Постанова № 35713481, 06.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 року Справа № 910/6855/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мирошниченка С.В.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

ДП "Інформаційні судові системи" - Платової Ю.П.,

ТОВ "Арт-мастер" - Бородкіна Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2013

та на рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2013

у справі № 910/6855/13 господарського суду міста Києва

за позовом Державного підприємства "Інформаційні судові системи"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер"

про стягнення 1738800 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року ДП "Інформаційні судові системи" звернулось з позовом до ТОВ "Арт-мастер" про стягнення 1738800,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2013 (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 (колегія суддів у складі: суддя Пономаренко Є.Ю. - головуючий, судді Сітайло Л.Г., Буравльов С.І.), позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Арт-мастер" на користь ДП "Інформаційні судові системи" грошові кошти в сумі 1738800,00 грн.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 15.05.2013 і постанову апеляційного суду від 25.06.2013 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги відповідач стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 27 ГПК України, ст.ст. 202, 218, 261, 626, 631, 638, 1212 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу ДП "Інформаційні судові системи" просить рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 15.09.2009 ДП "Інформаційні судові системи" як замовником та ТОВ "Арт-мастер" як виконавцем був укладений договір № А/ЦСК-1/15.09.09 про надання послуг;

- відповідно до предмету даного договору виконавець зобов'язався надати, а замовник зобов'язався прийняти послуги з забезпечення захисту інформації в комп'ютерах і технічних засобах інших від копіювання та несанкціонованого доступу (послуги електронного цифрового підпису для місцевих загальних судів (районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів), місцевих адміністративних, апеляційних загальних судів (апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських сил України), та апеляційних адміністративних судів та надання невиключного права на використання комп'ютерної програми "Автоматизована система передачі судових рішень в електронному вигляді до Державного реєстру судових рішень" "Паром" (за Державним класифікатором продукції та послуг ДК016-97), відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про доступ до судових рішень", Порядком ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 № 740, Порядком застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1452 (п. 1.1 договору);

- згідно з п. 3.1.2 договору сторони визначили, що послуги ЕЦП з обслуговування виконавець почав надавати замовнику починаючи з 04.06.2009 та буде продовжувати їх надання протягом строку дії цього договору відповідно до наданих замовником реєстрів по мірі їх надходження виконавцю;

- відповідно до п. 9.3 договору сторони, користуючись правом, наданим їм ч. 3 ст. 631 ЦК України, погодились, що умови цього договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами в частині надання права на використання комп'ютерної програми з 01.01.2009, а в частині надання послуг ЕЦП - з 04.06.2009;

- на виконання умов договору, відповідачем у період з 04.06.2009 по 15.09.2009 були надані, а позивачем прийняті та оплачені послуги на загальну суму 1738800,00 грн., що підтверджується рахунками-фактурами, актами надання послуг та платіжними дорученнями за вказаний період;

- рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2012 у справі № 5011-49/13894-2012 (залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 та Вищого господарського суду України від 08.04.2013) за позовом ДП "Інформаційні судові системи" до ТОВ "Арт-мастер" визнано недійсним з моменту укладення зазначений договір про надання послуг № А/ЦСК-1/15.09.09 від 15.09.2009.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у зв'язку з визнанням недійсним рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2012 у справі № 5011-49/13894-2012 договору, сплачені позивачем відповідачу грошові кошти в сумі 1738800,00 грн. за послуги, надані на підставі такого договору, підлягають поверненню позивачу.

Сукупності встановлених у справі обставин суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 626-629, 631, 901, 1212 ЦК України, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом стягнення з відповідача 1738800,00 грн., оскільки підстава утримання відповідачем грошових коштів у вказаній сумі відпала у зв'язку з визнанням недійсним договору на підставі якого дані грошові кошти були сплачені відповідачу. При цьому судами правомірно стягнуто грошові кошти за надані послуги у період з 04.06.2009 по 15.09.2009, оскільки положеннями договору сторони узгодили, що його дія розповсюджується на відносини, які виникли між сторонами в частині надання послуг ЕЦП з 04.06.2009, тобто до укладення даного договору.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано ст. 261 ЦК України щодо спливу строку позовної давності, не беруться Вищим господарським судом України до уваги з огляду на таке:

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

В даному випадку початок перебігу строку позовної давності за вимогами позивача пов'язується саме з тим моментом, коли підстава, на якій були набуті відповідачем грошові кошти в сумі 1738800,00 грн. відпала.

Підстава на якій були набуті відповідачем грошові кошти в сумі 1738800,00 грн. (договір про надання послуг № А/ЦСК-1/15.09.09 від 15.09.2009), відпала з моменту набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2012 у справі № 5011-49/13894-2012, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 та Вищого господарського суду України від 08.04.2013. Отже, право позивача на звернення до суду з даними вимогами про повернення коштів потрібно обраховувати саме з моменту набрання чинності зазначеним рішенням, тобто з 15.01.2013.

Як вбачається з наявних матеріалів справи з позовною заявою позивач звернувся до суду 09.04.2013, тобто строк позовної давності останнім пропущено не було.

Крім того Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про призначення у даній справі економічної експертизи, необхідність якої відповідач обґрунтовував тим, що для підтвердження факту існування договірних відносин між сторонами у справі необхідно з'ясувати чи відображав позивач операції з підписання актів наданих послуг та сплати за ці послуги в бухгалтерському та податковому обліку.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 № 4, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

В даному випадку, встановлення факту існування договірних відносин між сторонами не потребує спеціальних знань, оскільки такий факт підтверджено матеріалами справи, у зв'язку з чим підстави для призначення експертизи по даній справі відсутні.

Відповідач у касаційній скарзі також посилається на неправомірність відмови судом першої інстанції у задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України передбачено можливість залучення третіх осіб або їх вступу у справу лише у тому випадку, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Суди попередніх інстанцій врахували наведені вимоги процесуального закону та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем того, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Державної судової адміністрації України.

Отже, доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів обох інстанцій та не доводять їх протилежність, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення. Крім того, такі доводи фактично стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а також містять заперечення, які були предметом дослідження господарських судів і яким дана належна правова оцінка при постановленні оскаржуваних рішень.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2013 у справі № 910/6855/13 залишити без змін.

Головуючий суддя:С. Мирошниченко Судді: Т. Барицька В. Картере