Постанова № 35693987, 22.11.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2013 року Справа № 811/3389/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мирошниченка В.С.

за участю: секретаря - Озерна М.О.

представника позивача - Кузьменко Л.В.

представника відповідача - Гнєзділова Б.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства "Кіровоградський завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання нечинними, недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариства «Кіровоградський завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш" (надалі - ПАТ "Цукрогідромаш" або позивач) звернулося до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державною податковою інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (надалі - Кіровоградська ОДПІ або відповідач) про визнання нечинними, недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0001042240 від 07.06.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1207 грн. за основним платежем та 604 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0001052240 від 07.06.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1267 грн. за основним платежем та 634 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, безпідставними, прийняті з порушенням норм чинного законодавства. Зокрема, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з його контрагентам - ТОВ "Альтаір Альфа Плюс". При цьому позивач зазначає, що нікчемність господарських операцій ПАТ "Цукрогідромаш" з зазначеним контрагентом не може бути підтверджена лише припущеннями відповідача, а також те, що товариство не несе відповідальність за порушенная, які можливо допускали його постачальники.

Представник відповідача у письмових запереченнях та у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, стверджуючи про правомірність висновків акту перевірки та спірного податкового повідомлення-рішення. Такі висновки обґрунтовані тим, що контрагент позивача - ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" відображало в податковій звітності податкові взаємовідносини з контрагентам без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків та здійснювало діяльність спрямовану на виконання операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, в т.ч. ПАТ "Цукрогідромаш". Посилаючись на те, операції з поставки металопродукції від ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" до позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення господарської діяльності, просили суд у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

ПАТ "Цукрогідромаш" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 28.02.1994 р., перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ та є платником податку на додану вартість (а.с.36,168,140-146).

Посадовою особою Кіровоградської ОДПІ відповідно до наказу від 18.05.2013 р. №1034 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., результати якої оформлено актом №93/22-4/00380014 від 23.05.2013 р. (а.с.42-69)

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено такі порушення ПАТ "Цукрогідромаш":

- п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 1207 грн., у т.ч. за березень 2012 р. в сумі 275 грн., у травні 2012 р. в сумі 932 грн.

- п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.10№ 2755-УІ, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток підприємств за перевіряємий період на загальну суму 1267 грн., у т.ч. за I квартал 2012 р. в сумі 289 грн., за II квартал 2012 р. в сумі 978 грн.

На підставі акту перевірки Кіровоградською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення форми "Р":

- №0001042240 від 07.06.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 811 грн., у тому числі 1207 грн. - за основним платежем та 604 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.70);

- №0001052240 від 07.06.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1901 грн., у тому числі 1267 грн. - за основним платежем та 634 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.71).

Зазначені податкові повідомлення-рішення ПАТ "Цукрогідромаш" оскаржив до ДПС Кіровоградської області та до Міністерства доходів і зборів (а.с.72-98). За наслідками адміністративного оскарження рішенням Міністерства доходів і зборів від 23.09.2013 р. №11678/10/6199-99-10-01-15 про результати розгляду скарги податкові повідомлення - рішення залишено без змін, скаргу позивача - без задоволення, (а.с. 99-101).

Позиція податкового органу, викладена в зазначеному акті, ґрунтується на тому, що в ході перевірки встановлено відсутність факту отримання товару ПАТ "Цукрогідромаш" від ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" , що свідчить про укладення угод без мети реального настання юридичних наслідків.

Як встановлено в судовому засіданні, грошові зобов'язання за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями визначено податковим органом у зв'язку з завищенням позивачем задекларованих у I- II кварталі 2012 року витрат у розмірі 6035 грн. та у березні, травні 2012 року податкового кредиту з ПДВ у розмірі 1207 грн., у зв'язку з включенням до їх складу сум за господарськими операціями з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс".

Судом встановлено, що ПАТ "Цукрогідромаш" на підставі усної договору придбало у ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" металопродукцію (круги та труби).

Факт отримання позивачем від ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" товару підтверджуються податковими та видатковими накладними (а.с.156-160), рахунками - фактурами (а.с. 148-149), Крім того, на підтвердження реальності даних господарських операцій з вказаним контрагентом, позивачем надано суду копії журналу реєстрації ввезення ТМЦ за 2012 р., в якому зазначено дату, час поставки, номер транспортного засобу, назву продукції, її кількість, організацію та журналу реєстрації довіреностей за 2012 р. (а.с.150-155),

Позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" перераховано вартість отриманого товару, що підтверджується копіями виписок по рахунку позивача (а.с.161-167).

На дату складання податкових накладних ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та як платники податку на додану вартість (а.с.169)

Згідно з пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

У відповідності до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу зазначених норми суд вбачає, що визначальним фактором для формування валових витрат та податкового кредиту платником податку є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктам 3.2.1, 3.2.2 ст.3 Статуту ПАТ "Цукрогідромаш" визначено, що предметом діяльності позивача є, зокрема, виробництво та реалізація продукції виробничо-технічного призначення, насосів, компресорів і технологічного обладнання (а.с. 14-35).

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ основним видом діяльності за КВЕД позивача є виробництво гідравлічного та пневматичного устаткування, виробництво інших готових металевих виробів (а.с. 37).

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що металопродукція (круг, труба), придбана у ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" використана позивачем у власній господарській діяльності, зокрема для виробництва насосів і насосного обладнання, в обґрунтування чого до суду надано картки складського обліку матеріалів, виписки з бухгалтерського обліку та вимоги (а.с. 216-250, т.1, а.с.1-2, т.2).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що витрати понесені позивачем за господарськими операціями з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" щодо придбання металопродукції безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю.

З аналізу п. 198.6 статті 198 ПК України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в паперовому вигляді, або в електронній формі.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на віднесення сум ПДВ, сплачених суб'єктом господарювання при придбанні товару (робіт, послуг), до складу податкового кредиту виникає у нього на підставі наявності податкових накладних, складених уповноваженою особою, зареєстрованою платником ПДВ, фактичного придбання товару (робіт, послуг) та використання їх у господарській діяльності підприємства.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" 16.07.1999 № 996-XIV (надалі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону Закон № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що угоди укладені між позивачем з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" є нікчемними.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд вважає, що посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання щодо виконання вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 року, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту та валових витрат при обчисленні податку на додану вартість.

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Кіровоградською ОДПІ податкових повідомлень-рішень: №0001042240 від 07.06.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 811 грн., у тому числі 1207 грн. - за основним платежем та 604 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), №0001052240 від 07.06.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1901 грн., у тому числі 1267 грн. - за основним платежем та 634 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивачем заявлено позовні вимоги щодо визнання нечинними та недійсними податкових повідомлень - рішень, які прийнято відносно конкретної юридичної особи - ПАТ "Цукрогідромаш", а отже є актами індивідуальної дії.

Проте, системний аналіз статей 105, 162, 171 КАС України дає підстави вважати, що даний спосіб захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб може стосуватись, виключно, оскарження нормативно - правових актів, оскільки у разі визнання протиправним (незаконним) акт індивідуальної дії є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, - втрачає чинність після набрання рішенням суду законної сили.

Таким чином, враховуючи положення ч.2 ст.11 КАС України, а також те, що оскаржувані позивачем рішення є актами індивідуальної дії, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог в частині визнання даних рішень нечинними, визнавши оскаржувані рішення протиправними.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 172,05 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ПАТ "Цукрогідромаш".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та с касувати податкове повідомлення - рішення №0001042240 від 07.06.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1207 грн. за основним платежем та 604 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0001052240 від 07.06.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1267 грн. за основним платежем та 634 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

4. Присудити публічному акціонерному товариству "Кіровоградський завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш", код ЄДРПОУ 00380014 судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області грошові кошти в розмірі 172, 05 грн. (сто сімдесят дві гривні п'ять копійок).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградській окружний адміністративний суд шляхом подання в 10- денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя (підпис)

З оригіналом згідно:

Суддя В.С. Мирошниченко