Рішення № 35706571, 25.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б=б, тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/19664/13 25.11.13

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В.,

при секретарі судового засідання Роздобудько В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/19664/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Готель Менеджмент», м. Київ,

до приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав», м. Київ,

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

позивача - Дементьєва І.Т. (довіреність від 23.08.2013 №ГС-02/13);

відповідача - Хлєбнікова С.Г. (довіреність від 01.07.2013 б/н).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель Менеджмент» (далі - Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про:

- визнання недійсним укладеного з Організацією договору від 01.06.2011 № КБР-21/06/12 (далі - Договір);

- застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з Організації на користь Товариства одержаних за Договором коштів у сумі 48 024 грн.

Позов мотивовано тим, що в укладенні Договору Організація не мала необхідного обсягу дієздатності для надання відповідачеві права на використання необмеженого кола музичних творів, оскільки станом на дату укладення Договору товариством з обмеженою відповідальністю «Індормедіа» (далі - ТОВ «Індормедіа») вилучені в Організації права на музичні твори, належні названому товариству.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.10.2013 позовну заяву прийнято до провадження та призначено її розгляд.

31.10.2013 Організацією подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти доводів позову, зазначаючи про те, що: Договір відповідає усім критеріям, визначеним статтями 203 і 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); враховуючи приписи Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) Організації як організації колективного управління надано право збирати винагороду за використання необмеженого кола об'єктів авторського права; зі змісту статті 49 Закону вбачається, що жоден суб'єкт не наділений правом в односторонньому порядку вилучати твори з дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління.

У судовому засіданні 25.11.2013 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Організація є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 № 19/2011.

01.06.2012 Організація (УЛАСП) та Товариство (користувач) укладено Договір, за умовами якого:

- позивач є організацією, уповноваженою надавати дозвіл (невиключне право) на використання в комерційній діяльності Товариства музичних творів, у тому числі всіх необхідних майнових прав для їх використання, та здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання на підставі свідоцтва про реєстрацію як організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав від 24.01.2011 № 19/2011 (розділ 1 Договору);

- користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, а УЛАСП надає користувачу на умовах, визначених Договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання та здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до даного Договору та Закону (пункт 2.1 Договору);

- користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до Договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку календарного місяця, за який здійснюється платіж, після чого надати УЛАСП акт про виплату роялті; користувач здійснює виплату винагороди за весь місяць (календарний період), в якому Договір набув чинності; платіж здійснюється не пізніше трьох робочих днів після підписання Договору (пункт 2.3 Договору);

- Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2013, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань - до їх повного виконання (пункт 6.1 Договору);

- пролонгація Договору вимагає укладення сторонами додаткової угоди до цього Договору (пункт 6.2 Договору).

Судом встановлено. що будь-яких обмежень щодо загального переліку або окремих об'єктів використання (музичних творів) Договір не містить.

У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що:

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Господарський суд міста Києва вважає, що Договір укладений згідно з вимогами чинного законодавства і визнанню недійсним не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до положень статей 435, 440, 441 ЦК України та 7, 15 Закону суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права; право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (зокрема, за договором, який відповідає визначеним законом вимогам).

Згідно зі статтею 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

За приписом статті 445 ЦК України автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

Частиною першою статті 31 Закону передбачено/, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

Згідно з частиною п'ятою статті 32 Закону право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

У частині другій статті 33 Закону зазначено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).

Використання твору без дозволу та без сплати авторської винагороди є порушенням майнових авторських прав, передбаченим пунктом «а» статті 50 Закону.

У свою чергу, стосовно повноважень організацій колективного управління з надання дозволів на використання об'єктів авторського права (зокрема, музичних творів) необхідно враховувати таке.

Статтею 45 Закону передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з частиною четвертою статті 47 цього Закону особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим за змістом пункту «в» частини сьомої статті 48 Закону наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами п'ятою і шостою статті 48 Закону встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

За приписами пункту «в» частини першої статті 49 цього Закону до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів частини другої цієї статті суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Тим самим, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

При цьому саме такий підхід, з одного боку, забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди), а, з іншого - дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Відповідно до статей 638, 1109 ЦК України, статті 180 ГК України, статей 32, 33 Закону визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Водночас надання організацією колективного управління дозволу на публічне виконання музичних творів без будь-якого обмеження їх переліку якраз і свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови Договору, оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації.

Відомості щодо вилучення правовласниками у встановленому порядку певних творів з управління Організації (з дозволів на використання, які нею надаються) у матеріалах справи відсутні.

Так, судом не може бути взято до уваги як належний і допустимий доказ вилучення творів із дозволів на використання у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України додана до позовної заяви копія листа ТОВ «Індормедіа» від 04.05.2013 № 1-04/05/11 на адресу Організації, в якому зазначено, що: назване товариство як суб'єкт авторського права на музичні твори, що передані за ліцензійним договором від 31.12.2010 № 01/2011А, укладеним товариством з обмеженою відповідальністю «Чесна музика» і ТОВ «Індормедіа», вилучає з колективного управління Організації майнові авторські права на всі ці твори, забороняє видавати дозволи (ліцензії) та збирати авторську винагороду за використання творів.

Так, за приписом частини другої статті 49 Закону суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Системний аналіз наведеної статті з іншими правовими нормами свідчить про те, що неможливим є вилучення творів із дозволів на використання шляхом лише надіслання повідомлення про таке вилучення (тобто в односторонньому порядку), хоча логічним наслідком є, зокрема, розгляд Організацією такого повідомлення на предмет у тому числі й того, чи заявлена вимога належним суб'єктом, та надання відповіді; крім того, права на використання музичних творів можуть надаватися користувачам на підставі відповідних договорів, а тому важливим питанням є й внесення змін до таких договорів.

Отже, беручи до уваги право позивача як організації колективного управління надати дозвіл на використання необмеженої кількості музичних творів, дослідивши зміст Договору, судом встановлено, що зміст Договору не суперечить чинному законодавству та моральним засадам суспільства; в укладенні Договору сторонами досягнути згоди щодо всіх його істотних умов, передбачених законодавством України як обов'язкових для даного виду договорів; правочин вчинений у встановленій законом формі; волевиявлення сторін Договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі; позивачем не доведено, що Договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків; Товариству за умовами Договору Організацією надано право на використання будь-яких об'єктів авторського права; Організація, укладаючи Договір, мала необхідних обсяг цивільної дієздатності, а відтак, суд дійшов висновку про відсутність визначених чинним законодавством підстав для визнання Договору недійсним та для застосування наслідків недійсності правовину - повернення отриманого за Договором (реституції).

За приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи покладаються на позивача.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.12.2013.

Суддя О. Марченко