Рішення № 35716815, 26.11.2013, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого судді: Демянчук С.В.

суддів: Гордійчук С.О., Ковалевича С.П.,

секретаря судового засідання: Ковальчук Л.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Приватбанк" на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 серпня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Приватбанк" про недійсність правочину - договору № ROR0GI0000006005 від 12 березня 2008 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 серпня 2013 року закрито провадження в справі за первісним позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 серпня 2013 року зустрічний позов задоволено.

Визнано недійним договір про іпотечний кредит № RОR0G10000006005 від 12 березня 2008 року та вчиненим шляхом обману із сторони ПАТ КБ "Приватбанк" з моменту його укладення.

Зобов'язано ПАТ КБ "Приватбанк" повернути ОСОБА_1 сплачені по договору про іпотечний кредит № RОR0GІ0000006005 від 12 березня 2008 року відсотки та пеню в розмірі 100767,55 грн..

Зобов'язано ОСОБА_1 повернути ПАТ КБ "Приватбанк" залишок неповернутого тіла кредиту в сумі 120271,55 грн..

Вважаючи зазначене рішення незаконним, ПАТ КБ "Приватбанк" подало

__________________

Провадження № 22ц-787/1757/2013 Головуючий у суді 1 інстанції: Сидоренко З.С.

Доповідач : Демянчук С.В.

апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги на рішення суду ПАТ КБ "Приватбанк" вказують, що оскаржуване рішення є незаконним за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи, винесеним з порушенням норм процесуального права.

Зазначають, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що зміст кредитного договору суперечить вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

ПАТ КБ "Приватбанк" надав ОСОБА_1 у письмовому вигляді додаток до кредитного договору, який містить детальний розпис загальної вартості кредиту, умовами самого кредитного договору зазначені складові загальної вартості кредиту. Таким чином, кредитний договір містить усі умови, передбачені ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того вказують, що заявлені вимоги про визнання правочину недійсним можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Однак ОСОБА_1 не надав суду доказів та не довів факти обману.

Також зазначають, що судом першої інстанції залишено поза увагою пропуск строку позовної давності ОСОБА_1, та не відмовив йому у задоволенні позову з цих підстав.

Просили скасувати рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 серпня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання кредитного договору недійсним відмовити в повному обсязі.

В поданих на апеляційну скаргу запереченнях ОСОБА_1 вказує на безпідставність її доводів та на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, яке просив залишити без змін.

У судовому засіданні представник ПАТ КБ "Приватбанк", підтримавши апеляційну скаргу повністю, надав пояснення в межах її доводів.

ОСОБА_1 та його представник, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликалися на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. А згідно зі ст. 525 ЦК України одностроння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Судом встановлено, що згідно договору про іпотечний кредит № ROR0GI0000006005 від 12 березня 2008 року (а.с. 12-15) ЗАТ "Приватбанк" (з подальшою зміною найменування на ПАТ КБ "Приватбанк") надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 123725 гри. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 березня 2022 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки нерухомого майна № ROR0GI0000006005 від 12 березня 2008 року (а.с. 16-18).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем, при укладанні оспорюваного договору кредиту, було порушено вимоги ст. 203 ЦК України, зокрема, щодо змісту правочину, умови якого є несправедливими, оскільки відповідач при укладенні спірного договору проводив нечесну підприємницьку практику.

Проте з такими висновками суду першої інстанції судова колегія погодитись не може, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Відповідно до розділу 1 вищевказаного Договору детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у п.п. 1.1., 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3, 2.4, 4.1, 5.2, 5.3.3, 5.3.12, 6.3, 6.5. цього Договору: сума кредиту, відсотки, винагорода комісії, неустойки, затрати, збитки.

Згідно із п.п. 1-6 абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Як вбачається з анкети-заяви на оформлення кредиту від 26 лютого 2008 року, оригінал якої був оглянутий апеляційним судом, позивача було ознайомлено з умовами кредитування, які надані йому відповідачем у письмовій формі та стосувалися, зокрема: орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуги з оформлення кредиту, варіантами повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту про що свідчить його особистий підпис у вказаній анкеті-заяві.

Відповідно до ч. 1ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька діяльність забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить позивача в оману або є агресивною.

Необгрунтованим є висновок суду першої інстанції , якого він дійшов на підставі ст.ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" про те, що укладений сторонами договір порушує права позивача, оскільки містить несправедливі умови, зокрема щодо відсутності графіку платежів, відмові в рефінансуванні кредиту, незаконне збільшення процентной ставки кредиту, у зв'язку із чим цей договір згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" є недійсним із застосуванням наслідків її недійсності.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосувано норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки не встановлено обставин визначених Законом щодо несправедливості окремих положень оспорюваного договору, так і підстав для визнання недійсним договору в цілому. Зазначивши, що підставою недійсності договору є несправедливість його умов (ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів"), суд послався на норму ч. 6 ст. 19 цього Закону, яка регулює питання недійсності угоди у зв'язку зі здійсненням нечесної підприємницької практики (недобросовісна конкуренція та діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною).

У той самий час ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить інші самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

У той самий час ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить інші самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно поклав в обгрунтування оскаржуваного рішення доводи позивача про визнання кредитного договору недійсним, оскільки ст. ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачають різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Таких обставин по справі не встановлено.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність сукупності ознак , зазначених у ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а, доводи позивача про порушення його прав відповідачем - банком для визнання недійсним договору в цілому з підстав його несправедливості чи з використанням нечесної підприємницької діяльності не знайшли свого підтвердження.

Необгрунтованим є також і висновок суду щодо укладення оспорюваного правочину без вільного волевиявлення позивача та застосування таким чином до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 203 Цивільного Кодексу, з огляду на наступне.

Вимогами ч. 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Визнання правочинів недійсними з огляду на їх вчинення всупереч вільному волевиявленню особи передбачено, зокрема положеннями ст.ст. 229-233 ЦК України.

У відповідності із вимогами ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

При цьому, відповідно до роз`яснень наданих у Постанові Пленуму Верхового Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", абз. 1, 2, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої особи в оману, щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення, чого суд першої інстанції до уваги також не прийняв.

З матеріалів справи вбачається, що належні умови було дотримано кредитором, тобто банком, при укладанні кредитного договору з позичальником.

В силу ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних та допустимих доказів щодо обставин, на які посилається позивач в обґрунтування цих вимог, зокрема про те, що відповідачем при укладанні договору його було введено в оману, він суду не надав.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо обставин, на які посилається позивач в обгрунтування своїх вимог щодо введення його в оману з метою укласти оспорюваний договір на невигідних для позивача умовах.

Однак суд першої інстанції на вищезазначене та ці обставини справи належної уваги не звернув та через неправильне застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку про визнання кредитного договору недійсним.

Крім того, відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Інформація споживача про наявні форми кредитування, податковий режим сплати процентів та недоліки схем кредитування відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" повинна надаватися споживачу до укладення договору, а ненадання банком такої інформації споживачу також не є підставою для визнання його недійсним, оскільки за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержанння в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України.

За таких обставин судова колегія приходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з постановленням по справі, на підставі ст. 309 ЦПК України, нового рішення про відмову позивачу у задоволенні його позову.

Керуючись ст. 303, ч. 1 п. 2 ст. 307, ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Приватбанк" на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 серпня 2013 року задовільнити.

Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 серпня 2013 року скасувати.

Відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Приватбанк" про недійсність правочину - договору № ROR0GI0000006005 від 12 березня 2008 року.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий суддя: С.В. Демянчук

Судді : С.О. Гордійчук

С.П. Ковалевич