Постанова № 35690605, 28.11.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

28.11.2013р. справа № 820/9654/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамет-Харків" до Куп'янської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області проскасування рішень, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Керамет-Харків», в порядку адміністративного судочинства висунув до Харківського окружного адміністративного суду вимогу про скасування податкових повідомлень-рішень, Купянської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (юридичним та фактичним правонаступником якої є Купянська ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області) №0004451500/0 від 07.09.2010 р., №0004451500/1 від 04.10.2010 р., №0004451500/2 від 08.11.2010 р., №0004451500/3 від 17.01.2011 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті від 25.08.2010 р. №1022/15-33714374, викладені в акті судження податкового органу є помилковими, адже не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених господарських операцій. Платник податків пояснював, що податковий кредит з ПДВ ним сформовано правомірно, господарські взаємовідносини з контрагентом - ТОВ «Вторметіндастрі» відбувались за правочином, котрий повністю відповідає вимогам закону, господарські операції за цим правочином проведені реально, спричинили зміни у стані та структурі активів сторін, первинні документи оформлені у відповідності до закону, зобов'язання за спірним правочином виконані, зокрема, вартість отриманого товару оплачена ТОВ «Керамет-Харків» шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. За таких обставин, позивач вважав, що спірні податкові повідомлення - рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав на платника податків покладається додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Посилаючись на викладені вище доводи, позивач просив суд ухвалити рішення про задоволення заявлених вимог.

Відповідач, Купянська ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що викладені в акті від 25.08.2010 р. №1022/15-33714374 судження ДПІ про наявність у платника податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Так, податковий орган пояснював, що за допомогою Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПІ України за квітень 2010 р. по даному платнику виявлено завищення суми податкового кредиту у розмірі 344.247,94 грн. Дана сума встановлена при співставленні суми ПДВ, не включеної ТОВ «Вторметіндастрі» до складу податкових зобов'язань за квітень 2010 р. Посилаючись на викладені вище мотиви, відповідач просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні заявлених вимог.

Про дату, час та місце судового засідання відповідач був сповіщений належним чином. Вказана обставина, а також наявність у відповідача правового статусу суб'єкта владних повноважень і виконання судом вимог ст.ст.11, 159 КАС України шляхом зібрання доказів, котрі повно, вичерпно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, дозволяють суду визначитись з можливістю вирішити справу без участі представників сторін на підставі добутих фактичних даних.

За матеріалами справи судом встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2011 р. по справі №2а-920/11/2070, залишеною в силі ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012р., спірні податкові повідомлення-рішення були скасовані у повному обсязі.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2013р. згадані судові акти були скасовані, а справа скерована на новий розгляд до суду першої інстанції з тих мотивів, що судовим розглядом не досліджено питання фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «Вторметіндастрі», з підтвердженням відповідними доказами; факту сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг); фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента позивача до вчинення дій, що становлять зміст господарських операцій, відповідно.

Взявши до уваги зазначені вказівки Вищого адміністративного суду України, виконавши вимоги ст.ст.11, 159, 227 КАС України, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, котрі врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

20.08.2010 р. Купянською об'єднаною державною податковою інспекцією Харківської області було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ „Керамет-Харків" з питання встановлення причин розбіжностей даних, що містяться у поданій податковій декларації з ПДВ та Додатку 5 до неї, виявлених за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за період з 01.04.2010 по 30.04.2010 р.

Результати перевірки оформлені актом №1022/15-33714374 від 25.08.2010 р., в якому викладені судження податкового органу про вчинення платником податків податкового правопорушення, а саме, порушення ТОВ "Керамет-Харків" п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7, п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» шляхом безпідставного віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ виписаної ТОВ „Вторметіндастрі" у квітні 2010 року податкової накладної на суму податку в розмірі 344.247,94 грн., яка не була відображена в загальному обсязі податкових зобов'язань даного платника.

