Рішення № 35738362, 21.11.2013, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 р. Справа № 927/1185/13

Господарський суд Херсонської області у складі судді Соловйова К.В. при секретарі Степановій Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Т.І.К.", смт. Велика Олександрівка Херсонської області

до Публічного акціонерного товариства "Банк"Демарк", м. Чернігів

про визнання договору іпотеки та договору про внесення змін до нього недійсними

за участю представників сторін:

від позивача - Крижановський М.М., уповн. представник, довіреність від 10.06.2013р.;

від відповідача - Самойленко О.І. - уповн. представник, директор відділення, довіреність № 01/20-265 від 02.09.2013р., Тірошко О.В. - уповн. представник, довіреність №01/20-59 від 22.01.2010р.

Обставини справи: до господарського суду Херсонської області з господарського суду Чернігівської області 23.09.2013р. надійшла за підсудністю справа № 927/1185/13 за позовом Приватного підприємства "Т.І.К." (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" (відповідач) про визнання недійсними договору іпотеки №14-065/1 від 21.02.2008р. та договору від 12.03.2008р. про внесення змін до цього договору іпотеки.

Відповідно до ст. 2-1 ГПК України автоматизованою системою документообігу суду справу № 927/1185/13 розподілено судді Соловйову К.В.

Ухвалою від 24.09.2013р. справу прийнято до провадження судом у теперішньому його складі.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст.ст.203,215 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 583 Цивільного кодексу України, ст. 5 Закону України "Про іпотеку", а також, твердженнями про те, що передаючи згідно з оспорюваним договором в іпотеку нерухоме майно позивач не являвся законним власником цього майна, що слідує з рішення суду, яке набрало законної сили (постановою Великоолександрівського районного суду Херсонської області у справі № 2-а-1/10 від 25.12.2009р.). Цим судовим рішенням визнано недійсним та скасовано видане позивачу свідоцтво про право власності на передане позивачем в іпотеку згідно з оспорюваним договором нерухоме майно.

В обґрунтування тверджень про порушення своїх прав внаслідок укладання оспорюваного договору позивач, зокрема, вказує: "Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2009р. у справі № 31/248-09 звернуто стягнення на нерухоме майно Приватного підприємства "Т.І.К.", що є предметом іпотеки за Договором іпотеки № 14-065/1, знаходиться за адресою селище Велика Олександрівка Херсонської області, пров. Підстанційний, 1, і складається з літ. "А" - адміністративна будівля, цегляна, загальною площею 436,5 кв. м, літ. "Б" - гараж, стіни черепашникові, загальною площею 217,4 кв. м, літ. "В" - гараж, стіни черепашникові, загальною площею 25,4 кв. м., на користь Відкритого акціонерного товариства "Банк Демарк" шляхом реалізації його на прилюдних торгах на суму 519721,02 грн.

20.10.2009 року на виконання вказаного рішення господарського суду Дніпропетровської області видані накази про примусове виконання.

25.12.2009 року постановою Великоолександрівського районного суду Херсонської області у справі № 2-а-1/10 Свідоцтво про право власності (бланк ВКВ № 838529), видане позивачу (Приватне підприємство "Т.І.К." - примітка суду) Великоолександрівською державною нотаріальною конторою Херсонської області за реєстром № 3082, було визнано незаконним та скасовано. Право власності на предмет іпотеки перейшло до попереднього власника - ТОВ "Автосервісне підприємство "Оксамит". У відповідності з вимогами ст. 23 Закону України "Про іпотеку", у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі, в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Згідно Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги, виключно, способами, передбаченими цим законом: передачею іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (ст.37 Закону), правом іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки (ст. 38 Закону) та реалізації предмета іпотеки за рішенням суду (ст. 39 Закону), оскільки майновий поручитель відповідає перед кредитором строго певним майном - тим, яке зазначено в договорі іпотеки.

З урахуванням наведеного ПП "Т.І.К." вважало себе повністю вільним від будь-яких зобов'язань перед ПАТ "Банк Демарк".

15.07.2013р. до господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява Публічного акціонерного товариства "Банк Демарк" про зміну способу виконання рішення суду, згідно якої (банк - примітка суду) просить змінити спосіб виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2009р. у справі №31/248-09, а саме: стягнути з Приватного підприємства "Т.І.К." на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Демарк" заборгованість в сумі 485 944,53 грн. Заява мотивована тим, що органами державної виконавчої служби підтверджена відсутність у ПП "Т.І.К." нерухомого майна, а саме, адміністративної будівлі, цегляної, загальною площею 436,5 кв. м; гаражу, стіни черепашникові, загальною площею 217,4 кв. м; гаражу, стіни черепашникові, загальною площею 25,4 кв. м. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2013р. у справі № 31/248-09 в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Банк Демарк" про зміну способу виконання рішення суду відмовлено. Проте, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.09.2013 року у справі № 31/248-09 заява Публічного акціонерного товариства "Банк Демарк" про зміну способу виконання рішення суду була задоволена та був змінений спосіб виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2009р. у справі № 31/248-09, стягнуто з Приватного підприємства "Т.І.К." на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Демарк" заборгованість 485944,53 грн.

Наведене підтверджує, що наявність оспорюваних договору іпотеки від 21.02.2008р. № 14-065/1 та договору від 12.03.2008р. про внесення змін до договору іпотеки № 14-065/1 від 21.02.2008р., предметом іпотеки за якими є індивідуально визначене майно, власником якого не є ПП "Т. І. К.", порушує права та охоронювані законом інтереси ПП "Т.І.К." і захистити ці права можливо лише у спосіб, визначений п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України - визнання правочину недійсним, абз. 3 ч. 2 ст. 20 ГК України - визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом" (а.с.74-75).

Відповідач надав заперечення на позовну заяву, згідно з якими не визнає позов повністю, просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі, з підстав наявності у позивача на момент укладання оспорюваного договору та договору про внесення змін до цього договору правовстановлюючих документів на передане в іпотеку за оспорюваним договором майно та наявності належної реєстрації за позивачем права власності на це майно. Також, у запереченнях вказано, що згідно з п. 2.3.3 оспорюваного договору позивач, у випадку загибелі, реалізації або втрати у будь-який спосіб предмету іпотеки або його частини у термін не пізніше трьох днів повідомити про це банк і надати аналогічну за вартістю та якістю заміну предмета іпотеки такої ж або більшої вартості, чи незалежно від настання терміну, виконати в повному обсязі забезпечене заставою зобов'язання. Додатково, у запереченнях вказано про те, що станом на теперішній час не існує зобов'язань позивача, що витікають з іпотечного договору, оскільки рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2009р. у справі № 31/248-09 було звернуто стягнення на нерухоме майно позивача, що є предметом іпотеки за оспорюваним договором, на користь відповідача шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах на суму 519721,02 грн.

Також, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог (а.с.76), згідно з якою стверджується, що позивач у даній справі був залучений Великоолександрівським районним судом Херсонської області до участі у справі № 2-а-1/10, в якості третьої особи, та повідомлявся цим судом про розгляд 25.12.2009р. справи № 2-а-1/10. У зв'язку із чим відповідач стверджує, що про результати розгляду справи № 2-а-1/10 ПП "Т.І.К." було відомо ще у 2009 році, Проте, з позовом про визнання недійсним оспорюваного договору з підстав визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності постановою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 25.12.2009р. у справі № 2-а-1/10, позивач звернувся лише у вересні 2013р., з пропуском загального трирічного строку позовної давності.

Позивач надав заперечення на заяву відповідача про застосування позовної давності, в яких зазначив про те, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2011р. у справі № 31/248-09 було відмовлено в задоволенні скарги позивача на дії Відділу державної виконавчої служби Великоолександрівського районного управління юстиції Херсонської області з накладання арешту на рухоме та нерухоме майно позивача. У зв'язку із цим, за твердженнями позивача, саме, з 17.11.2011 року наявність оспорюваного договору порушує права та охоронювані інтереси позивача (а.с.75). Таким чином, за висновком позивача, позов про визнання недійсним оспорюваного договору та договору про внесення змін до нього поданий в межах строку позовної давності.

В судовому засіданні 15.10.2013р. представником відповідача подана письмова заява вих. № 130 від 14.10.2013р. про застосування позовної давності, оскільки, на його думку, позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою про визнання недійсним договору іпотеки № 14-065/1 та договору про внесення змін до нього.

Справу розглянуто з перервами, що оголошувались в судових засіданнях 15.10.2013р. до 07.11.2013р. об 11-30 год., 07.11.2013р. до 21.11.2013р. о 12-00 год. В судовому засіданні 21.11.2013р. оголошувалася перерва до 14-15 год. 21.11.2013р.

Після закінчення розгляду справи, в судовому засіданні 21.11.2013р, відповідно до ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

в с т а н о в и в:

Між Приватним підприємством "Т.І.К." (надалі - позивач) та Відкритим акціонерним товариство "Банк Демарк" (надалі - банк), правонаступником якого згідно з п.1.2. свого статуту є Публічне акціонерне товариство "Банк Демарк" (надалі - відповідач), 21.02.2008р. був укладений договір іпотеки № 14-065/1. Цього ж дня, 21.02.2008р., даний договір (надалі - договір іпотеки) був посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко Я.О., за реєстровим № 1601.

Згідно з п. 1.1. договору іпотеки, іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги банку, іпотекодержателя за договором, до Фізичної особи - підприємця Тесцова Ігоря Івановича, що виникли з укладеного між вказаним підприємцем та банком кредитного договору № 14-065 від 21.02.2008р. про надання банком кредиту 280 000,00 грн., зі строком остаточного погашення кредиту 20.02.2009р.

Відповідно до п. 1.2. договору іпотеки позивач передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме, літ. "А" - адміністративна будівля, цегляна, загальною площею 436,5 кв. м, літ. "Б" - гараж, стіни черепашникові, загальною площею 217,4 кв. м, літ. "В" - гараж, стіни черепашникові, загальною площею 25,4 кв. м., яке розташоване за адресою: селище Велика Олександрівка Херсонської області, пров. Підстанційний, 1. Також, у п. 1.2. договору іпотеки вказано про те, що майно - предмет іпотеки належить позивачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності (бланк ВКВ № 838529), виданого Великоолександрівською державною нотаріальною конторою Херсонської області за реєстром № 3082. Право власності позивача зареєстровано в Херсонському державному бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17242161 від 27.12.2007 року, виданим Херсонським державним бюро технічної інвентаризації.

Згідно з п. 1.3. договору іпотеки позивач підтвердив, що майно - предмет іпотеки є власністю позивача і він відповідно до чинного законодавства України має право відчужувати це майно.

Відповідно до п. 2.3.3 договору іпотеки позивач зобов'язаний у випадку загибелі, реалізації або втрати у будь-який спосіб предмету іпотеки або його частини у термін не пізніше трьох днів повідомити про це іпотекодержателя і надати аналогічну за вартістю та якістю заміну предмета іпотеки такої ж або більшої вартості, чи незалежно від настання терміну, виконати в повному обсязі забезпечене заставою за договором іпотеки зобов'язання.

12.03.2008р. між банком та позивачем був укладений договір про внесення змін до договору іпотеки, відповідно до якого, у зв'язку із збільшенням розміру основного забезпеченого іпотекою зобов'язання (збільшення розміру наданого Фізичній особі - підприємцю Тесцову І. І. за кредитним договором № 14-065 від 21.02.2008р. кредиту до 455 000,00 грн.) внесено відповідні зміни у п. 1.1. договору іпотеки. Внаслідок укладання цього договору про внесення змін до оспорюваного договору інші положення договору іпотеки не змінилися.

Постановою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 25.12.2009р. у справі № 2-а-1/10 за позовом ТОВ "Автосервісне підприємство "Оксамит" визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, з місцезнаходженням смт. Велика Олександрівка, пр.Підстанційний,1, зареєстроване в реєстрі за № 3082 від 19.12.2007р. та видане Приватному підприємству "Т. І. К.". Вказана постанова набрала законної сили з 05.01.2010р. Також, у цій постанові Великоолександрівського районного суду Херсонської області вказано: "Представник ПП "Т. І. К." в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся завчасно, належним чином. Причину неявки суду не повідомив. За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи."

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися серед іншого заставою, а також іншими видами забезпечення, які встановлені договором або законом. Зокрема, за змістом ст. 572 цього ж Кодексу в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). В свою чергу, за ст. 575 цього ж Кодексу іпотека є різновидом застави, а саме заставою нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також, особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Спеціальним законодавчим актом відносно іпотеки є Закон України "Про іпотеку". Так, ст.1 Закону України „Про іпотеку" надано визначення іпотеки, а саме іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього ж Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме :

- зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша цієї статті);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга цієї статті);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя цієї статті);

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта цієї статті);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята цієї статті);

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний праовочин).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин, за яким передача майна в іпотеку здійснюється особою, яка не є власником цього майна, суперечить ст. 5 Закону України „Про іпотеку". Вказане, згідно із ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Разом з тим суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Згідно з ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також, на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 статті 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права, зокрема, майнового та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів, серед інших, може бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні положення містить у собі ст. 20 Господарського кодексу України.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав.

Реалізуючі передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також, визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як слідує з матеріалів даної справи, правовими підставами заявлення позову є положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 583 Цивільного кодексу України, ст. 5 Закону України "Про іпотеку". Фактичними підставами подання позову є передача нерухомого майна в іпотеку іншою особою, ніж власник цього майна.

За висновком суду передача в іпотеку нерухомого майна іншою особою, ніж власник цього майна, порушує права законного власника майна (у даному випадку - ТОВ "Автосервісне підприємство "Оксамит", примітка суду), а не особи, яка фактично передала майно в іпотеку (у даному випадку - позивач). За результатами аналізу матеріалів справи та виходячи з первинного (згідно з позовною заявою) юридичного та фактичного обґрунтування заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача, саме, внаслідок того, що через укладання оспорюваного договору, з урахуванням договору про внесення змін до нього, нерухоме майно - предмет іпотеки було передано в іпотеку банку іншою особою, ніж власник цього майна. При цьому, за текстом позовної заяви не вказано, яке ж саме право позивача порушено внаслідок укладання оспорюваного договору, з урахуванням договору про внесення змін до нього.

Інші ж, зазначені у додатково наданих позивачем суду письмових поясненнях фактичні обставини, з якими позивач пов'язує наявність підстав для визнання оспорюваного договору іпотеки та договору про внесення змін до цього договору недійсними в порядку ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, за висновком суду, не є підставами для визнання недійними вказаних договорів згідно з положеннями цих правових норм. Ці фактичні обставини були відсутні (не мали місця) на момент укладення оспорюваних договорів, тому виходячи із приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, не можуть бути підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними. Обґрунтування - за змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України законодавець пов'язує наявність підстав для визнання правочину недійсним з недодержанням вказаних у ст. 203 цього ж Кодексу вимог до вчинення правочину, саме, на момент вчинення оспорюваного правочину.

За результатами аналізу матеріалів справи та виходячи з додатково наданого позивачем юридичного обґрунтування (ст.ст.23,37-39 Закону України "Про іпотеку") та фактичного обґрунтування (триваюче виконавче провадження, за яким позивач є боржником, з примусового виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2009р. у справі № 31/248-09) заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що відносно цього додаткового обґрунтування обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, саме шляхом визнання недійсними оспорюваного договору та договору про внесення змін до нього, є неналежним.

За вказаних встановлених судом фактичних обставин та виходячи з приписів наведених правових норм заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню. У зв'язку із чим у задоволенні позову має бути відмовлено у повному обсязі.

З приводу ж заяви відповідача про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог, виходячи з їхнього первинного обґрунтування, суд зазначає, що питання дотримання строку позовної давності досліджується у випадку, якщо судом встановлено факт належності особі, яка подала позов, відповідного права, на захист якого подано позов, факт порушення відповідного права. Лише встановивши, належність відповідного права та факт його порушення, суд вирішує питання про захист такого права, зокрема, досліджує чи не закінчився відповідний строк для захисту права за поданим позовом (позовна давність). Факту порушення прав позивача внаслідок, саме, передачі в іпотеку, згідно з оспорюваним договором, нерухомого майна іншою особою, ніж власник цього майна, судом не встановлено. Оскільки факту порушення права не встановлено, підстави для дослідження питання щодо дотримання строку позовної давності при поданні позову про захист такого права відсутні.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по справі при відмові в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 04.12.2013р.

Суддя К.В. Соловйов