Ухвала суду № 35727836, 27.11.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/4916/13 Головуючий у 1 інстанції Тучков С.С. Суддя-доповідач Спас О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

27 листопада 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Полякова О.З.,

Бабак А.М.,

при секретарі Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2013 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення завданої шкоди,

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору про повну матеріальну відповідальність недійсним

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк»(далі - банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення завданої шкоди.

В позові зазначено, що 03.03.2012 року при прийманні інкасаторських сумок від наряду інкасації, маршруту №82 у складі відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які працювали на посадіх водія-інкасатора-охоронця, була виявлена відсутність інкасаторської сумки №5030 з грошовою готівкою у сумі 90000,00 гривень та 1400,00 рублів РФ, яка була передана з Гуляйпільського відділення банку. За фактом нестачі був складений акт про нестачу інкасаторської сумки від 03.03.2012 року. Під час проведеної службової перевірки було встановлено, що 03.03.2012 року, близько 08 години 00 хвилин відповідачі пройшли інструктаж, щодо безпеки та збереження цінностей, що перевозяться, і вирушили на маршрут. Під час руху по маршруту інкасації №82 екіпаж о 12 годині 02 хвилин отримав в Гуляйпільському відділенні позивача інкасаторську сумку №5030. Того ж дня, після закінчення об'їзду маршруту інкасації та при прийманні інкасаторських сумок до каси перерахунку Запорізького регіонального управління банку, була виявлена відсутність інкасаторської сумки №5030, яка передавалася з Гуляйпільського відділення банку.

Позивач вказував, що між банком та кожним з відповідачів були укладені трудові договори та договори про повну матеріальну відповідальність. У своїх поясненнях про обставини втрати інкасаторської сумки відповідачі зазначили, що під час руху по маршруту інкасації, вони неодноразово зупинялися з метою вирішення власних потреб, під час чого неодноразово один з бригади інкасації залишався сам. Інкасаторські сумки до спеціальних мішків не складалися, а знаходилися на підлозі салону автомобіля. Такі дії відповідачів суперечать внутрішнім наказам банку та правилам інкасаторських бригад. За наведеного позивач вважає, що відповідачі винні у зникненні інкасаторської сумки у рівних частинах. Банк просив стягнути з відповідачів матеріальну шкоду у розмірі 90000 гривень та 1400 рублів РФ у рівних частках з кожного.

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору про повну матеріальну відповідальність недійсним. В зустрічному позові зазначав, що фактично відповідачі спільно виконували роботу, тому з ними позивач за первісним позовом повинен був укласти договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Окрім цього, відповідно до Переліку посад і робіт, з якими підприємства, установи, організації можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які передані на зберігання, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосуванням у процесі виробництва, затвердженою постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань від 28 грудня 1977 року № 447/24, посада водій-інкасатор-охоронець до такого виду посад не відноситься. Договори, укладені з працівниками, які не обіймають вказаних у Переліку посад (не виконують роботи), є нікчемними і не тягнуть юридичних наслідків. Просив суд визнати договір про повну матеріальну відповідальність недійсним.

19.09.2012 року ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору про повну матеріальну відповідальність недійсним прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано дані позови в одне провадження.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в якості відшкодування матеріальної шкоди по 30120,07 коп. з кожного та судових витрат по 301,20 грн. з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, провадження у справі закрити.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення.

Позивачем надані заперечення на апеляційну скаргу, в яких він вважає доводи апеляційних скарг безпідставними і просить залишити рішення без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 ОСОБА_5, ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_6, ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_7, представника позивача Кузьмінова Д.В., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що жодна з апеляційних скарг задоволенню не підлягає.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_2 працював у позивача на посаді водія-інкасатора-охоронця з укладанням договору про повну матеріальну відповідальність (а.с. 4-7, 104 т.1).

ОСОБА_3 працював у позивача на посаді водія-інкасатора-охоронця з укладанням договору про повну матеріальну відповідальність (а.с.6-12 т.1).

ОСОБА_4 працював у позивача на посаді водія-інкасатора-охоронця з укладанням договору про повну матеріальну відповідальність (а.с.13-16 т.1).

03.03.2012 року при прийманні інкасаторських сумок від наряду інкасації, маршруту №82 у складі відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 була виявлена відсутність інкасаторської сумки №5030 з грошовою готівкою у сумі 90000,00 гривень та 1400,00 рублів РФ, яка була передана з Гуляйпільського відділення банку, що було зафіксовано відповідним актом (а.с.26-30 т.1).

Під час службової перевірки було встановлено, що 03.03.2012 року, близько 08 години 00 хвилин відповідачі пройшли інструктаж, щодо безпеки та збереження цінностей, за виявленою нестачею банком складений акт, який без зауважень підписаний кожним з відповідачів. ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 дали пояснення, в яких кожен з них визнав факт втрати інкасаторської сумки №5030 з грошовою готівкою у сумі 90000,00 гривень та 1400,00 рублів РФ, яка була передана з Гуляйпільського відділення банку та зобов'язався відшкодувати спричинену банку матеріальну шкоду (а.с.24-25, 31-39 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову банку та відмову у позові ОСОБА_3

Суд правильно застосував такі норми матеріального права як ст. ст. 130, 134, 135-1, 135-2, 135-3, 137, 138 КЗпП України.

Згідно ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Статтею 134 КЗпП України визначені випадки повної матеріальної відповідальності працівника, у тому числі, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами та ін.

Відповідно статті 135-1 КЗпП України встановлені підстави укладення з працівниками письмових договорів про повну матеріальну відповідальність, у тому числі, якщо працівники (що досягли вісімнадцятирічного віку) займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Встановлено, що перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 135-2 КЗпП України передбачені випадки колективної матеріальної відповідальності.

Стаття 135-3 КЗпП України регулює питання визначення розміру шкоди. Вказано, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди. Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що доводи кожної з апеляційних скарг співпадають з запереченнями відповідачів проти позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 до того ж відповідають підставам вимог зустрічного позову про визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність.

Вказані обставини досліджені у суді першої інстанції, їм дана належна правова оцінка, яка не потребує будь-якого переоцінювання апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він не був працівником банку цілком спростовані у суді першої інстанції, який на підставі належних письмових доказів встановив, що вказаний відповідач був працівником банку, працював на посаді водія-інкасатора-охоронця, уклав договір про повну матеріальну відповідальність, був у складі екіпажу №82, який допустив недостачу інкасаторської сумки №5030 з грошовою готівкою у сумі 90000,00 гривень та 1400,00 рублів РФ, яка була передана з Гуляйпільського відділення банку.

Ті обставини, що у вказаний час він за трудовою книжкою був працівником у ТОВ «Охорона Крим Сервіс» не спростовують вище встановлених обставин і не звільняють ОСОБА_2 від відповідальності перед позивачем.

Доводи апеляційної скарги, що з ним не міг укладатися договір про повну матеріальну відповідальність не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 постанови Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, якою затверджено вичерпний перелік посад і робіт працівників, з якими можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність - договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може бути укладений з працівниками, що обіймають посади або виконують роботи (додаток № 1 до даної постанови), безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусткою), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Додаток № 1 передбачає виконання наступних робіт, при виконанні яких з працівником укладається договір про повну матеріальну відповідальність, зокрема, прийом і обробка для доставки (супроводу) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних і грошових цінностей, їх доставка (супровід), видача (здача).

Таким чином, водій, як і інкасатор, і охоронець належить до категорії працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він особисто не отримував інкасаторської сумки не спростовують висновки рішення суду, оскільки в день втрати цієї сумки він працював у складі маршруту №82 у якості охоронця в якості якого несе матеріальну відповідальність за недостачу інкасаторської сумки з вказаною сумою грошових коштів.

Доводи апеляційної скарги про неналежні умови праці, вину банку у втраті інкасаторської сумки та інших недоліках організації роботи не спростовують висновки рішення суду, оскільки втрата відбулася через порушення посадової інструкції водія-інкасатора-охоронця, затвердженої банком 26.10.2010р., з якою ОСОБА_2 був особисто ознайомлений (а.с.6 т.1).

Аналогічні доводи містяться у апеляційних скаргах ОСОБА_3, ОСОБА_4 і є такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи з вищевикладених причин.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, який вважає наявними підстави для визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність, спростовані доказами, наявними у матеріалах справи, якими підтверджено, що останній, прийнятий на посаду водія-інкасатора-охоронця належить до категорії працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

Вказаний висновок відповідає вищенаведеній ст. 135-1 КЗпП, п. 1 постанови Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, якою затверджено вичерпний перелік посад і робіт працівників, з якими можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність - договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може бути укладений з працівниками, що обіймають посади або виконують роботи (додаток № 1 до даної постанови), безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусткою), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, додатку № 1, який передбачає виконання наступних робіт, при виконанні яких з працівником укладається договір про повну матеріальну відповідальність, зокрема, прийом і обробка для доставки (супроводу) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних і грошових цінностей, їх доставка (супровід), видача (здача).

Доводи апеляційних скарг відповідачів про безпідставність ґрунтування рішення суду на письмових доказах, які не долучені в оригіналах, не спростовують висновки рішення суду, оскільки суперечать ст. ст. 57, 64 ЦПК України.

Долучені до справи належним чином засвідчені копії письмових доказів містять у собі фактичні дані, на підставі яких суд обґрунтовано встановив наявність обставин, що підтвердили позовні вимоги банку. Долучення до справи копій письмових доказів, які не викликають сумніву, не суперечить ч. 2 ст. 64 ЦПК України і не покладає на суд обов'язок вимагати подання оригіналу.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_2, ОСОБА_4 про недоведеність факту недостачі у інкасаторській сумці саме 90000 гривень та 1400 рублів РФ спростовуються матеріалами справи, у яких містяться належні письмові докази, що підтверджують вказану обставину.

Зокрема суд першої інстанції правильно взяв до уваги в якості доказів на підтвердження позову банку акт, який без зауважень підписаний кожним з відповідачів про виявлену 03.03.2012р. недостачу інкасаторської сумки №5030 при прийманні сумок від ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з грошовою готівкою у сумі 90000,00 гривень та 1400,00 рублів РФ, яка була передана з Гуляйпільського відділення банку (а.с.29, 30 т.1). ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 дані письмові пояснення, в яких кожен з них визнав факт втрати інкасаторської сумки №5030 з грошовою готівкою у сумі 90000,00 гривень та 1400,00 рублів РФ, яка була передана з Гуляйпільського відділення банку та кожен зобов'язався відшкодувати спричинену банку матеріальну шкоду (а.с.24-25, 31-39 т.1).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 зверталися до судів з позовами про визнання звільнення кожного з них з банку незаконним, поновлення на роботі.

Рішеннями Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24.09.2012р., Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02.10.2012р., які набрали законної сили після перегляду у апеляційному порядку, встановлені ті обставини, що вказані особи законно звільнені саме з тих підстав, що 03.03.2010р. під час слідування за маршрутом №82 кожним з них було допущено порушень внутрішніх інструкцій банку, що призвело до втрати інкасаторської сумки №5030 з грошовою готівкою у сумі 90000,00 гривень та 1400,00 рублів РФ, яка була передана з Гуляйпільського відділення банку. За наслідками вчинених порушень кожен з них був звільнений з банку за п.2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку із втратою довіри.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

З матеріалів справи вбачається, що вирішуючи спір суд першої інстанції врахував, що спірні правовідносини виникли з приводу шкоди, заподіяної працівниками підприємству під час виконання кожним з них трудових обов'язків, до врегулювання застосував главу IX КЗпП України, з'ясував обставини, від яких згідно зі ст. ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визнав доведеною наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; неправомірність дій кожного з відповідачів, оскільки до функцій кожного з них входили обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; встановив, що вина кожного полягала у недбальстві відносно матеріальних цінностей, які були отримані для перевезення та здачі до банку. Суд встановив відсутність підстав для висновку про зменшення вини кожного з відповідачів у заподіянні шкоди.

Суд виходив з того, що жоден з відповідачів не надав доказів на підтвердження важкого матеріального стану, не заявив про наявність таких обставин, які суд міг би врахувати при вирішенні справи.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2013 року цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: