Ухвала суду № 35687544, 21.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/53228/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М. О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова лінія скла" на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова лінія скла" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова лінія скла" (далі - ТОВ "Нова лінія скла") звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Луцька ОДПІ) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року позов ТОВ "Нова лінія скла" задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 12 березня 2011 року №0000762301 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 7876, 25 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2012 року апеляційну скаргу ТОВ "Нова лінія скла" залишено без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ТОВ "Нова лінія скла" подало касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2012 року та прийняти нове рішення, яким повність задовольнити позовні вимоги позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Луцькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Нова лінія скла» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року. За результатами перевірки складено акт №799/23-2/33559558 від 22.02.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 131910, 00 грн., та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток в сумі 6051, 00 грн.

На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ 12.03.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000762301, яким ТОВ «Нова лінія скла» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 164887, 38 грн., у тому числі за основним платежем 131910, 00 грн. та 32977, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В результаті адміністративного оскарження скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року позивачем віднесено до складу валових витрат нараховану суму відсотків у розмірі 520344, 00 грн., у тому числі у четвертому кварталі 2007 року 25204, 00 грн., у першому кварталі 2008 року 175542, 00 грн., у другому кварталі 2008 року 114844, 00 грн., у третьому кварталі 2008 року 204754, 00 грн.

Відповідно до п. 5.1, п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктами 5.3 - 5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, які витрати не включаються до валових витрат, та регламентовано особливості віднесення окремих витрат до валових витрат платника податків. Зокрема, пунктом 5.5 статті 5 даного Закону врегульовані особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, а саме: до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку (підпункт 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону).

Пунктом 1.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що проценти доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту). Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Згідно із п. 1.11 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Фінансовий кредит це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства (підпункт 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону).

Судами попередніх інстанцій визначено, що до складу валових витрат платник податків вправі включити будь-які витрати, пов'язані із виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку із веденням господарської діяльності платника податку, при цьому, в цілях оподаткування сплачені проценти повинні відповідати визначенню, наведеному у п. 1.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що отримана позивачем позика за договором від 11.12.2007 року №732, укладеним з резидентом ТОВ «Континіум-Укр-Ресурс», не є кредитом (в тому числі, фінансовим) в розумінні п. 1.11 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки позикодавець не є фінансовою установою. При цьому, відсотки, сплачені позивачем за цим договором, не є процентами у розумінні п. 1.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що використовується для цілей оподаткування, оскільки, як передбачено абз. 7 п. 1.10 ст. 1 вказаного Закону, платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що знайшли своє підтвердження висновки акту перевірки від 22.02.2011 року №799/23-2/33559558 про те, що позивачем в порушення п. 1.10, 1.11 ст. 1, п. 5.1, п.п 5.2.1 п. 5.2, п.п 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» неправомірно віднесено до складу валових витрат нараховану суму відсотків за вказаним договором позики від 11.12.2007 року №732 за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року у розмірі 520344, 00 грн.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Строки подання податкової звітності до набрання з 01.01.2011 року чинності ПК України були визначені п.п 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року, зокрема, податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за порушення в частині завищення валових витрат Луцькою ОДПІ визначено ТОВ «Нова лінія скла» податкове зобов'язання з податку на прибуток за четвертий квартал 2007 року в розмірі 7876, 25 грн. після закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, але враховуючи, що встановлений законодавством граничний строк подання податкової декларації з податку на прибуток за 2007 рік припав на 09.02.2008 року, а податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ №0000762301 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток прийнято 12.03.2011 року, а тому відповідач не мав права самостійно визначати суму податкового зобов'язання з податку на прибуток за четвертий квартал 2007 року. А отже, донарахування позивачу податку на прибуток в розмірі 6301, 00 грн. із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1575, 25 грн. за четвертий квартал 2007 року згідно із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням є неправомірним.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 12.03.2011 року №0000762301 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за четвертий квартал 2007 року в розмірі 7876, 25 грн. є протиправним та підлягає скасуванню, а в задоволенні решти позовних вимог про визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення слід відмовити, оскільки податкове зобов'язання з податку на прибуток та штрафні (фінансові) санкції в решті сум за допущені порушення визначені позивачу правомірно.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог ТОВ "Нова лінія скла".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова лінія скла" залишити без задоволення, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М. О. Федоров