Рішення № 35694600, 29.11.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.11.13р. Справа № 904/7512/13

За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Південне", м. Дніпропетровськ

до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м. Дніпропетровськ

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лекс", м. Павлоград

відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс", м. Миколаїв

про визнання договорів недійними

Суддя Мартинюк С.В.

Представники:

від позивача:Горбаненко С.В., дов. від 05.11.2013 року, представник;

від відповідача-1: Пивоварчук А.С., дов. №61 від 23.04.2012 року, представник;

від відповідача-2: не з'явився;

від відповідача-3: Дунаєв М.І., дов. від 01.10.2013 року, представник;

СУТЬ СПОРУ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Південне» (далі - позивач, СТОВ «Південне») звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі - відповідач-1, Банк), Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс» (далі - відповідач-2, ТОВ «Альфа-Лекс») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» (далі - відповідач-3, ТОВ «Судносервіс»), в якому просить:

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень виробничого призначення, укладений 08.05.2013 р. між Банком та ТОВ «Альфа-Лекс», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г., зареєстрований в реєстрі за № 642;

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 05.06.2013р. між Банком та ТОВ «Альфа-Лекс», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В. Г., зареєстрований в реєстрі за № 754;

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу, укладений 05.06.2013 р. між ТОВ «Судносервіс», від імені якого діяв Банк, та ТОВ «Альфа-Лекс»;

- зобов'язати Банк повернути ТОВ «Альфа-Лекс» грошові кошти, отримані за Договором купівлі-продажу нежитлових приміщень виробничого призначення від 08.05.2013 р., що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 642.; за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2013 р., що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 754; за Договором купівлі-продажу від 05.06.2013 р.

- зобов'язати ТОВ «Альфа-Лекс» повернути ТОВ «Судносервіс» нежитлові приміщення виробничого призначення та земельну ділянку, що розташовані за адресою: Херсонська область, м. Каховка, вул. Леніна, 124 Б;

- зобов'язати ТОВ «Альфа-Лекс» повернути у володіння Банку обладнання, що є предметом Договору купівлі-продажу від 05.06.2013 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що сторонами не дотримано позасудового порядку звернення стягнення на предмети застави та іпотеки; ціна відчуження не відповідає реальній вартості майна; сторонами без правових підстав відчужено майно, що не є предметом іпотеки; оспорювані правочини вчинено неуповноваженою особою відповідача-1; оспорювані правочини вчинено під впливом омани.

ТОВ «Альфа-Лекс» надало відзив на позовну заяву, в якому просить суд в позові відмовити.

ТОВ «Судносервіс» пред'явило позов у статусі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Ухвалою від 10.10.2013 р. господарським судом відмовлено у прийнятті позовної заяви ТОВ «Судносервіс» як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. ТОВ «Судносервіс» надало відзив на позовну заяву в якому просило позов задовольнити, посилаючись на порушення порядку визначення ціни продажу майна за оспорюваними договорами, а також порядку повідомлення заінтересованих осіб про продаж майна.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлялось.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 25.11.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

В С Т А Н О В И В:

12.08.2011 року між Банком (відповідачем-1) та ТОВ «Судносервіс» (відповідачем-

3, Позичальником) були укладені Кредитні договори №120811-КЛН та №120811-КЛТ, відповідно до умов яких Банк надав Позичальнику кредитні кошти, а останній зобов'язався повернути одержані кредитні кошти, сплатити проценти за користування такими коштами, а також інші платежі у строк та на умовах, встановлених такими кредитними договорами.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами, між Банком та ТОВ «Судносервіс» було укладено Іпотечний договір №300811-І від 30.08.2011 р. та Договори застави №120811-З/1 від 12.08.2011 р., №300811-З/6 від 30.08.2011 р., №010911-З від 01.09.2011 р.

Згідно умов вказаних Іпотечного договору та Договорів застави іпотекою та заставою забезпечуються кожна та всі вимоги Банку до ТОВ «Судносервіс», що випливають з Кредитних договорів № 120811-КЛН від 12.08.2011 р. та № 120811-КЛТ від 12.08.2011 р.

Умовами вказаних договорів також визначено правові наслідки невиконання Кредитних договорів №120811-КЛН від 12.08.2011 р. та №120811-КЛТ від 12.08.2011 р. у вигляді звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, зокрема, шляхом їх продажу в

позасудовому порядку (п.п. 5.1., 5.2., 6.1 Іпотечного договору № 300811-І від 30.08.2011р.; п.п. 4.1.-4.3. Договорів застави № 300811-З/6 від 30.08.2011 р; № 010911-З від 01.09.2011 р.; № 120811-З/1 від 12.08.2011 р.).

07 березня 2013 р. між Банком та позивачем був укладений Попередній договір, предметом якого є зобов'язання сторін, у строк до 07.06.2013 року, укласти основний договір купівлі-продажу обладнання, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» та є предметом договорів застави №120811-З/1 від 12.08.2011 р., №300811-З/6 від 30.08.2011 р., №010911-З від 01.09.2011 р., що укладені між ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» і ТОВ «СУДНОСЕРВІС», які містять застереження про право Банку на продаж предметів застави будь-якій третій особі; зобов'язання сторін, у строк до 07.06.2013 року, укласти попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, що належить ТОВ «Судносервіс» та є предметом Іпотечного договору № 300811-І від 30.08.2011 р., що укладений між ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» і ТОВ «СУДНОСЕРВІС», який містить застереження про право Банку реалізувати предмет іпотеки будь-якій третій особі.

Однак, 08.05.2013 р. між ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ТОВ «Альфа-Лекс» було

укладено Договір купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення; 05.06.2013 між ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ТОВ «Альфа-Лекс» було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, а також 05.06.2013 р. між ТОВ «Судносервіс», від імені якого виступив Банк, та ТОВ «Альфа-Лекс» було укладено Договір купівлі-продажу обладнання (далі - оскаржувані договори).

Предметом вказаних договорів є майно ТОВ «Судносервіс», що перебувало в заставі

та іпотеці Банку відповідно до вищезазначених Договорів застави № 120811-З/1 від 12.08.2011 р., № 300811-З/6 від 30.08.2011 р., № 010911-З від 01.09.2011 р. та Іпотечного договору № 300811-І від 30.08.2011 р., тобто те саме майно щодо якого сторони, за Попереднім договором від 07.03.2013 р., зобов'язалися укласти основний договір купівлі-продажу обладнання та попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Вважаючи правочини, укладені 08.05.2013 р. та 05.06.2013 року між Банком» та ТОВ «Альфа-Лекс», між ТОВ «Судносервіс», від імені якого діяв Банк, та ТОВ «Альфа-Лекс, недійсними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши заявлені позовні вимоги, суд не вбачає підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Статтею 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим

обтяженням зобов'язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі. При цьому обтяжувач зобов'язаний у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір реалізувати таке право із зазначенням обраного ним способу, місця та часу проведення процедури продажу. Обтяжувач вправі продати предмет обтяження будь-якій особі-покупцю або на публічних торгах.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вказаних вимог Законів України «Про іпотеку», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» Банком вчинено всі необхідні дії щодо дотримання позасудового порядку звернення стягнення на предмети застави та іпотеки.

Так, 07.03.2013 р. Банком було направлено на адресу ТОВ «Судносервіс» повідомлення за №6/21-1871 з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення заборгованості протягом 30 календарних днів.

Також, Банк в установленому порядку зареєстрував звернення стягнення на предмети

застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягами №№ 40452829, 40452846, 40452863 від 17.04.2013 р.

Наведені обставини спростовують доводи позивача про порушення Банком позасудового порядку звернення стягнення на майно, відчужене за оспорюваними договорами.

За висновком суду, необґрунтованими також є посилання позивача на те, що Банк порушив норми ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та ст. 38 Закону України «Про іпотеку», у зв'язку з ненаправленням на адресу позивача вказаного вище повідомлення, адже з положень вказаних статей вбачається, що повідомлення про звернення стягнення на предмет застави/іпотеки направляється боржнику та іншим зареєстрованим обтяжувачам (особам, які мають зареєстровані права щодо предмета застави/іпотеки).

У правовідносинах між Банком та ТОВ «Судносервіс» останнє є боржником, а Банк, відповідно, є кредитором за грошовим зобов'язанням, а також зареєстрованим обтяжувачем за зобов'язаннями, що випливають із вказаних Іпотечного договору та договорів застави, оскільки відомості про вказані договори внесені до Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідно.

Водночас, позивач не є ані зареєстрованим обтяжувачем, ані взагалі обтяжувачем майна, що відчужувалося за оспорюваними договорами, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними.

Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов'язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем.

Іншими договірними є приватні обтяження, які не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику, або з інших підстав, що обмежують право обтяжувача чи боржника розпоряджатися рухомим майном.

Статтею 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено види забезпечувальних обтяжень, до яких належать:

1) застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України,

що виникає на підставі договору;

2) право застави рухомого майна згідно з статтею 694 Цивільного кодексу України;

3) право притримання рухомого майна згідно з параграфом 7 глави 49 Цивільного кодексу

України;

4) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як забезпечувальні.

Таким чином, укладення Попереднього договору від 07.03.2013 р. не призвело до виникнення забезпечувального обтяження.

Статтею 34 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено види договірних обтяжень, до яких належать:

1) передача рухомого майна повіреному або комісіонеру згідно з договором доручення або з договором комісії;

2) передача рухомого майна власником у строкове володіння та користування іншій особі, у тому числі згідно з договором найму;

3) передача рухомого майна в управління, якщо договір управління майном забороняє управителю відчужувати передане в управління рухоме майно;

4) купівля-продаж рухомого майна з правом або зобов'язанням зворотного викупу;

5) купівля-продаж рухомого майна за умов, визначених статтею 697 Цивільного кодексу України;

6) зобов'язання боржника передати право власності на рухоме майно обтяжувачу за умови настання певної події в майбутньому;

7) відступлення права вимоги;

8) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як договірні.

Відтак, на переконання суду, Попередній договір від 07.03.2013 р. не є договірним обтяженням в розумінні Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а позивач помилково вважає себе обтяжувачем в розумінні даного Закону.

Оскільки позивач не є обтяжувачем заставного майна, він не обґрунтовано посилається на норми Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Аналогічні положення містяться й в Законі України «Про іпотеку». Так, ст.ст. 35, 38 цього Закону вимагають направлення повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки лише особам, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки.

Проте, позивач не мав та не має зареєстрованих у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вимог щодо комплексу нежитлових будівель виробничого призначення,

розташованого за адресою: м. Каховка, вул. Леніна, 124Б.

Крім того, сам Попередній договір від 07.03.2013 р. не може визнаватись обтяженням

комплексу нежитлових будівель виробничого призначення в розумінні Закону України «Про іпотеку». Формулювання, викладене сторонами у п. 2 Попереднього договору, не призводить до виникнення іпотечних зобов'язань, а тому Позивач помилково вважає, що має будь-які права чи вимоги на предмет іпотеки в розумінні ст.ст. 35, 38 Закону України «Про іпотеку».

Також суд не може визнати обґрунтованим посилання позивача на невідповідність цивільному законодавству оспорюваного Договору купівлі-продажу обладнання від 05.06.2013 р., у зв'язку з порушенням норми ч. 3 ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Так, норми ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію

обтяжень» встановлюють правові наслідки невиконання у 30-денний строк вимоги обтяжувача, тобто Банку, про виконання основного зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 2-3 даної статті Закону якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.

Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження,

не виконує обов'язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Тобто, на думку Позивача, звернення стягнення на заставне майно ТОВ "Судносервіс" мало би здійснюватися на підставі рішення суду, оскільки боржник зазначене майно за актом приймання-передання у володіння Банку не передавав.

Проте, з такою позицією погодитися не можна.

Так, в розумінні ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» необхідною умовою застосування позасудового способу звернення стягнення на майно є наявність такого майна у володінні обтяжувача.

При цьому судом встановлено, що відчужуване заставне майно станом на дату укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу обладнання від 05.06.2013 р. знаходилося у володінні ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», що підтверджується наступним.

08.05.2013 року між ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ТОВ «Альфа-Лекс» було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення, що розташовані за адресою Херсонська область, м. Каховка, вул. Леніна, 124 Б. Вказані будівлі є складовою частиною елеваторного комплексу, який окрім даних нежитлових будівель складається із обладнання, що забезпечує його функціонування за прямим призначенням та розташоване на території цих нежитлових будівель, що вбачається з п.п. 1.3., 1.5 Договору застави № 300811-З/6 від 30.08.2011 р., Договору застави № 120811-3/1 від 12.08.2011 р., Договору застави № 010911-3 від 01.11.2011 р.

Відповідно до приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав є,

зокрема, договори.

Статтею 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до Договору застави № 300811-З/6 від 30.08.2011 р., Договору застави №120811-3/1 від 12.08.2011 р., Договору застави № 010911-З від 01.11.2011 р. сторони дійшли згоди, що у випадку невиконання умов Кредитного договору та/або умов цих договорів застави Заставодержатель має право та може в будь-який час, на свій розсуд, перейти до закладу (застава рухомого майна, при якій майно передається заставодавцем у володіння заставодержателя).

Вказаним нормам договорів застави відповідають приписи ст.ст. 44-46 Закону України «Про заставу», відповідно до яких Банк, як заставодержатель, має право в будь-який час перейти до фактичного володіння предметом застави, з правом користування останнім та обов'язком його збереження.

Реалізація Заставодержателем встановленого Законом та договорами застави права на перехід у будь-якій час до закладу не може ставитися у залежність від наявності додаткової волі Заставодавця на такий перехід, оскільки воля сторін та їх дійсні наміри вже виражені у відповідних договорах, а тому не потребує додаткового узгодження.

Судом встановлено, що 13.05.2013 р. між ТОВ «Альфа-Лекс» та ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» укладено Договір предметом якого є надання ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» доступу до рухомого майна, що розташоване за адресою Херсонська обл., м. Каховка, вул. Леніна, 124Б і є предметом застави за Договорами застави № 120811-З/1 від 12.08.2011 р., № 300811-З/6 від 30.08.2011 р., № 010911-З від 01.09.2011р., що укладені між ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» і Товариством з обмеженою відповідальністю «СУДНОСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 23619147, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, буд.34-А, кв.3).

Таким чином, поданими доказами підтверджується наявність заставного майна у володінні ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» на момент укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу від 05.06.2013 р. Отже, за висновком суду, доводи позивача про відсутність заставного майна у володінні Банку є необґрунтованими.

Доводи позивача щодо невідповідності ціни продажу майна за оспорюваними договорами реальній ринковій вартості цього майна спростовуються фактичними обставинами справи та поданими доказами.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Як вбачається із п. 4 Договору купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення від 08.05.2013 року вартість іпотечного майна визначена професійним оцінювачем - ПП «Експертно-консалтингова група «Велес», про що складено відповідний Висновок. Так само, згідно з п. 4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2013 року ринкова вартість останньої визначена суб'єктом оціночної діяльності - ПП «Діалог», про що складено відповідний висновок. Оригінали зазначених висновків міститься в матеріалах нотаріальних справ, складених приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Бондаренко В. Г. за результатами посвідчення даних договорів. Копії зазначених висновків долучені до матеріалів справи.

Посилання позивача на те, що за оспорюваним Договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 08.05.2013 р. було відчужено майно, що не є предметом іпотеки відповідно до Іпотечного договору № 300811-І від 30.08.2011 р., а саме: автостоянка для пожежної машини з приміщенням для складування елеваторного обладнання комплексу об'єктів для операцій з насінням соняшника, літ. Я2, загальною площею 438,5 кв.м., не відповідає фактичним обставинам справи.

Дійсно, такий об'єкт як автостоянка для пожежної машини з приміщенням для складування елеваторного обладнання комплексу об'єктів для операцій з насінням соняшника не зазначений в переліку комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, що були передані в іпотеку ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» згідно Іпотечного договору № 300811-І від 30.08.2011 р. Проте, в розумінні Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки є не тільки майно, що описане в самому Іпотечному договорі.

Так, згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» іпотека поширюється на частину

об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Даним положенням Закону відповідають приписи пункту 1.3. Іпотечного договору №300811-І від 30.08.2011р., згідно з якими предмет іпотеки передається ТОВ «СУДНОСЕРВІС» в іпотеку разом зі всіма складовими частинами, внутрішніми системами, поліпшеннями, що існують на час укладання цього Договору та можуть виникнути у майбутньому. Іпотека за цим договором поширюється і на частину об'єкта

Предмету іпотеки, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до Предмету іпотеки після укладання цього Договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Як вбачається з п. 1.3. Іпотечного договору № 300811-І від 30.08.2011 р., право власності Іпотекодавця на комплекс нежитлових будівель виробничого призначення, що входить до складу Предмету іпотеки, зареєстровано Комунальним підприємством «Каховське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради згідно витягу про реєстрацію права № 30419848 від 24.06.2011 р., реєстраційний номер об'єкта: 19580178.

Судом встановлено, що у 2012 р. на території розташування комплексу нежитлових будівель виробничого призначення за адресою: Херсонська область, м. Каховка, вул.Леніна, 124Б попереднім власником ТОВ «Судносервіс» до даних нежитлових приміщень було приєднано автостоянку для пожежної машини з приміщенням для складування елеваторного обладнання комплексу об'єктів для операцій з насінням соняшника, літ.Я2, загальною площею 438,5 кв.м. Вказаний об'єкт нерухомості не виділявся в натурі, не реєструвався як окремий об'єкт нерухомості, що підтверджується новим Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16.12.2012 р., виданим Виконавчим комітетом Каховської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Каховської міської ради № 475 від 11.12.2012 р. В описі об'єкта нерухомості за реєстраційним номером 19580178 було додано пункт «автостоянка для пожежної машини з приміщенням для складування елеваторного обладнання комплексу об'єктів для операцій з насінням соняшника, Я2, загальною площею 438,5 кв.м.».

Відповідно до п. 17. Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 р. N 703 на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об'єкта нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, державний реєстратор відкриває розділ у Державному реєстрі прав, реєстраційну справу та присвоює реєстраційний номер такому об'єкту.

Судом встановлено, що реєстраційний номер предмета іпотеки 19580178 після приєднання вказаної автостоянки залишився незмінним, окремого власного реєстраційного номеру автостоянці не присвоєно, в той час як при побудові нового об'єкта нерухомості Порядок вимагає присвоєння окремого реєстраційного номеру.

Таким чином, вказаний об'єкт нерухомості входить до складу комплексу нежитлових

будівель виробничого призначення, які у Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровані за єдиним номером 19580178, а тому є складовою частиною предмета іпотеки в розумінні як ст. 5 Закону України «Про іпотеку» так і п. 1.3. Іпотечного договору № 300811-І від 30.08.2011 р.

Як на підставу недійсності правочинів позивач також посилається на факт їх підписання не Головою Правління ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», а особою (Пивоварчуком А.С.), яка не мала необхідних повноважень.

Втім, як вбачається з преамбул оспорюваних договорів, від імені Банку виступав начальник відділу судового захисту Юридичного управління Банку Пивоварчук А.С., який діяв на підставі довіреності, посвідченої Римською А.В., приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО за реєстровим № 700.

Таким чином, і вказане посилання позивача суд визнає юридично неспроможним.

Дослідивши обставини справи суд не погоджується з доводами ТОВ «Судносервіс» щодо недотримання встановленого чинним законодавством порядку визначення ціни продажу та порядку повідомлення усіх заінтересованих осіб про продаж майна.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Таким чином, законодавець для цілей позасудового продажу предмета іпотеки встановлює альтернативні варіанти визначення ціни продажу: на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності або за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем.

Визначення вартості за кожним таким способом, на думку суду, є законним та правомірним, а тому посилання на порушення вимог чинного законодавства є безпідставним.

Також не можуть братися до уваги посилання на порушення встановленого Іпотечним

договором № 300811-І порядку визначення ціни продажу. Так, відповідно до абз. 2 п. 5.2. Іпотечного договору при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодилися, що початкова ціна встановлюється в розмірі 50 % від його вартості згідно п.1.3. цього Договору.

Відповідно до абз. 9 п. 1.3. Іпотечного договору за домовленістю сторін, станом на дату укладення цього Договору, вартість Предмета іпотеки складає 64 382 455,00 грн. В той же час відповідно до останнього абзацу п. 1.3. Іпотечного договору сторони погодилися, що вартість Предмета іпотеки, зазначена в цьому пункті Договору, є приблизною вартістю Предмета іпотеки на момент передачі його в іпотеку. Реалізація Предмета іпотеки у будь-якому випадку буде здійснюватися за цінами, що реально склалися на ринку на момент його реалізації та є реальними щодо його відчуження за грошові кошти, в порядку, передбаченому цим Договором та чинним на момент реалізації законодавством України.

Таким чином, сторони в Іпотечному договорі погодилися, що реалізація предмета іпотеки відбувається за реальними ринковими цінами на момент такої реалізації. Виходячи з цього, положення п. 5.2. Іпотечного договору про початкову ціну продажу Предмета іпотеки у розмірі не менше 50 % від його вартості, визначеної згідно п. 1.3. договору має розумітися як 50 % від реальної ринкової вартості предмета іпотеки, визначеної на момент реалізації.

Вартість Предмета іпотеки (комплекс нежитлових будівель виробничого призначення) на момент його відчуження визначена суб'єктом оціночної діяльності ПП Експертно-консалтингова група «ВЕЛЕС» у розмірі 4 172 625,00 грн., що вбачається з п. 4 Договору купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення від 08.05.2013 р. та підтверджено відповідним Висновком.

Вартість Предмета іпотеки (земельна ділянка) на момент його відчуження визначена суб'єктом оціночної діяльності ПП «ДІАЛОГ» у розмірі 3 198 912,00 грн., що вбачається з п. 4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2013 р. та підтверджено відповідним Висновком. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» встановлено правові наслідки невиконання порядку визначення ціни продажу - у разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Тобто, навіть якщо б таке порушення мало місце у спірних правовідносинах, воно не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Крім того, ТОВ «Судносервіс» не погоджується з правомочністю Банку самостійно визначити вартість рухомого майна, відчуженого за оспорюваним Договором купівлі-продажу від 05.06.2013 р., оскільки відповідні договори застави не містять таких повноважень Банку. Проте, з такими доводами погодитися не можна з огляду на таке.

Продаж заставного майна в позасудовому порядку врегульовано нормами ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Відповідно до ч. 4 ст. 30 цього Закону обтяжувач (Банк), який ініціює звернення стягнення, повинен продати предмет забезпечувального обтяження особі, яка запропонувала найвищу ціну, якщо обтяжувачі, на користь яких встановлені зареєстровані обтяження, не скористалися правом на його придбання.

В правовідносинах щодо відчуженого рухомого майна Банк був єдиним заставодержателем, тобто інших обтяжувачів майна не існувало. Виходячи з цього продаж має відбуватися на користь особи, що запропонувала найвищу ціну.

Тобто, в розумінні Закону визначення ціни продажу залежить не від Банку, а від пропозицій, що надійшли від потенційних покупців.

В той же час судом встановлено, що ринкова вартість предметів застави визначена суб'єктом оціночної діяльності ПП Експертно-консалтингова група «ВЕЛЕС» у розмірі 54 815 222,00 грн. В той же час ціна продажу згідно п. 3 Договору купівлі-продажу від 05.06.2013 р. становила 54 820 000,00 грн., що відповідає ринковій вартості такого майна. Судом прийняті доводи щодо друкарської помилки в частині вірного зазначення реквізитів Договору застави 120811-З/1 від 12.08.2011 р. допущеної суб'єктом оціночної діяльності ПП Експертно консалтингова група «ВЕЛЕС» при складанні Висновку №1305.1/13 від 13.05.2013 р. предметом оцінювання за яким виступали предмети застави за Договорами застави № 120811-З/1 від 12.08.2011 р., № 300811-З/6 від 30.08.2011 р., № 010911-З від 01.09.2011 р.

З огляду на викладене наведені ТОВ «Судносервіс» доводи щодо неправомірності визначення ціни продажу майна не відповідають фактичним обставинам спірних правовідносин та чинному законодавству.

ТОВ «Судносервіс» помилково вважає, що Банком порушено порядок направлення повідомлення заінтересованим особам, а саме повідомлення про продаж не є повідомленням в розумінні закону, оскільки дата торгів в повідомленні не відповідає даті укладення оспорюваних договорів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

Зазначений 30-денний строк надається заінтересованим особам або для виконання порушеного зобов'язання або для виставлення пропозиції про згоду на купівлю предмета іпотеки.

В той же час оспорюваний Договір купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення укладено 08.05.2013 р., тобто через 56 днів після отримання ТОВ «Судносервіс» повідомлення Банку, а оспорюваний Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено 05.06.2013 р., тобто через 84 дні після отримання повідомлення Банку.

Таким чином, на думку суду надання ТОВ «Судносервіс» більшого строку для виконання порушеного зобов'язання у порівнянні із передбаченим Законом є не порушенням прав, а навпаки сприянням останнім.

Також, ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» встановлено правові наслідки невиконання вимоги щодо направлення повідомлення - у разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих

збитків. Таким чином, посилання ТОВ «Судносервіс» на норми ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» не можуть бути підставою для задоволення позову.

Крім того, правові наслідки неукладення основного договору встановлені ч. 2 ст. 635 ЦК України згідно якої сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завданні простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Отже, наявність попереднього договору між позивачем та банком, не може бути підставою для визнання договорів недійсними.

Враховуючи викладене, Банком дотримано, встановлену Законами України «Про іпотеку», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», процедуру звернення стягнення на майно, що є предметом оспорюваних договорів купівлі-продажу, ТОВ «Альфа-Лекс» правомірно набуло право власності на предмети оспорюваних договорів, а відтак відсутні, передбачені ст.ст. 203, 215 ЦК України, підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними.

За таких обставин суд, вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 02.12.2013 року.

Суддя С.В. Мартинюк