Постанова № 35738062, 12.11.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 р. Справа № 804/12016/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Наталії Василівни при секретаріПетранцові О.Ю. за участю: представника позивача представника відповідача Німець Ю.С. Гончарова Д.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №14» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000781502/17302 від 12.12.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація №14» звернулось до суду з адміністративним позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просить визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької північної об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 0000781502/17302 від 12.12.2012р..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, винесене відповідачем з порушенням норм законодавства, через неправомірне нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань, оскільки Криворізькою північною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було зараховано сплату поточних платежів на погашення заборгованості попередніх періодів, однак підприємство самостійно сплачувало поточні платежі за період грудень 2009 року по січень 2011 року.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю, з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у задоволенні позову відмовити, надав письмові заперечення, які містяться в матеріалах адміністративної справи та зазначив, що податкове повідомлення-рішення винесене правомірно.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Криворізькою північною міжрайонною державною податковою інспекцією у Дніпропетровській області на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 та п.75.1 ст. 75 розділу ІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI проведено камеральну перевірку КП «ЖЕО №14» з питань дотримання граничних термінів сплати податку на додану вартість за грудень 2009 року, січень - грудень 2010 року та січень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 03.12.2012 року №146/1502/20282526, яким встановлено порушення вимог пункту 203.2 статті 203 розділу V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), а саме не сплачено суму самостійно визначеного грошового зобов'язання по податку на додану вартість за грудень 2009, січень-грудень 2010 року та січень 2011 року, протягом строків визначених цим кодексом, при затримці більше 30 календарних днів.

На акт перевірки були подані заперечення, відповідно до статті 86 Податкового кодексу України, згідно наданої відповіді на заперечення від 11.12.2012 року до акту перевірки висновки акту визнанні правомірними.

На підставі зазначеного акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 12.12.2012 р. №0000781502/17302, яким на підставі ст. 126 Податкового кодексу України за затримку на 666 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 3337222,85 грн. застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 667444,57 грн..

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі такого висновку спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на проведення перевірки надано органу Державної податкової служби відповідно до ст.75 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (надалі - Податковий кодекс України).

Так, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

В той же час, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів.

З наведених законодавчих приписів випливає, що нарахування штрафних санкцій платникові податку за наслідками проведення камеральної перевірки є можливим лише у разі виявлення помилок у звітності, поданій таким платником. В іншому ж випадку підставою для визначення штрафних санкцій щодо сплати податків та зборів є дані саме документальних перевірок. Що також узгоджується з п.200.10 ст.200 Податкового кодексу України, де зазначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи Криворізькою північною міжрайонною державною податковою інспекцією у Дніпропетровській області було проведено камеральну перевірку, однак фактично відповідачем було проведено документальну перевірку підприємства щодо несвоєчасної сплати податку на додану вартість, чим порушено вимоги Податкового кодексу України щодо підстав, виду та порядку проведення перевірки.

Щодо висновків, викладених в Акті перевірки від 03.12.2012 року №146/1502/20282526 суд зазначає наступне.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III (який діяв на момент виникнення правовідносин, надалі - Закон України №2181), джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України №2181 встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.99 № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України №2181 слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Аналогічна правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду від 17.03.2009 № 358/13/13-09.

Також судом встановлено, що позивач, у визначений законом 10-денний строк, сплатив грошову суму в розмірі 268 780 грн., в тому числі: за грудень 2009 р.- 70 600 грн., за січень 2010 р.- 19 380 грн., за лютий 2010 р. - 45 000 грн., за березень 2010 р. - 54 000 грн., за квітень 2010 р.- 19 800грн., за червень 2010 р. - 60 000 грн.. Тобто, позивачем частково сплачувались поточні зобов'язання, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

При цьому, за звітній період грудень 2010 р. позивачем було сплачено суму у 10 000 грн. із затримкою 15 календарних днів, що у відповідності до ст. 126 Податкового кодексу України тягне за собою накладення штрафу у розмірі 10% від суми зобов'язань.

Як встановлено судовим розглядом справи, на протязі грудня-січня 2011 року кошти, що сплачувались позивачем, відповідач зараховував в рахунок погашення податкового боргу. Такі дії вчинялися суб'єктом владних повноважень на підставі п.87.9 ст. 89 Податкового кодексу України.

Однак, слід зазначити, що норми Податкового кодексу України діють з 01.01.2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, з урахуванням доказів у їх сукупності, перевіряючи таке рішення на відповідність вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить висновку, що відповідачем не вірно розрахована штрафна санкція застосована в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні 0000781502/17302 від 12.12.2012 р., а отже таке рішення підлягає скасуванню, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2294 гривень 00 копійок підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №14» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000781502/17302 від 12.12.2012 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000781502/17302 від 12.12.2012 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №14» (код ЄДРПОУ 20282526) судові витрати у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 копійок.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено згідно з ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко