Ухвала суду № 35707727, 28.11.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2013 р. справа № 804/5561/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.

суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року в адміністративній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизельтранссервіс»

до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дизельтранссервіс» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000832210 та № 0000822210 від 15.04.2013, прийняті Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду та прийняту нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Дизельтранссервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, за результатом якої складено акт від 27.02.2013 № 935/22/35862353.

В ході перевірки було встановлено незаконне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання матеріальних цінностей у постачальників - ТОВ «Фідес 2010», ТОВ «Група Імідж плюс», ТОВ «Агро СВ», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Лігран», ТОВ «Шоковіта», що стало підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 15.04.2013 № 0000832210 та № 0000822210.

За висновками перевіряючих договори купівлі-продажу між позивачем та контрагентами-постачальниками укладалися без мети настання правових наслідків, тобто є нікчемними, адже позивачем до перевірки надані первинні документи, які не дають можливості визначити яким саме чином виконувалось завантаження/розвантаження товару та спосіб його безпосереднього перевезення транспортними засобами. Також Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська отримано від податкових органів акти перевірок контрагентів позивача, які підтверджують нереальність вчинення господарських операцій.

В обґрунтування апеляційної скарги податковий орган також зазначає про безтоварність господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами, адже у останніх відсутні необхідні трудові ресурси, складські приміщення, транспорті засоби та інше майно, які економічно необхідні для виконання постачання товарів

Суд першої інстанції визнаючи протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення виходив з того, що фактичність виконання укладених договорів та рух активів підтверджується наданими позивачем первинними документами. Придбаний позивачем товар було використано у своїй господарській діяльності. Отже позивач правомірно, на підставі даних бухгалтерського обліку, відобразив витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток і правомірно на підставі отриманих податкових накладних в деклараціях з ПДВ відобразив податковий кредит на суму ПДВ, перерахованого на рахунок постачальників.

Надаючи оцінку доводам апелянта та висновкам суду першої інстанції колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідачем не доведено, що в момент укладання договорів сторонами не було додержано вимог, встановлених частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, а тому висновки податкового органу щодо нікчемності вчинених правочинів є необґрунтованими.

Щодо доводів апелянта про безтоварність господарських операцій суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно з абз. 11 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Дизельтранссервіс» та ТОВ «Фідес 2010», ТОВ «Група Імідж плюс», ТОВ «Агро СВ», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Лігран», ТОВ «Шоковіта» було укладено договори поставки товару. Виконання умов зазначених договорів підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, актами передання товару, книгою обліку виданих довіреностей на отримання товару, банківською випискою щодо руху коштів, копії яких долучені до матеріалів справи.

Факт придбання товару підтверджується також інвентаризаційним описом № 1 товарно-матеріальних цінностей від 01.10.2012, витягом з бухгалтерських документів щодо руху товарів, вимогами про отримання товару зі складу ТОВ «Дизельтранссервіс».

Також позивачем доведено наявність умов для зберігання товару (договори оренди нежитлового приміщення, акти приймання-передачі нежитлового приміщення).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, вказаний товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності.

При цьому колегія суддів встановила, що вказані первинні документи складені відповідно до вимог чинного законодавства, що також не спростовується апелянтом.

Вищезазначені договори не були визнані недійсними в судовому порядку.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт здійснення ТОВ «Дизельтранссервіс» господарських операцій з контрагентами - ТОВ «Фідес 2010», ТОВ «Група Імідж плюс», ТОВ «Агро СВ», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Лігран», ТОВ «Шоковіта», підтверджується належними та достатніми первинними документами бухгалтерського обліку.

Посилання апелянта на акти податкових органів, складені за результатами перевірок контрагентів позивача, також не доводить безтоварний характер господарських операцій, адже неналежне виконання податкових зобов'язань контрагентами позивача тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих осіб.

Також колегія суддів не знаходить обґрунтованими доводи апелянта щодо неможливості здійснювати фінансово-господарську діяльність контрагентами позивача у зв'язку з відсутністю належних виробничих, трудових та інших ресурсів, адже вони не підтверджені належними доказами. Зокрема, податковим органом не враховано можливість здійснення суб'єктами господарювання господарських операцій без використання власних активів та не перевірено чи укладались останніми цивільно-правові угоди з третіми особами (трудові договори, договори оренди тощо).

Щодо доводів апелянта про відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджують реальний рух товару, колегія суддів зазначає, що підпунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з пунктом 1 вказаних Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Проте суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність ТТН не може слугувати підставою для визнання безтоварності господарських операцій за наявності всіх інших обов'язкових та належно оформлених первинних документів.

Враховуючи сукупність викладених обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року в адміністративній справі № 804/5561/13-а - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

Повний текст ухвали складений 03 грудня 2013 року.

Головуючий: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова