Постанова № 35700522, 28.11.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2013 р.

Справа № 916/2013/13

185">Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді: Ярош А.І.,ONT>

суддів: Журавльова О.О., Савицького Я.Ф.,

при секретарі судового засідання: Селиверстовій М.В.,

Представники сторін в судове засідання не з’явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт”

на рішення господарського суду Одеської області від 23 вересня 2013 року

по справі № 916/2013/13

ONT >за позовом ONT>Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт”/FONT>/P>

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК”

про стягнення 38 878,14 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Херсонський морський торговельний порт” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК” 38 878,14 грн. заборгованості за зберігання вантажу, з яких 37541,06 грн. основного боргу з урахуванням інфляції, 1108,80 грн. пені, 228,28 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23 вересня 2013 року по справі №916/2013/13 (суддя Мостепаненко Ю.І.) в задоволенні позовну відмовлено, з підстав того, що у позивача відсутнє право отримати задоволення позовних вимог у грошовому еквіваленті, з огляду на підставу позову – невиконання зобов’язаною стороною умов договору в період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року – після закінчення строку дії зазначеного договору. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не відповідає змісту його порушених прав.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Державне підприємство „Херсонський морський торговельний порт” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права без повного з’ясування всіх обставин, які мають значення для справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відносини, які склались між сторонами, не врегульовані генеральним договором на перевантаження зовнішньоторговельних і транзитних вантажів №33/164Д від 19.11.2011 року.

Апелянт вказує на те, що обов’язком відповідача за договором є забезпечення надходження вантажу в порт згідно погоджених графіків відвантаження вагонів та своєчасний вивіз його із порту, однак протягом строку дії договору відповідач свій обов’язок щодо своєчасного вивозу вантажу із порту не виконав, а позивач продовжує зберігати цей вантаж.

На думку апелянта, у зв’язку з цим та згідно з умовами п.10.2 договору, він зберігає свою силу до виконання зобов’язань відповідачем.

Крім того, скаржник вважає, що право позивача на стягнення плати за зберігання вантажу не залежить від строку дії договору, оскільки за правовою природою укладений між сторонами генеральний договір є змішаним і містить у собі елементи договору про надання послуг та договору зберігання.

Посилаючись на ст.946 ЦК України, апелянт вважає, що відповідач зобов’язаний відшкодувати вартість зберігання вантажу за весь фактичний час його зберігання позивачем, у тому числі і після закінчення строку дії договору у разі, якщо позивач продовжує зберігати товар.

Представники сторін в судове засідання не з’явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання. Оскільки явка сторін в судовому засіданні не визнавалась обов’язковою, судова колегія дійшла висновків про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутністю представників сторін.

Відповідно до ст.85 ГПК України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови суду.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено в ході апеляційного розгляду, 09 листопада 2011 року між ДП „ХМТП” (далі - Порт) та ТОВ „Агроінвест СК” (далі - Клієнт) укладено генеральний договір на перевантаження зовнішньоторговельних і транзитних вантажів №33/164Д, предметом якого визначено організацію та здійснення перевалки, зовнішньоторговельних та транзитних вантажів Клієнта, що слідують через Порт.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що варіанти вантажних операцій, супутні послуги, їх вартість, об’єм робіт та інше (стосовно вантажу окремої номенклатури) наводяться у додатках до цього Договору, які є невід’ємною частиною.

Відповідно до п.1.3 Договору сторони встановили, що місцем виконання навантажувально – розвантажувальних операцій є ДП „ХМТП”.

П 3.5 Договору встановлено обов’язок Порту на ведення обліку вантажу, а саме:

- забезпечення правильності обліку вантажу в Порту по строкам зберігання: для експертного, транзитного вантажу датою надходження вантажу в Порт вважається дата приймального акту, датою відправлення із Порту – дата коносамента; для імпортного, транзитного вантажу датою надходження вантажу в Порт вважається дата оформлення генерального акту, датою відправлення вантажу із Порту – дата залізничної, автотранспортної чи внутрішньої водної накладної (дата приймально–здавального акту) (п.п.3.5.1 Договору);

- при частковому відвантаженні однорідних вантажів, що перебувають в Порту, Порт зобов’язаний виставляти рахунки за зберігання тих партій (без урахування вантажу по прямому варіанту), які надійшли раніше, якщо відвантаження вантажу більш пізнішого надходження проводиться не на вимогу Клієнта (п.п. 3.5.2 Договору);

- Порт веде облік вантажу по терміну зберігання з дати надходження його в Порт і по дату відправлення вантажу із Порту, незалежно від кількості актів прийому – передачі даного вантажу між Клієнтами Порту, та нараховує при цьому плату за зберігання вантажу для кожної із сторін актів прийому – передачі за ставками, чинними в дні, за які плата підлягає стягненню. Плата за навантажувально–розвантажувальні роботи (акордна ставка) стягується Портом з того Клієнта, який є однією зі Сторін акту прийому–передачі та завершує процес перевантаження (п.3.5.3 Договору).

Відповідно до п.п.5.2.2.4 Договору сторони узгодили, що у випадку затримки вантажу в Порту (неподання тоннажу під вивіз, невидача доручень, недозавезення суднової партії та інше) плата за зберігання нараховується і виставляється щомісяця.

Пунктом 5.3.5 Договору передбачено, що якщо рахунок надається Клієнту (Експедитору) Портом під розпис – оплата здійснюється протягом п’яти банківських днів з дати отримання рахунку, а якщо рахунок відправляється поштою, то оплата здійснюється протягом десяти банківських днів з дати відправлення рахунку.

Згідно п.7.5 Договору за затримку платежів після узгоджених строків, Порт має право стягнути з Клієнта пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежів від суми простроченого платежу.

Як встановлено п. 10.1 Договору, цей договір вступає в силу з 01.01.2012 року та діє по 31 грудня 2012 року.

Умови цього Договору зберігають силу протягом усього строку дії цього Договору, а в частині зобов’язань Клієнта щодо сплати заборгованості та інших зобов’язань Клієнта – до виконання зобов’язань (п. 10.2 Договору).

На виконання умов зазначеного договору, між сторонами були проведені господарські операції, у числі яких, серед іншого, позивачем були надані відповідачу послуги, пов'язані із закритим зберіганням вантажів на складах.

27.03.2012р. відповідно до приймального акту (картки обліку експертного вантажу) № 92 - позивачем було отримано 56,52 т вантажу зерна кукурудзи.

Згідно складської довідки від 31.05.2012р. - на підставі листа відповідача № 28/05-1 від 28.05.2012 - залишок вантажу був перевантажений з баржі “ВАЛ-1736” до складу № 5 через переважування на вагах Порту у кількості 24,75 т. /FONT>

З цього часу і на момент розгляду справи вказаний залишок вантажу знаходиться на зберіганні у Позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено відповідачу акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за закрите зберігання вантажів на складах, а саме:

- Акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 1114 від 28.02.2013р.;

- Акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 1532 від 31.03.2013р.;

- Акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 2302 від 30.04.2013р.;

- Акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 2976 від 31.05.2013р.;

- Акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 3313 від 30.06.2013р.

Вартість зберігання вантажу за 1т за добу розраховано за ставками, що визначені у п. 16.4 Додатку № 4 договору № 33/164Д.

При цьому, за зберігання вантажу за період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року позивачем відповідачу нараховано плату та виставлені рахунки на оплату:

- № 698 від 01.02.2012р. на суму 6 426,49грн. (направлено відповідачу разом з актом здачі-прийняття робіт № 511 від 31.01.2013р. - 05.02.2013р., що підтверджується витягом з журналу реєстрації видачі первинної документації, списком згрупованих поштових відправлень № 712 та фіскальним чеком № 9342);

- № 1312 від 05.03.2013р. на суму 5 804,57грн. (направлено відповідачу разом з актом здачі-прийняття робіт № 1114 від 28.02.2013р. - 13.03.2013р., що підтверджується витягом з журналу реєстрації видачі первинної документації, списком згрупованих поштових відправлень № 1541 та фіскальним чеком № 0195);

- № 1734 від 27.03.2013р. на суму 6 426,49грн. (направлено відповідачу разом з актом здачі-прийняття робіт № 1532 від 31.03.2013р. - 29.03.2013р., що підтверджується витягом з журналу реєстрації видачі первинної документації, списком згрупованих поштових відправлень № 1949 та фіскальним чеком № 0582);

- № 2596 від 29.04.2013р. на суму 6 219,18грн. (направлено відповідачу разом з актом здачі-прийняття робіт № 2302 від 30.04.2013р. - 08.05.2013р., що підтверджується витягом з журналу реєстрації видачі первинної документації та фіскальним чеком № 1419);

- № 3388 від 03.06.2013р. на суму 6 426,49грн. (направлено відповідачу разом з актом здачі-прийняття робіт № 2976 від 31.05.2013р. - 05.06.2013р., що підтверджується витягом з журналу реєстрації видачі первинної документації, списком згрупованих поштових відправлень № 3525 та фіскальним чеком № 2121);

- № 3821 від 01.07.2013р. на суму 6 219,18грн. (направлено відповідачу разом з актом здачі-прийняття робіт № 3313 від 30.06.2013р. - 08.07.2013р., що підтверджується витягом з журналу реєстрації видачі первинної документації, списком згрупованих поштових відправлень № 4284 та фіскальним чеком № 2885), -

всього на суму 37 522,40 грн.

З огляду на те, що відповідачем не підписано та не повернуто акти здачі-прийняття робіт, рахунки не сплачено, позивач і звернувся до суду за захистом свого порушеного права з відповідним позовом про стягнення заборгованості за послуги зі зберігання.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом першим ст. 612 та ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, виходячи з наступного.

З аналізу спірного договору на перевантаження зовнішньоторговельних і транзитних вантажів від 09 листопада 2011 року вбачається, що договір є змішаним та містить елементи договору про надання послуг та договору про зберігання, як слушно зазначено в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується те, що після закінчення строку дії договору - 31 грудня 2012 року – вантаж зерна кукурудзи продовжував зберігатись позивачем до моменту подання позову, судова колегія вважає, що позивачем правомірно та обґрунтовано нараховано плату за зберігання та виставлені рахунки на оплату за період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року відповідно до умов договору та актів здачі-прийняття робіт, які направлено відповідачу, отримано уповноваженою особою відповідача, однак залишено без підпису та жодних зауважень щодо наданих послуг зі зберігання вантажу.

Висновки суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини виникли за рамками генерального договору на перевантаження зовнішньоторговельних і транзитних вантажів №33/164Д від 19.11.2011р., а тому позивач звернувся з невірним способом захисту порушених прав, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки пунктом 10.2 Договору передбачено, що умови цього Договору зберігають силу протягом усього строку дії цього Договору, а в частині зобов’язань Клієнта щодо сплати заборгованості та інших зобов’язань Клієнта – до виконання зобов’язань.

За таких обставин, оскільки зобов’язання відповідача щодо своєчасного вивозу товару з території Порту, а також сплати послуг зі зберігання вантажу не виконані, що підтверджується приймальним актом (картка обліку експертного вантажу) № 92, складською довідкою від 31.05.2012р., актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) за закрите зберігання вантажів на складах, тому заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 37 522,40 грн. цілком правомірна та обґрунтована.

Окрім того, судова колегія звертає увагу на приписи ч.3 ст.946 ЦК України, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Тобто, не зважаючи на укладений між сторонами договір, апеляційний суд вважає, що в силу правовідносин, що склались між сторонами, відповідач в будь-якому разі повинен сплатити вартість послуг з фактичного зберігання вантажу.

Посилання суду першої інстанції на те, що зберігання вантажу здійснюється поза строком дії договору, а тому не стосується його, помилкові, оскільки Порт здійснює зберігання вантажу саме внаслідок невивозу вантажу з території Порту у встановлений строк, тобто вимушене зберігання, яке пов’язане з договором на перевантаження зовнішньоторговельних і транзитних вантажів №33/164Д від 19.11.2011р.

Що стосується стягнення штрафних санкцій, судова колегія вважає вірними та обґрунтованими розрахунки позивача трьох відсотків річних та пені, однак розрахунок інфляційних втрат являється невірним та не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Колегія суддів зазначає, що індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов’язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце інфляція, а не дефляція) а отже, сума боргу у цьому періоді зменшується.

Оскільки у період, за який позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат (з лютого по липень 2013 р.) мала місце дефляція, а не інфляція, згідно перерахунку, здійсненого апеляційним судом інфляційні втрати виглядають наступним чином.

1. Рахунок №698 від 01.02.2013р., період заборгованості 20.02.2013-19.07.2013 р., сукупний індекс інфляції 99,8999001, у зв’язку з чим інфляційні втрати: -0,00642649.

2. Рах. №1312 від 05.03.2013р., період 28.03.2013-19.07.2013р., сукупний індекс інфляції 99,9999, у зв’язку з чим інфляційні втрати: -0,00580457 грн.

3. Рах. №2596 від 29.04.2013р., період 16.04.2013 – 19.07.2013р., сукупний індекс інфляції 99,9999, у зв’язку з чим інфляційні втрати: -0,00642649 грн.

4. Рах.№2596 від 29.04.2013р., період 25.05.2013-19.072013р., сукупний індекс інфляції 99,9, у зв’язку з чим інфляційні втрати: -6,21918 грн.

5. Рах. №3388 від 03.06.2013р., період з 20.06.2013-19.07.2013р., індекс інфляції 99,9, у зв’язку з чим інфляційні втрати: -6,42649 грн.

6. Рах.№3821 від 01.07.2013р., період з 19.07.2013-29.07.2013р., індекс інфляції 99,9, у зв’язку з чим інфляційні втрати: - 6,21918 грн.

Таким чином, інфляційні втрати по заборгованості відповідача складають -18,88 грн.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та доцільними, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 37 503,52 грн. основного боргу з урахуванням інфляції, 1108,80 грн. пені, 228,28 грн. 3% річних, оскільки вищевказана заборгованість підтверджена належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, у зв’язку з чим рішення господарського суду Одеської області від 23 вересня 2013 року по справі № 916/2013/13 слід скасувати.

Керуючись ст. ст. 99, 101– 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 23 вересня 2013 року по справі №916/2013/13 скасувати.

Позов Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК” про стягнення 38 878,14 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроінвест СК” на користь Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт” 37 503,52 грн. основного боргу з урахуванням інфляції, 1108,80 грн. пені, 228,28 грн. 3% річних, 2580,75 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до ВГСУ.

Повний текст постанови підписаний 03.12.2013 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя О.О. Журавльов

Суддя Я.Ф. Савицький