Ухвала суду № 35687490, 07.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/8884/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Талан-М" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011

у справі № 2а-3723/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Талан-М"

до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Талан-М" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0000352301/0 від 13.04.2010; № 0000342301/0 від 13.04.2010.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009 та складено акт № 73/23-420/13935548 від 26.03.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000352301/0 від 13.04.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 361417, 50 грн.: 240945 грн. основний платіж, 120472, 50 грн. штрафні санкції; № 0000342301/0 від 13.04.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 1642957, 50 грн., 1091905 грн. основний платіж, 551052, 50 грн. штрафні санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 та пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 255945 грн., у тому числі за ІV квартал 2006 року на 15000 грн., 2007 рік на 174989 грн., 2008 рік на 64616 грн., 9 місяців 2009 року на 1340 грн., пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.4 ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено податок на додану вартість з лютого 2007 року по вересень 2009 року на загальну суму 1132712 грн.

Підставою для визначення ТОВ фірмі „Талан-М" податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугував факт не реєстрації товариства платником податку на додану вартість при перевищенні встановленого обсягу оподатковуваних операцій, що підтверджується банківськими виписками.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходили з того, що товариством у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємства з даними, зазначеними у банківських виписках щодо руху грошових коштів ТОВ фірми „Талан-М", податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугував факт не реєстрації товариства платником податку на додану вартість при перевищенні встановленого обсягу оподатковуваних операцій, що підтверджується банківськими виписками.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем укладалися з громадянами договори про дольову участь у будівництві, за якими позивач виступав забудовником, а громадянин дольовиком на будівництво квартири певної площі, за певною адресою та певною вартістю.

Відповідно до умов договорів дольовик бере на себе зобов'язання внести грошові кошти по дольовій участі у будівництві будинку, а забудовник використати отримані грошові кошти для будівництва житлового будинку та після завершення будівництва видати дольовику документи, які є підставою для оформлення права власності на приміщення квартири.

Позивачем до об'єкту оподаткування прибутку підприємств за ІV квартал 2006 року, 2007 рік, 2008 рік та 9 місяців 2009 року не включено до складу валових доходів грошових коштів, отриманих товариством на розрахункові рахунки за договорами про дольову участь у будівництві, та до складу валових витрат - витрат на придбання будівельних матеріалів та оплату вартості підрядних робіт, понесених за договорами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не здійснював перерахування отриманих від дольовиків грошових коштів на розрахункові рахунки інших суб'єктів господарювання з метою компенсації вартості квартир, а ніс витрати на придбання будівельних матеріалів і оплату підрядних робіт по будівництву квартир та решту отриманих грошових коштів залишало у своєму розпорядженні.

Платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Підпунктом "б" п. 2.1 ст. 2 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що платником податку є будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України „Про податок на додану вартість", особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно пункту 13 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 1 березня 2000 року N 79, реєстрація платником податку на додану вартість здійснюється за заявою особи, яка відповідає вимогам статті 2 Закону. Реєстраційна заява платника податку на додану вартість за формою N 1-ПДВ (додаток 1) направляється особою на адресу податкового органу з повідомленням про вручення або вручається особисто представником такої особи службовій особі податкового органу особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону, - не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним підпунктом Закону.

Пунктом 14 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 1 березня 2000 року N 79, встановлено, що датою податкової реєстрації платником податку на додану вартість є дата включення особи до Реєстру.

Під час реєстрації датою видачі Свідоцтва, яка зазначається у Свідоцтві, є дата податкової реєстрації.

Відповідно до пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства.

Аналізуючи наведені в судових рішеннях норми права, які спростовують доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, суд касаційної інстанції звертає увагу на помилковість міркувань щодо нарахування податку на додану вартість, оскільки донарахування відповідачем суми податку на додану вартість є помилковим в силу пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 та пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", встановлені судами розрахунки не є операціями, що оподатковуються податком на додану вартість.

Доказами факту придбання платником податку товарів (послуг) в оподатковуваних операціях відповідно до частини першої ст. 69 КАС України можуть бути будь-які фактичні дані, які б підтверджували, зокрема обставини щодо поставки (доставки, передачі тощо) покупцю товарів (надання послуг), оплати покупцем товарів (послуг), їх зберігання чи використання у власній господарській діяльності тощо.

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість" реєстрація особи як платника податку діє до дати її анулювання.

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього Закону встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відсутність в особи статусу платника податку позбавляє особу включення суми податку до податкового кредиту.

Обставини щодо надання позивачем послуг в з лютого 2007 року по вересень 2009 року не були досліджено як судом першої, так і судом апеляційної інстанції.

Також, не надано оцінку правовим відносинам які склалися між позивачем і дольовиками у будівництві.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Талан-М" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011 у справі № 2а-3723/10/1670 задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Талан-М" задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011 у справі № 2а-3723/10/1670 скасувати.

Справу № 2а-3723/10/1670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Л.І. Бившева О.І. Степашко