11-13 від 02.01.2013 року.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 235,14грн. 3% річних від простроченого платежу та 14312,29грн. пені.

Загальна сума заборгованості складає "fs206">40118,31грн.

23.10.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10год. 45хв. 04.11.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 04.11.2013р.

Протягом розгляду справи представнику Позивача по явці оголошено права і обов’язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов’язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

04.11.2013 року Позивач подав через канцелярію суду заяву (клопотання) про припинення провадження у справі в частині 5000,00грн. основного боргу, у зв’язку з їх сплатою, що підтверджується платіжним дорученням №7628 від 17.10.2013р. Проте, з врахуванням того, що Позивач просить припинити провадження в частині стягнення 5000грн. основного боргу, суд зазначає, що дана заява не може бути розглянута судом як заява про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечила, явка визнавалась обов’язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судових засідань; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомила.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Надіслані Відповідачу за адресою: 81700, Львівська обл., м.Жидачів, вул.Шашкевича, 9 конверти з ухвалами господарського суду Львівської області по даній справі, в тому числі ухвалою про порушення провадження у справі, повертались із зазначенням у поштових довідках причин повернення – організацію ліквідовано.

Проте, відповідно до витягу з ЄДРПОУ серії АГ №№453065-453066 станом на 05.11.2013р., місцезнаходженням Відповідача є: 81700, Львівська обл., м.Жидачів, вул.Шашкевича, 9.

Крім того, у витязі з ЄДРПОУ серії АГ №№453065-453066 станом на 05.11.2013р. зазначено про відсутність відомостей про припинення юридичної особи Відповідача.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що ухвали суду по даній справі, в тому числі про порушення провадження у справі, вручені Відповідачу належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов’язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ass="fs175">Щодо стягнення 25570,88грн. боргу.

02.01.2013 року Приватне підприємство “Виробничо-комерційна фірма “Суворов” (Постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Родина” (Покупець) уклали договір поставки №11-13 (надалі Договір), відповідно до якого (п. 1.1) в порядку та на умовах, визначених Договором, Постачальник зобов’язується передати у власність Покупця товар, а Покупець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов’язується прийняти й своєчасно оплатити вартість такого товару; під товаром у Договорі розуміється кондитерські вироби в асортименті (п.1.2).

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що ціни на товар формуються на підставі прас-листів або специфікацій, наданих Постачальником Покупцю; у випадку зміни ціни Постачальник формує новий прас-лист або специфікацію та інформує про такі зміни Покупця шляхом надання йому нової редакції прас-листа або специфікації. Сторони дійшли згоди, що при поставці кожної окремої партії товару, ціна одиниці виміру товару, асортимент, розгорнута номенклатура товару, що поставляється за Договором, визначається Сторонами у рахунках-фактурах Постачальника, які є невід’ємними частинами Договору та/або у видаткових накладних (інших товарно-транспортних документах); загальна сума поставки, в межах Договору, є сумою всіх поставок за вказаними накладними (іншими товарно-транспортними документами).

Приписами п.1.7 Договору встановлено, що термін оплати за товар: 21 календарний день з дати поставки Постачальником товару Покупцю.

У п.1.11 Договору зазначено, що Покупець замовляє поставку товару усно та/або по електронній пошті, обов’язково зазначаючи: найменування одержувача; адресу поставки (у випадку поставки транспортом Постачальника); найменування товару; асортимент та кількість товару; отримання Покупцем (його представником) партії товару у Постачальника за видатковою накладною (іншим товарно-транспортним документом) свідчить про узгодження сторонами, за умовами Договору, всіх істотних умов поставки (ціни, асортименту, кількості та загальної вартості партії поставки товару) та є підтвердженням замовлення Покупцем у Постачальника отриманої за видатковою накладною (іншим товарно-транспортним документом), партії товару.

Відповідно до п. 7.1, Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін. Строк Договору починає свій перебіг у момент визначений у п.7.1 Договору та діє до повного розрахунку (п.7.2).

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що закінчення строку Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

У п.8.5 Договору зазначено, що додаткові угоди та додатки до Договору є його невід’ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані Сторонами та скріплені їх печатками.

На виконання умов Договору та для підтвердження прийняття зобов’язань за Договором Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано Товар за видатковою накладною №ВКФСув00935 від 23.06.2013р. на суму 45706,08грн.

При цьому підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Відповідач за товар, поставлений згідно зазначеної вище видаткової накладної, здійснив часткову оплату на суму 10000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №7413 від 16.09.2013р. та банківською випискою від 15.08.2013р. (зведений меморіальний ордер).

Крім того, Відповідач частково повернув Позивачеві отриманий товар на загальну суму 10135,20грн., що підтверджується видатковими накладними (повернення) №Рд-0000190 від 26.07.2013р. на суму 129,00грн. та №Рд-0000195 від 01.08.2013р. на суму 10006,20грн.

Решта боргу 25570,88грн. (45706,08-10000-10135,20) Відповідачем на час подання позову не погашена.

Також, наявність боргу підтверджується актом звірки взаєморозрахунків підписаним та скріпленим печатками Сторін.

Відтак, загальна сума заборгованості Відповідача за ствердженням Позивача за поставлений відповідно до Договору товар складала станом на час подання позову 25570,88грн.

Крім того, підтвердженням виникнення та визнання Відповідачем обов’язку щодо здійснення оплати за отриманий товар є здійснення ним часткових оплат.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Проаналізувавши зміст укладеного між Сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Відповідачем порушено зобов’язання щодо оплати за отриманий згідно Договору Товар, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі – на суму 25570,88грн.

Проте, відповідно до заяви Позивача №04/11-13-1 від 04.11.2013р. (надійшла до суду 04.11.2013р., вх.№46253/13), зведеного меморіального ордеру Позивача від 23.10.2013р. та платіжного доручення №7628 від 17.10.2013р., Відповідачем оплачено 5000грн. основного боргу.

При цьому суд зазначає, що відповідно до відбитку поштового штемпеля на конверті, в якому було надіслано позовну заяву з додатками, згідно відбитку поштового штемпеля на описі вкладення у конверт, та відповідно до фіскального поштового чеку №1212 від 15.10.2013р., позовну заяву надіслано Позивачем >15.10.2013р., а отже, до здійснення Відповідачем часткової оплати 17.10.2013р.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Як зазначено у п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №8 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” (із змінами та доповненнями), під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.п.4.2, 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №8 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” (із змінами та доповненнями), що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи; господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи доведено існування станом на час подання позову та порушення провадження у справі боргу у Відповідача перед Позивачем за Договором в розмірі 25570,88грн., а відтак, порушення зобов’язання Відповідачем, беручи до уваги те що протягом розгляду справи Відповідачем даний борг у розмірі 5000,00грн. Відповідачем погашено, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення 5000,00грн. основного боргу та, відповідно, необхідність припинення провадження у справі в цій частині.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем (з урахуванням часткової оплати у сумі 5000,00грн.), який підлягає до стягнення становить 20570,88грн.

Щодо стягнення 14312,29грн. пені.

Позивач просить також стягнути 14312,29грн. пені, розрахунок якої додано до позовної заяви, та який здійснено за період з 17.07.2013р. по 11.10.2013р.

У п. 4.6 Договору передбачено, що у випадку прострочення Покупцем оплати вартості товару, у визначені Договором строки (повної або часткової не оплати) Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку на який є прострочене виконання зобов’язання і припиняється лише в момент повного виконання Покупцем свого зобов’язання.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність проведення розрахунку пені суд зазначає, що такий проведено невірно, оскільки розраховано в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, що не відповідає вимогам ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.02.2012р. №01-06/224/2012, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (постанови Верховного Суду України від 24.10.2011 № 25/187, від 07.11.2011 № 5002-2/5109-2010).

Крім того, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені суд зазначає, що такий проведено невірно з причин неврахування Позивачем, що в день часткового погашення заборгованості така (на суму погашення) зменшується; при чому загальна кількість днів протермінування судом не оспорюється.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведених розрахунків пені, суд зазначає, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 14212,29грн. пені за період з 17.07.2013р. по 11.10.2013р. підлягають до задоволення в розмірі 1036,91грн., в частині стягнення 13175,38грн. пені слід відмовити.

Щодо стягнення 235,14грн. 3% річних.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 235,14грн. 3% річних, розрахунок яких надано в додатках до позовної заяви.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних суд зазначає, що такий проведено невірно з причин неврахування Позивачем, що в день часткового погашення заборгованості така (на суму погашення) зменшується; при чому загальна кількість днів протермінування судом не оспорюється.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність розрахунку 3% річних, суд зазначає, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 235,14грн. 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 232,24грн., в частині стягнення 2,90грн. 3% річних слід відмовити.

При цьому суд зазначає, що згідно з п.4.5 Договору, Покупець, який прострочив обов’язок по оплаті зобов’язаний сплатити Постачальнику суму боргу, а також 7% річних від простроченої суми за користування коштами. Проте, Позивачем не заявлялось вимоги про стягнення з Відповідача 7% річних від простроченої суми за користування коштами.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

18.11.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 25.11.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Родина” (81700, вул.Шашкевича, 9, м. Жидачів, Львівська область; ідентифікаційний код 31206598) на користь Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Суворов” (39605, пров. Твардовського, 5, м.Кременчук, Полтавська область; ідентифікаційний код 35779247) 20570,88грн. основного боргу, 232,24грн. 3% річних, 1036,91грн. пені та 1152,73грн. судового збору.

3. В частині стягнення 5000,00грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.