Рішення № 35738887, 25.11.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2013 р. Справа № 914/3874/13

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Галпак" (81700, вул. Друкарська, 2, м. Жидачів, Львівська область; ідентифікаційний код 31892604),

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Екватор" (82000, вул. Лева Галицького, 42, м. Старий Самбір, Львівська область; ідентифікаційний код 14312335),

про стягнення заборгованості у сумі 15257,49грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача: Капаловска Н.Є. - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Галпак" заявлено позов до Публічного акціонерного товариства "Екватор" з вимогою стягнення боргу у сумі 12080,98грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору №48-12 від 01.03.2012 року.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 1208,10грн. штрафу та 1968,41грн. пені.

Загальна сума заборгованості складає 15257,49грн.

15.10.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 09год. 50хв. 29.10.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 29.10.2013р.

Протягом розгляду справи представнику Позивача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала, надала пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості. В судовому засіданні подала виписку з банківського рахунку Позивача, з якої вбачається, що 14.11.2013р. Відповідачем сплачено 10500,00грн. боргу.

Отже, сума основного боргу, яка підлягає до стягнення становить 1580,98грн. (12080,98 - 10500,00=1580,98).

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 12080,98грн. боргу.

01.03.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Галпак" (надалі - Продавець) та Публічне акціонерне товариство "Екватор" (надалі - Покупець) уклали Договір поставки №48-12 (надалі - Договір), відповідно до якого (п. 1.1) Продавець зобов'язується відповідно до умов Договору передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вироби з гафрокартону (надалі - Товар) в асортименті, кількості і у терміни, обговорені Сторонами. Найменування товару, його кількісні та якісні показники, ціна товару за одиницю та по позиціях, а також загальна вартість товару, поставка якого буде здійснюватись у відповідності до Договору, вказується у специфікаціях та/або видаткових накладних Продавця; у такому випадку видаткова накладна виконує роль специфікації (п.1.2).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що оплата Товару здійснюється Покупцем за кожну поставлену партію протягом 14 календарних днів з моменту передачі (поставки) Продавцем такої партії товару Покупцю, на підставі виставленого Продавцем рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця. Під партією товару Сторони розуміють Товар, вказаний у кожній окремій видатковій накладній.

Приписами п.4.5 Договору встановлено, що передача товару Покупцеві оформляється шляхом підписання акту приймання-передачі Товару або видаткової накладної або товарно-транспортної чи залізничної накладної. Моментом передачі (поставки) Товару вважається момент підписання відповідних документів у місці поставки.

У п.4.6 Договору зазначено, що право власності на Товар, а також всі ризики пошкодження та/чи втрати Товару переходять від Продавця до Покупця в момент передачі (поставки) Товару.

Пунктом 6 Договору передбачено, що усі спори і розбіжності, що можуть виникнути між Сторонами із умов Договору або у зв'язку з ним (при його укладенні, виконанні, зміні, розірванні, припиненні, визнанні неукладеним, визнанні недійсним і т.ін.), підлягають вирішенню у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору, відповідно до чинного в Україні законодавства.

Відповідно до п.8, Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2012 року, а по грошових зобов'язаннях - до їхнього повного виконання. Закінчення строку дії Договору, не звільняє Сторін від виконання зобов'язань за Договором та відповідальності за його порушення.

На виконання умов Договору та для підтвердження прийняття зобов'язань за Договором Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано Товар за видатковими накладними №08113 від 08.11.2012р. на суму 10444,80грн. з ПДВ; №27122 від 27.12.2012р. на суму 4958,40грн. з ПДВ; №22026 від 22.02.2013р. на суму 4392,00грн. з ПДВ та №11035 від 11.03.2013р. на суму 9235,08грн. з ПДВ, що підтверджується підписами та скріпленими печатками Сторін; всього поставлено Товару на загальну суму 29030,28грн.

При цьому підписання покупцем накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Відповідач за Товар, поставлений згідно зазначених вище видаткових накладних, здійснив часткову оплату, решта боргу 12080,98грн. Відповідачем на час подання позову не погашена.

Також, наявність боргу підтверджується актом звірки взаєморозрахунків підписаним та скріпленим печатками Сторін.

Крім того, підтвердженням виникнення та визнання Відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати за отриманий товар є здійснення ним часткових оплат.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Проаналізувавши зміст укладеного між Сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати за отриманий згідно Договору Товар, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі - на суму 12080,98грн.

Проте, відповідно до Виписки з банківського рахунку Позивача від 14.11.2013р. (подана в судовому засіданні 25.11.2013р.) та згідно пояснень представника Позивача, Відповідачем 14.11.2013р. сплачено на рахунок Позивачу 10500,00грн. боргу станом на час розгляду справи, а тому Позивачем зменшено розмір стягнення основного боргу на сплачену суму (10500,00грн.).

Погашення Відповідачем 10500,00грн. основного боргу за Договором протягом розгляду справи підтверджується також наявною в матеріалах справи банківською випискою від 14.11.2013р.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Як зазначено у п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №8 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами та доповненнями), під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.п.4.2, 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №8 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами та доповненнями), що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи; господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи доведено існування станом на час подання позову та порушення провадження у справі боргу у Відповідача перед Позивачем за Договором в розмірі 12080,98грн., а відтак, порушення зобов'язання Відповідачем; беручи до уваги те, що протягом розгляду справи Відповідачем даний борг у розмірі 10500,00грн. Відповідачем погашено, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення 10500,00грн. основного боргу та, відповідно, про необхідність припинення провадження у справі в цій частині.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем (з урахуванням часткової оплати у сумі 10500,00грн.), який підлягає до стягнення, становить 1580,98грн.

Щодо стягнення 1208,10грн. штрафу та 1968,41грн. пені.

Позивач просить також стягнути 1208,10грн. штрафу та 1968,41грн. пені, розрахунок яких додано до позовної заяви, при чому розрахунок пені проведено за період з 21.11.2012 по 07.10.2013р..

У п.5.2 Договору зазначено, що у разі прострочення Покупцем строків оплати товару, Покупець зобов'язується сплатити Продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. У разі прострочення платежу більше 10 календарних днів - штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому суд зазначає, і аналогічна позиція наведена у п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 № 01-06/908/2012 (Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів"), що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Перевіривши правильність нарахування пені суд зазначає, що така розрахована невірно, оскільки Позивачем враховано суму боргу (сальдо) в розмірі 4050,70грн., яка, згідно доводів останнього, існувала до першої вищеперерахованої (в мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу) поставки. Проте, борг в розмірі 4050,70грн. жодними доказами в розумінні вимог ст.ст.32-34 ГПК України не підтверджено, а відтак, не береться судом до уваги при перерахунку пені; проте, береться до уваги при врахуванні доводів Позивача щодо здійснення відповідачем часткових оплат. Крім того, Позивачем не в повній мірі вірно обраховано періоди існування боргу з врахуванням до вимог п.3.1 Договору щодо відтермінування оплати на 14 днів. Крім того, при розрахунку періодів існування боргу не враховано п.3.1 Договору в частині здійснення оплати шляхом безготівкового розрахунку, - при цьому слід враховувати вихідні та святкові дні.

З врахуванням вищенаведеного, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені, суд зазначає, що розмір такої за період, який розраховує Позивач (з 21.11.2012 по 07.10.2013р.), становить 1837,20грн.

Розрахунок штрафу проведено вірно.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведеного розрахунку штрафу та пені, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 1208,10грн. штрафу та 1837,20грн. пені, в частині стягнення 131,21грн. пені слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

25.11.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 02.12.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги те, що спір виник з вини Відповідача, враховуючи також те, що розмір позовних вимог, в задоволенні яких судом відмовлено, становить менше 1% від ціни позову, судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Екватор" (82000, вул. Лева Галицького, 42, м. Старий Самбір, Львівська область; ідентифікаційний код 14312335) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галпак" (81700, вул. Друкарська, 2, м. Жидачів, Львівська область; ідентифікаційний код 31892604) 1580,08грн. основного боргу, 1208,10грн. штрафу, 1837,20грн. пені та 1720,50грн. судового збору.

3. В частині стягнення 10500,00грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.