07.09.2010 р. з посиланням на даний акт ОДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0004451500/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 469.530,52 грн. (основний платіж - 335.378,94 грн., штраф - 134.151,58 грн.). Листом Куп'янської ОДПІ Харківської області від 25.09.2010 р. вих. №24811/10/15-405 розмір самостійно визначеного контролюючим органом податкового зобов'язання з ПДВ було змінено до 503.068,41 грн. (основний платіж - 335.378,94 грн., штраф - 167.689,47 грн.).

Внаслідок застосування платником податків процедури оскарження рішень контролюючих органів в адміністративному порядку Купянською ОДПІ Харківської області були винесені податкові повідомлення-рішення №0004451500/1 від 04.10.2010р., №0004451500/2 від 08.11.2010р., №0004451500/3 від 17.01.2011р. з аналогічними сумами донарахувань.

Як з'ясовано судом, юридичною підставою для винесення спірних рішень суб'єкт владних повноважень обрав положення п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а фактичною підставою вказав судження про завищення податкового кредиту за рахунок виписаної ТОВ «Вторметіндастрі» податкової накладної №300436 від 30.04.2010р. на суму 2.065.487,67грн. (в т.ч. ПДВ - 344.247,94грн.), яка за даними АІС органів податкової служби України не була включена постачальником до складу податкових зобов'язань з ПДВ квітня 2010р.

При цьому суд відмічає, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження при прийнятті спірних рішень, є виключно дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПІ України, за якими ТОВ «Вторметіндастрі» не включило до складу податкового зобов'язання суму ПДВ 344 247,94 грн. по виписаній у квітні 2010 р. податковій накладній.

Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

У ході розгляду справи судом встановлено, що спір склався з приводу правильності формування платником податків податкового кредиту з ПДВ у період, коли правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість були унормовані приписами Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, згідно з п.1.7 ст.1 названого закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 ст.7 Закону України «Про ПДВ» було визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами п.п.7.5.1 ст.7 Закону України «Про ПДВ» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, п.п.7.4.5 ст.7 Закону України «Про ПДВ» суд доходить висновку, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на податковий кредит.

Як випливає з матеріалів справи, 23.11.2009 року між позивачем, ТОВ «Керамет-Харків» (в якості Покупця), та ТОВ «Вторметіндастрі» (в якості постачальника) було укладено письмовий правочин у формі окремого документа - договору №КМХ-23/11-01, предметом якого є поставка брухту чорних металів відповідно з технічними вимогами, зазначеними в договорі, згідно специфікацій та доповнень.

З наявних у справі документів суд не знаходить підстав для висновку про невідповідність згаданого договору вимогам закону, а відтак названий договір оцінюється судом як належний та допустимий в розумінні ст.70 КАС України доказ вчинення правочину відповідно до ст.ст.202-204 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірних правочинів, позивачем подані до суду складені Постачальником і Покупцем приймально-здавальні акти на брухт і відходи чорних металів №30/04 від 30.04.2010 та №1 від 30.04.2010 на суму 1.332.364,10 грн. (в т.ч. ПДВ - 222.060,68 грн.), та №30/04/1 від 30.04.2010 та №2 від 30.04.2010 на суму 733.123,57 грн. (в т.ч. ПДВ - 122.187,26 грн.), а також податкову накладну №300436 від 30.04.10 р. на суму 2.065.487,67 грн. (в т.ч. ПДВ - 344 247,94 грн.).

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

При цьому, суд зважає, що в ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей перелічених вище первинних документів.

Як встановлено судом з пояснень представника позивача (наданих в засіданні 12.11.2013р.) та підтверджено матеріалами справи, мета укладання згаданого правочину, а саме: придбання брухту чорних металів цілком співвідноситься з напрямом господарської діяльності платника податків згідно з ліцензією на заготівлю, переробку металобрухту чорних металів серія АВ №078674, відповідно до якої Позивач здійснює провадження діяльності за адресами: м. Купянськ, вул. Садова, 33 та м. Харків, пров. Артюхівський, 38.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договору як платників ПДВ, відповідності спірних правочинам вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином податкова інспекція ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Фізичне переміщення товару підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с.107 - 249 а.с.1 - 202 т.2).

Обставини наявності у позивача ресурсів для ведення господарської діяльності з обігу брухту металу підтверджуються витребуваними судом на виконання вимог ст.ст.11, 159, 227 КАС України та вказівок Вищого адміністративного суду України копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, копією штатного розкладу ТОВ «Керамет-Харків» з 01.04.2010 р., копіями наказів про прийняття на роботу водіїв, начальника цеху м. Харків, начальника приймального пункту м.Купянськ, копіями договорів підряду, предметом яких є здійснення перевезення брухту чорних металів на виробничі майданчики позивача, копією постанови Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 12.07.2012р. по кримінальній справі №2029/5524/12 (1/п 2029/147/12).

Обставини оплати вартості товару сторонами по справі визнаються, під сумнів не поставлені, додатково підтверджені витребуваними судом копіями банківських виписок про рух безготівкових грошових коштів з рахунку позивача, ТОВ «Керамет-Харків» на рахунок контрагента - постачальника ТОВ «Вторметіндастрі».

За таких обставин, суд вважає, що отримавши від контрагента податкову накладну, позивач правомірно відніс її показники на збільшення загального розміру податкового кредиту.

Належних та допустимих доказів вчинення платником податків податкового правопорушення у спосіб завищення податкового кредиту за рахунок порушення вимог п.п.7.4.1 ст.7 закону України «Про ПДВ» суб'єкт владних повноважень до суду не подав.

При цьому, суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов'язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків. Доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину у зв'язку із наявністю розбіжностей між розміром податкових зобов'язань з ПДВ контрагента-постачальника та розміром податкового кредиту з ПДВ позивача як отримувача товару за даними «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суд зазначає, що приписи п.п.7.2.3 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» врегульовують правовідносини, котрі складаються при виписуванні податкової накладної. Позивач у спірних правовідносинах є покупцем товару, а відтак, участі в процедурі виписування податкової накладної не бере, і тому об'єктивно не здатен вчинити порушення згаданої норми закону.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Закону України «Про ПДВ» позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Крім того, судом встановлено, що податкова накладна №300436 від 30.04.2010р. на суму податку 344.247,94 грн. була включена ТОВ "Вторметіндастрі" до складу податкового зобов'язання з ПДВ. Вказана обставина підтверджується листом ДПІ Київського району м. Донецька за вих.№3574/10/15-113 від 15.03.2011 року.

З наявних у справі документів слідує, що суб'єкт владних повноважень не заперечує та не спростовує факт використання позивачем придбаного за спірним правочином товару у власній господарській діяльності. Фактів проведення платником податків з придбаним товаром збиткових операцій суб'єктом владних повноважень не виявлено, доказом чого є акт перевірки, котрий не містить відповідних суджень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України, суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись приписами наведених норм процесуального закону, оцінивши добуті докази в їх сукупності, суд встановив, що відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, наданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином; відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій за спірним правочином; відповідачем не подано доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Суд зауважує, що зміст складеного ОДПІ акту перевірки не містить жодних добутих податковим органом у процесі реалізації владної управлінської функції належних, допустимих та достатніх даних, котрі б спростовували презумпцію добросовісності та сумлінності позивача як платника податків.

Таким чином, суд відзначає, що відображене в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податків податкового правопорушення є помилковим, оскільки не доведено належними та допустимими доказами і не підкріплено вірними доводами, базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ТОВ «Керамет-Харків» до Купянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Купянської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області №0004451500/0 від 07.09.2010 р, №0004451500/1 від 04.10.2010 р., №0004451500/2 від 08.11.2010 р., №0004451500/3 від 17.01.2011 р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сліденко