Рішення № 35715950, 27.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/4807/13-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д.Є.Провадження № 22-ц/780/6236/13 Доповідач у 2 інстанції БілоконьКатегорія 36 27.11.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

25 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів: Коцюрби О.П., Сержанюка А.С.,

при секретарі Антіпову Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, про припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників ,-

встановила:

У квітні 2013 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

Позивачу та відповідачці з 1994 року належить на праві власності по ? частини будинку АДРЕСА_1, які вони отримали в порядку спадкування після смерті їхнього батька; інша ? частина будинку належить третій особі ОСОБА_3

За домовленістю сторін, позивачу в користування перейшла частина будинку, яка складалась з приміщень 2-1, 2-2, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8, а в користування відповідача відійшли приміщення 3-1, 3-2, однак відповідач в своїй частині будинку не проживала, не сплачувала комунальні послуги, у зв»язку з чим вона приходить у непридатний для проживання стан.

Позивач просила суд припинити право відповідача та визнати за позивачем право на частку у спільному майні, яким є ? частини будинку АДРЕСА_1,, що складається з приміщень 3-1, 3-2 та ІІ та стягнути з позивача на користь відповідача вартість ? частини зазначеного будинку.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 серпня 2013 року позов задоволено.

Припинено право ОСОБА_1 на ? частини будинкуАДРЕСА_1, яка складається з приміщень 3-1, 3-2 та ІІ.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину вказаного будинку.

Визнано за ОСОБА_1 право на компенсацію її частки в будинку АДРЕСА_1 у розмірі 36901 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального, процесуального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Апелянт зазначила, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про належність спірної частини будинку відповідачу, а ? частини третій особі, оскільки відповідач ОСОБА_1 продала свою частину будинку, а третя особа ОСОБА_3 помер. Крім того, суд задовольнив позов за відсутності законних підстав до припинення частик відповідача у спільному майні.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

При розгляді справи суд першої інстанції виходив з того, що сторонам у справі належить по ? частини будинку АДРЕСА_1, спільне володіння і користування майном є неможливим і припинення права власності відповідача не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників.

Такий висновок суду не відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належало по ? частини будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 15 липня 1994 року ( а.с.10).

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_1 на час ухвалення рішення судом першої інстанції 22 серпня 2013 року не була власником ? частини будинку АДРЕСА_1, колегія суддів визнає обґрунтованими, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу від 04.07.2013 р. право власності на вказане майно перейшло до ОСОБА_4 (а.с.99).

Матеріали справи не містять правовстановлюючого документу на іншу 1/2 частину вказаного будинку, однак відповідно до копій технічних паспортів на будинок 2006 та 2010 років виготовлення, вона належить ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, відомості щодо його правонаступників відсутні ( а.с.5-9, 42-45, 97).

Також матеріали справи не містять даних про те, що учасники спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 виділити в натурі свою частку у спільному майні.

Отже, ухвалюючи рішення про припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, суд першої інстанції не з»ясував коло таких співвласників та не перевірив доказами ті обставини, що на час ухвалення судом рішення відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належало ? частини будинку АДРЕСА_1, а третій особі ОСОБА_3 - ? частина вказаного майна.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Верховний Суд України неодноразово висловлював свою позицію із зазначеного питання, а саме те, що із змісту норми ст. 365 ЦК випливає, що припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї ( постанова від 16 січня 2012 р. у справі № 6-81цс11).

Висновок суду першої інстанції що спільне володіння і користування майном є неможливим і припинення права власності відповідача не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників також не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки ні висновку експертизи щодо вирішення питання можливості чи неможливості спільного володіння і користування майном, ні будь-яких інших доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять. Суд першої інстанції лише посилається на акт перевірки житлових умов від 18 січня 2013 року про те, що частина будинку ОСОБА_5 перебуває у непридатному для житла стані ( а.с.11), разом з тим не бере до уваги, що учасники спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 не виділили в натурі свою частку у спільному майні, тому стверджувати, що у зазначеному акті йдеться саме про частину ОСОБА_1 неможливо.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном, разом з тим з матеріалів справи вбачається, що питання наявності у відповідача іншого житла у суді не з'ясовувалось, хоча відсутність у нього іншого помешкання не виключає нанесення йому істотної шкоди

Відповідно до ч.2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

З цього положення законодавства випливає, що невиконання позивачем цієї умови є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 р. (набуло статусу остаточного 21 березня 2011 р.) у справі за заявою Особи 33 № 35041/05 установлено наявність порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, а саме: незаконного позбавлення Особи 33 майна у зв'язку з порушенням правил щодо попереднього депонування суми відшкодування, що може призвести до негативних економічних наслідків для Особи 33, оскільки вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а основною вимогою, на якій повинно ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди.

Матеріали справи не містять даних про те, що позивач ОСОБА_2 попередньо внесла вартість 14 частки спірного майна на депозитний рахунок суду.

З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про те, що спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників, не відповідає фактичним обставинам справи та є необґрунтованим.

Натомість доводи апеляційної скарги щодо рішення суду ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не встановив фактичні обставини справи та не перевірив їх доказами.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з»ясовано коло учасників спільної часткової власності, невірно вважав доведеними обставини щодо неможливості спільне володіння і користування спірним майном та що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників, а тому рішення суду слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у зв»язку з його безпідставністю, оскільки позивач не надав докази про наявність умов, передбачених ст. 365 ЦК України для припинення права власності на ? частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 315, 316, 319 ЦПК України , колегія суддів , -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, про припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді