Ухвала суду № 35708238, 26.11.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2013 р. справа № 804/6104/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Прокопчук Т.С.

суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання: Соломки М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року у справі

за адміністративним позовом Приватного підприємства «Трейд-Пак» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне підприємство «Трейд-Пак» (далі по тексту - ПП «Трейд-Пак») звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі по тексту - Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення форми «Р» від 22.03.2013 року №0000492220, яким підприємству збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 6 873 508 грн., за основним платежем в сумі 5 498 806 грн., за штрафними санкціями в сумі 1 374 702 грн., та податкового повідомлення - рішення форми «Р» від 22.03.2013 року №0000502220, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 833 334 грн., за основним платежем в сумі 666 667грн., за штрафними санкціями в сумі 166 667 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року позовні вимоги задоволені, податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 22.03.2013 року №0000492220, №0000502220 визнані протиправними та скасовані.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про день розгляду справи повідом лені належним чином, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно ст.41 КАС України не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ПП «Трейд-Пак» зареєстровано Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська як платник податків.

Відповідачем Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська з 10.01.2013 року по27.01.2013 року проведена планова виїзна перевірка ПП «Трейд-Пак» з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2009 року по 30.09.2012 року по взаємовідно синах з ТОВ «Матадор» та ПП «СВС», якою виявлено порушення позивачем пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134, п.135.1, п.135.2.п.135.4 ст.135, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 5 498 806 грн., а також порушення п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188,ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 666 667грн , за результатами перевірки 6.03.2013 року складено акт №981/224/36297318.

Визначаючи позивачу грошові зобов'язання, відповідач виходив з того, що позивач протягом перевіреного періоду мав господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Матадор»,та ПП «СВС», при вчиненні правочинів з якими виявлені порушення в частині недодержання вимог ч.5 ст.203,ч.1,2 ст.215,216,228 ЦК України , оскільки правочини з зазначеними контр агентами не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Зазначені висновки ґрунтуються, зокрема, на висновках актів перевірки, складених відносно зазначених контрагентів позивача іншими податковими органами.

На підставі акту перевірки відповідачем винесені 22.03.2013 року податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000492220, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 6 873 508 грн., за основним платежем в сумі 5 498 806 грн., за штрафними санкціями в сумі 1 374 702 грн., та податкове повідомлення - рішення форми «Р» №0000502220, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 833 334 грн., за основним платежем в сумі 666 667грн., за штрафними санкціями в сумі 166 667 грн.

Відповідно до приписів пп.134.1.1 п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.138.2, 138.4 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу; та витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139 ст.139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та контрагентом ТОВ «Матадор» 1.12.2011 року, 20.12.2011 року укладені договори поставки товару №01/12,№ТП-0000052 - тари разової полімерної для харчових продуктів в асортименті, кількості та за ціною, зазначеними у специфікаціях, іншої сировини та напівфабрикатів.

Здійснення поставки товару та матеріалів ТОВ «Матадор» на адресу позивача за вищезазначеними договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, оформленими згідно вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV(далі Закон № 996-XIV), а саме: видатковими, прибутковими та податковими накладними, платіжними документами про оплату товару, згідно яких товар прийнятий позивачем та оплачений, в тому числі ПДВ, що спростовує висновок податкового органу про те, що придбання матеріалів здійснено не у контрагента ТОВ «Матадор», а у іншої невстановленої податковим органом особи.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ПП «Трейд-Пак» правомірно включив до складу валових витрат відповідного періоду суми собі вартості реалізованих товарів та продукції, виготовлених із матеріалів, отриманих від контрагента ТОВ «Матадор», та мав необхідні розрахункові, видаткові, та інші документи, підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами , що є підставою для відображення таких документів в бухгалтерському та податковому обліку, та включення витрат до складу валових витрат відповідного податкового періоду.

Податковим органом не доведено, що придбання матеріалів від контрагента ТОВ «Матадор» не пов'язано з господарською діяльністю позивача, оскільки із матеріалів справи вбачається, що отримані позивачем за договором поставки сировина та напівфабрикати використані безпосередньо у виробничій діяльності підприємства, товари та готова продукція реалізовані.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем з контрагентом ПП «СВС» 1.12.2011 року укладений договір №01122011 оренди обладнання, що належало ПП «СВС» в цехах за місцем його розташування у м. Дніпропетровську по вул. Молодогвардійська,13А за переліком, кількістю та відновлювальною вартістю, зазначеними у додатку до договору, виконання договору сторонами підтверджено первинними бухгалтерськими документами, оформленими згідно вимог Закону № 996-XIV - податковими накладними, актом приймання-передачі обладнання від 1.12.2012 року, платіжними документами, якими підтверджено здійснення розрахунків за договором оренди, а саме - платіжними дорученнями, актом приймання-передачі векселів, згідно яких обладнання прийняте позивачем та оплачене.

Оскільки позивач правомірно включив до складу валових витрат суми собівартості реалізованих товарів та продукції, виготовлених із матеріалів, отриманих від ТОВ «Матадор» , та суму послуг з оренди обладнання, приналежного ПП «СВС», на якому виготовлена продукція, висновки податкового органу про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток згідно податкового повідомлення - рішення форми «Р» від 22.03.2013 року №0000492220 за основним платежем та штрафними санкціями у розмірі 6 873 508 грн. є неправомірними.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно із п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.7 ст.201 ПК України , податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.(п.201.10 ст.201 ПК України).

Згідно вищевказаних норм, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Пунктами 201.8. та 201.9. ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Із матеріалів справи видно, що вищезазначений договір оренди обладнання від 1.12.2011 року №01122011 між ПП «Трейд-Пак» та ПП «СВС» був спрямований на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов'язків, що обумовлені ними, оскільки передача обладнання по договору, та використання обладнання в виробничій діяльності підтверджена первинними бухгалтерськими документами, оформленими у відповідності із Законом № 996-XIV.

Матеріалами справи підтверджено, що по податковим накладним, виписаним ПП «СВС» позивачем ПП «Трейд-Пак» правомірно віднесені суми ПДВ до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду на загальну суму 666 667грн. та відображені у реєстрі отриманих податкових накладних.

Відповідно до викладених в акті перевірки висновків, позивач порушив приписи ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст. 228 ЦК України при вчиненні правочинів, укладених з ТОВ «Матадор» , та ПП «СВС» в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, договори з зазначеними контрагентами носять фіктивний характер.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до приписів Податкового кодексу України відповідачу згідно покладених на нього функцій та повно важень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності ; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог ч.3 ст.228 ЦК України.

Оскільки відповідачем не надані належні докази фіктивності (нікчемності) укладених позивачем з контрагентами правочинів, а саме: рішення суду про визнання договорів такими або вирок суду відносно посадових осіб ТОВ «Матадор» ,та ПП «СВС» , які би свідчили про наявність умислу у діях посадових осіб на порушення публічного порядку при укладанні угод, на час дії угод зазначені контрагенти були зареєстровані в установленому порядку як платники ПДВ, мали право виписувати та надавати податкові накладні, не були виключені із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем висновок про нікчемність правочинів з зазначеними контрагентами зроблений на припущеннях.

Окрім того, висновки акту перевірки відповідача щодо нікчемності правочинів, вчинених позивачем з ТОВ «Матадор» , та ПП «СВС» базуються на висновках актів перевірки зазначених контр агентів іншими податковими органами, якими встановлені порушення чинного податкового законодавства цими підприємствами. На час розгляду справи апеляційним судом вищезазначені акти перевірки контрагентів позивача визнані недійсними в судовому порядку, рішення судів набули законної сили.

В силу викладеного висновки податкового органу про збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість згідно оскаржуваного податкового повідомлення - рішення форми «Р» від 22.03.2013 року №0000502220 за основним платежем та штрафними санкціями в розмірі 833 334 грн. є неправомірними.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтують ся її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи те, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих спірних рішень , визначених в них податкових зобов'язань та їх відповідність нормам діючого законодавства України , суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є обґрунтованим та вірним.

Доводами апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовуються.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовані обставини справи та ухвалене рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись п. 1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Т.С. Прокопчук

Суддя: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова