Постанова № 35692908, 27.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2013 р. Справа№ 911/2041/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 27.11.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 15.08.2013 року (повний текст підписано 20.08.2013 року)

у справі №911/2041/13 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області

до товариства з обмеженою відповідальністю «Журавочка»

про стягнення 361 209, 48 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 15.08.2013 року у справі №911/2041/13 припинено провадження в частині стягнення 125 000,00 грн. основного боргу. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Журавочка» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області 102 961,17 грн. основного боргу, 7 047,66 грн. пені. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Журавочка» на користь Державного бюджету України 2 200,17 грн. судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, заступник прокурора Київської області звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позов повністю.

В своїх доводах заступник прокурора Київської області посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 03.10.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №911/2041/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Під час розгляду справи №911/2041/13 в судових засіданнях 30.10.2013 року, 18.11.2013 року оголошувалась перерва.

Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Київської області від 15.08.2013 року у справі №911/2041/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області - без задоволення.

Прокурор та представник позивача приймали участь в судових засіданнях, в яких надали свої пояснення та підтримали доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 15.08.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2008 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Журавочка» (орендар) було укладено договір оренди № 10-ЦМК цілісного майнового комплексу, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Журавочка» (далі - підприємство).

За умовами п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін, що вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі підприємства.

Відповідно до п. 2.2 договору передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником підприємства залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (серпень) - 52 362,94 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за вересень та жовтень 2008 року (п. 3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 3.3 договору орендна плата перераховується до державного бюджету щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 3.5 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та позивачу у визначеному пунктом 3.3 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету (п. 5.2 договору).

Згідно з п. 5.6 договору орендар зобов'язався щомісячно, до 12 числа, надавати орендодавцю інформацію про перерахування орендної плати (копію платіжного доручення з відміткою банку, що обслуговує орендаря).

У відповідності до п. 7.1 договору орендодавець зобов'язався передати орендарю в оренду цілісний майновий комплекс згідно з цим договором за актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що цей договір укладено строком на 20 років, що діє з 30.09.2008 року до 30.09.2028 року.

З наявного в матеріалах справи акта приймання-передачі, який підписаний повноважними представниками сторін, скріплений печатками, вбачається що позивач передав, а відповідач прийняв цілісний майновий комплекс з балансу державного підприємства «Журавочка», що розташований за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка (а.с. 16).

Згідно із твердженнями позивача, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за період з 12.12.2012 року по 12.04.2013 року в розмірі 349 815,32 грн.

У травні 2013 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області звернувся до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Журавочка» про стягнення 349 815,32 грн. основного боргу, 11 394,16 грн. пені. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про припинення провадження в частині стягнення 125 000,00 грн. основного боргу відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 102 961,17 грн. основного боргу, 7 047,66 грн. пені, є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У решті позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, заступник прокурора Київської області посилається на те, що судом першої інстанції помилково було враховано кошти в сумі 102 604,15 грн., які сплачені відповідачем на погашення заборгованості зі сплати орендної плати за попередні періоди, присудженої до стягнення судовим рішенням у справі №9/022-11, як розрахунок за спірний період.

Крім того, в апеляційній скарзі заступник прокурора Київської області зазначає, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення не вирішено питання щодо стягнення суми боргу у розмірі 121 854,15 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України та ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

До обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст.ст. 285, 286 ГК України відносять, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Пунктом 3 статті 18 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з п. 1, п. 3 ст. 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 5.2 договору орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під час розгляду справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заборгованість з орендної плати за період з 12.12.2012 року по 17.04.2013 року було частково погашено відповідачем, зокрема, в сумі 121 854,15 грн., у тому числі - в сумі 102 604,15 грн. за даними виконавчої служби, а також в сумі 19 250,00 грн., що підтверджується квитанціями № 551520015 від 15.05.2013 року на суму 9 400,00 грн. та № 552310038 від 23.05.2013 року на суму 9 850,00 грн. Зазначені суми заборгованості, що відображені в актах звірки розрахунків, складених позивачем, було погашено відповідачем до подання позову у даній справі.

Відповідно до роз'яснення, наданого в п. 9.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення», у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 ст.83 ГПК України, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.

Так, у п. 5 резолютивної частини оскаржуваного рішення судом першої інстанції зазначено, що у решті позовних вимог відмовлено, що з урахуванням вищевикладеного становить 121 854,15 грн. основного боргу.

У зв'язку з чим, твердження скаржника про те, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення не вирішено питання щодо стягнення суми боргу у розмірі 121 854,15 грн. не відповідають дійсності.

Разом з цим, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено та досліджено той факт, що 15.01.2013 року на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби Броварського міського районного управління юстиції від відповідача надійшли кошти в розмірі 112 864,56 грн., які в подальшому були безспірно списані з рахунків ТОВ «Журавочка» згідно платіжних вимог, що винесені державним виконавцем по ЄДРВП 35842125.

Так, кошти в сумі 102 604,15 грн. були перераховані згідно платіжного доручення №199 від 01.02.2013 року на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області відповідно до наказу господарського суду Київської області №2/019-11 від 12.03.2013 року (а.с. 151).

На переконання судової колегії, враховуючи вищевикладене, кошти в сумі 102 604,15 грн. не можуть рахуватись як погашення існуючої заборгованості в межах заявленого позовного періоду (з 12.12.2012 року по 12.04.2013 року), оскільки вказані кошти, що надійшли від ВДВС Броварського МРУЮ в порядку ст.ст. 27, 28 ЗУ «Про виконавче провадження» вже були враховані.

Окрім цього, кошти в загальній сумі 19 250,00 грн., які були сплачені згідно квитанції № 551520015 від 15.05.2013 року на суму 9 400,00 грн. та згідно квитанції № 552310038 від 23.05.2013 року на суму 9 850,00 грн. також не можуть рахуватись як погашення існуючої заборгованості в межах заявленого позовного періоду, оскільки виходять за межі останнього (з 12.12.2012 року по 12.04.2013 року), у вказаних квитанціях відсутні відомості про те, що саме ці кошти сплачені в рахунок заборгованості.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку, що в процесі розгляду справи ТОВ «Журавочка» було частково сплачено на користь РВ ФДМУ по Київській області 125 000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку відповідача від 30.05.2013 року на суму 50 000,00 грн., від 06.06.2013 року на суму 10 000,00 грн., від 26.06.2013 року на суму 20 000,00 грн., від 09.07.2013 року на суму 5 000,00 грн., від 15.07.2013 року на суму 30 000,00 грн., від 01.08.2013 року на суму 10 000,00 грн.

У зв'язку з чим, відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України місцевим господарським судом було припинено провадження у справі в частині стягнення 125 000,00 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору.

Проте, судова колегія не погоджується з даним висновком, враховуючи наступне.

Відповідно до приписів п. 3.8 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 року №22, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Згідно з частиною 5 статті 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

З огляду на наведене, за позивачем закріплене право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу на погашення боргу в хронологічному порядку.

У даному випадку, відповідач в платіжних документах не зазначав конкретний період, за який вноситься плата, а тому позивач міг здійснити зарахування цих платежів в рахунок погашення заборгованості за минулий період, що не визначений позивачем у даній справі як спірний.

Проте, судом першої інстанції в порушення приписів ст. 43 ГПК України не було досліджено вищевказаних обставин, зокрема, судом не надано правової оцінки документам первинного бухгалтерського обліку, які б підтверджували правомірність або безпідставність зарахування позивачем сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок боргу за минулі періоди, ніж спірний у даній справі, якщо таке зарахування мало місце.

У зв'язку з чим, судова колегія вважає передчасними висновки місцевого господарського суду про погашення заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 125 000,00 грн. за спірним договором, - періоду, яким позивачем було обґрунтовано заборгованість.

Разом з цим, у п. 3.3 договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з доводами позивача, у разі сплати відповідачем орендної плати до 12 числа відповідного місяця орендна плата зараховується у рахунок погашення заборгованості за попередній місяць, а в разі сплати після 12 числа цього ж місяця - орендний платіж зараховується в рахунок поточного місяця, в період якого здійснено платіж.

Відповідно до відомостей позивача наступні орендні платежі зараховано наступним чином: 9 400,00 грн. (згідно квитанції №551520015 від 15.05.2013 року) зараховано за травень 2013 року; 9 850,00 грн. (згідно квитанції №552310038 від 23.05.2013 року) зараховано за травень 2013 року; 50 000,00 грн. (згідно виписки з банківського рахунку відповідача від 30.05.2013 року) зараховано за травень 2013 року; 10 000,00 грн. (згідно виписки з банківського рахунку відповідача від 06.06.2013 року) зараховано за травень 2013 року; 20 000,00 грн. (згідно виписки з банківського рахунку відповідача від 26.06.2013 року) зараховано за червень 2013 року; 5 000,00 грн. (згідно виписки з банківського рахунку відповідача від 09.07.2013 року) зараховано за червень 2013 року; 30 000,00 грн. (згідно виписки з банківського рахунку відповідача від 15.07.2013 року) зараховано за липень 2013 року; 10 000,00 грн. (згідно виписки з банківського рахунку відповідача від 01.08.2013 року) зараховано за липень 2013 року.

Таким чином, місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував, що заступником прокурора Київської області було заявлено позов про стягнення заборгованості за період з 12.12.2012 року по 12.04.2013 року, а тому виконані грошові зобов'язання згідно виписок з банківського рахунку відповідача на загальну суму 125 000,00 грн., а також 9 400,00 (згідно квитанції №551520015 від 15.05.2013 року) та 9 850,00 грн. (згідно квитанції №552310038 від 23.05.2013 року) виходять за межі заявленого у позовній заяві періоду.

Зазначеним вище обставинам місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення, а тому рішення суду в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 125 000,00 грн. основного боргу та відмови у стягненні основного боргу в сумі 121 854,15 грн. слід скасувати.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження здійснення сплати орендних платежів за користування частиною суборенди, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 349 815,32 грн. основної заборгованості колегія суддів апеляційного господарського суду вважає законним та обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

З огляду на встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача за договором оренди №10-ЦМК цілісного майнового комплексу від 30.09.2008 року підлягають задоволенню в сумі 349 815,32 грн.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Пункт 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею). Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та позивачу у визначеному пунктом 3.3 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 11 394,16 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання з 12.12.2012 року по 17.04.2013 року.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється через шість місяців від днів з яких відповідач є таким, що прострочив по кожному платежу окремо.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок пені, здійснений позивачем, з урахуванням кількості днів прострочення відповідачем оплати, дійшов висновку, що стягнення з ТОВ «Журавочка» підлягають сума пені в розмірі 11 394,16 грн.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заступником прокурора Київської області надано докази та належним чином доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 15.08.2013 року.

Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду Київської області від 15.08.2013 року у справі №911/2041/13 прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 15.08.2013 року у справі №911/2041/13 слід скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 15.08.2013 року у справі №911/2041/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Київської області від 15.08.2013 року у справі №911/2041/13 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Журавочка» (07413, Київська область, Броварський район, с. Пухівка, код 35843867) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код 19028107) 349 815,32 грн. основного боргу, 11 394,16 грн. пені., судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 7 224,18 грн. та судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 612,09 грн.

4. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Київської області.

5. Матеріали справи №911/5041/13 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук