Рішення № 35739017, 27.11.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2013 р.Справа № 922/4488/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного АТ "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до Публічного АТ "Харківміськгаз", м. Харків про стягнення 49846,92 грн. за участю представників:

позивача - Єфременко О.О., довіреність №14-3 від 08.01.13 р.,

відповідача - Зубрич Д.О., довіреність 06/17 від 03.01.13 р.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Публічного АТ "Харківміськгаз" пеню у розмірі 21540,84 грн., 3% річних в сумі 4395,77 грн., суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в сумі 370,61 грн., 7% штрафу у розмірі 23539,70 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 29.10.13р. за позовною заявою було порушено провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

25.11.13р. представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 21540,84 грн. та 7% штрафу в сумі 23539,70 грн., оскільки неустойка не нараховується під час дії мораторію, який було введено ухвалою про порушення справи про банкрутство від 09.01.13р. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 370,61 грн., оскільки позивачем не було враховано дефляцію.

Представник позивача в судовому засіданні 27.11.13р. позовні вимоги підтримує повністю, з підстав, викладених у позовній заяві, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.11.13р. частково визнав позовні вимоги в частині стягнення 3% річних, але проти нарахування пені, 7% штрафу та інфляційних-заперечує. Крім того, вказує, що позивач вибірково нараховує інфляційні втрати та надав свій контррозрахунок.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви та заперечення проти позову, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд виходить з наступного.

30 березня 2012 року між ПАТ "Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством "Харківміськгаз" був укладений договір №9/3-РО купівлі - продажу природного газу.

Відповідно до п. 1.1. договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2012 році природний газ (далі - газ), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

На виконання умов Договору Позивач поставив протягом березня - грудня 2012 року, а Відповідач прийняв природний газ в обсязі 391,076 тис. куб. м. на загальну суму 752280,34 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від:

1. від 31.03.2012р. за березень на суму 213 739,72 грн.;

2. від 30.04.2012р. за квітень на суму 57 629,33 грн.;

3. від 31.05.2012р. за травень на суму 7 668,77 грн. ;

4. від 30.06.2012р. за червень на суму 5 705,53 грн.;

5. від 31.07.2012р. за липень на суму 6 718,33 грн.;

6. від 31.08.2012р. за серпень на суму 5 245,57 грн.;

7. від 30.09.2012р. за вересень на суму 6 453,38 грн.;

8. від 31.10.2012р. за жовтень на суму 39 574,22 грн.;

9. від 30.11.2012 р. за листопад на суму 153 619,76 грн.;

10. від 31.12.2012р. за грудень на суму 255 925,73грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2. договору.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим відповідною постановою НКРЕ, та зараховується, як оплата за газ в тому ж місяці, у якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу. За наявності заборгованості за попередні періоди Покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пунктів 6.1 та 6.2 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Таким чином, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору позивач звернувся до суду з відповідною позовною завою за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Крім того, відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пунктів 6.1 та 6.2 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлена договором або законом, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов`язання повинно бути виконано.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача пені в сумі 21540,84 грн. та 7% штрафу в сумі 23539,70 грн. суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 09.01.13р. по справі №922/092/13 порушено провадження у справі про банкрутство Публічного АТ "Харківміськгаз".

Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в новій редакції) визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки справа про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" була порушена до набрання чинності нової редакції вказаного Закону, то в даному випадку слід застосовувати положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції чинній на момент порушення справи про банкрутство.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент порушення справи про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Частиною 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому, неустойка (штраф, пеня) за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони закону, безвідносно до часу її виникнення.

Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство. (Дана позиція підтверджується Постановою Верховного Суду України від 12 березня 2013 року №29/5005/16170/2011 по справі за позовом Дочірньої Компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення 120 884 538 грн.93 коп., а також Постановою Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року № 28/5005/3240/2012 за позовом ПАТ "Укртрансгаз" до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення 1378821,24 грн.)

Виходячи із змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення законодавства, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 21540,84 грн. та 7% штрафу в сумі 23539,70 грн. за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань, які нараховані під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо нарахування відповідачу 3% річних в сумі 4395,77 грн. та 370,61 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі в сумі 4395,77 грн.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 370,61 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці, тобто коли була дефляція.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обгрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи наведене, суд перевірив розрахунок інфляційних втрат зроблений позивачем та прийшов до висновку, що інфляційні витрати, які вказані в розрахунку позивача задоволенню не підлягають, оскільки за повний період нарахування інфляційних втрат преволюють дефляційні процеси.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 526, 530, 598, 599, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 230, 232, 343 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" (61004, м. Харків, вул. Жовтневої революції, 57/59, код ЄДРПОУ 03359552 п/р №260333012986 в філії ХОУ АТ "Ощадбанк", МФО 351823) на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р 26002301921 АТ "Ощадбанк", код банку 300465, код ЄДРПОУ банку 00032129) 3% річних в сумі 4395,77 грн., судовий збір в розмірі 151,73 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача пені в сумі 21540,84 грн., 7% штрафу в сумі 23539,70 грн., інфляційних втрат в сумі 370,61 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 29.11.2013 р.

Суддя Шарко Л.В.