Рішення № 35676723, 02.12.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/3891/13-ц Головуючий у І інстанції Оладько С.І.Провадження № 22-ц/780/5505/13 Доповідач у 2 інстанції ГолубКатегорія 4 02.12.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

27 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,

за участі секретаря Дмитренко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 серпня 2013 року у справі за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1 третя особа: Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року прокурор м. Ірпеня Київської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2215/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей, на підставі даного рішення видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922225 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0030) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 2009 року № 694 земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_4, якому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996.

03 серпня 2011 року ОСОБА_4 відчужено спірну земельну ділянку шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3975 з ОСОБА_2, про що на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996, виданому на ім'я ОСОБА_4, зроблено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2

В свою чергу, 20 жовтня 2011 року ОСОБА_2 відчужено спірну земельну ділянку шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки № 5426 з ОСОБА_1, про що на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996, виданому на ім'я ОСОБА_4, зроблено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1

Рішення прийнято, а державний акт видано з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами сел. Коцюбинське, земельну ділянку передано за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні Святошинського лісопаркового господарства.

З огляду на викладене позивач просив:

- визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 2215/25-5;

- визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 922225 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3210946200:01:042:0030;

- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 300996 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3210946200:01:042:0030, виданий на ім'я ОСОБА_4 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати право власності держави на земельну ділянку площею 0,15 га., кадастровий номер 3210946200:01:042:0030.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 серпня 2013 року позов прокурора м. Ірпеня Київської області частково задоволено, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області та державний акт, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 серпня 2013 року та ухвалити нове рішення, з урахуванням їхніх інтересів як добросовісних набувачів майна щодо відшкодування витрат на придбання земельної ділянки.

В доводах апеляційних скарг зазначають, що вони є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки, так як вони не знали і не могли знати про незаконність свого володіння, що також передбачено ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Крім того, згідно зі ст. ст. 41, 68 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним та кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов частково і визнаючи недійсними рішення селищної ради та державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922225 та серії ЯЛ № 300996, суд обґрунтовував свої висновки тим, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення від 25 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,15 га межі сел. Коцюбинське у встановленому законом порядку визначені не були, генеральний план населеного пункту відсутній. Отже, селищною радою не було з'ясовано чи знаходиться виділена земельна ділянка в межах селища, а відтак розпоряджатися цією ділянкою рада не мала права, що у свою чергу відповідно до ст.152 ЗК України є підставою для визнання недійсними оспорюваних рішення і державного акту.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2215/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки пл. 0,15 га.

На підставі даного рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЖ № 922225 на право власності на земельну ділянку пл. 0,15 га. із кадастровим номером 3210946200:01:042:0030 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

21 липня 2009 року було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_4 придбав земельну ділянку по АДРЕСА_1, Київської області. На підставі даного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996.

В подальшому згідно договору купівлі-продажу від 03 серпня 2011 року ОСОБА_4 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_2, а на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996 на ім'я ОСОБА_4 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_2 Після цього, 20 жовтня 2011 року ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу продала спірну земельну ділянку ОСОБА_1, у зв'язку з чим на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996 на ім'я ОСОБА_4 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11 лютого 1941 року селище міського типу Берковець перейменовано в селище ім. Коцюбинського та до його складу включено залізничну станцію Біличі. Будь-які графічні додатки до цього Указу, які б підтверджували межі селища Коцюбинське не збереглися, і по даний час рішення щодо встановлення чи зміни меж цього селища компетентними органами не приймались, проект встановлення меж не розроблявся та не затверджувався, що також встановлено постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року за позовом Київської міської ради до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, Київського обласного управління лісового і мисливського господарства, Ірпінської міської ради Київської області, Коцюбинської селищної ради Київської області, за участю прокуратури м. Києва, треті особи Державне агентство земельних ресурсів України, КП "Святошинське лісопаркове господарство", КП КОР "Обласний лісгосп", Київська обласна державна адміністрація, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Державне агентство лісових ресурсів України про визнання бездіяльності протиправною, рішень нечинними і їх скасування, зобов'язання вчинити певні дії, встановлено наступне:

пунктом 3 Рішення №689/22-5 Коцюбинської селищної ради Київської області "Про перспективний план розвитку с. Коцюбинське" не визначались межі селища Коцюбинське, а Коцюбинська селищна рада фактично виконувала вимоги статті 173 Земельного кодексу України щодо реалізації процедури встановлення межі селища, а тому відповідач діяв в межах повноважень визначених законом;

судами неодноразово встановлювалось, що на момент ухвалення спірних рішень Генерального плану селища Коцюбинське не було, як і чітко визначених меж селища, а статус останнього сформований на підставі Указу Президії Верховної Раді Міністрів від 11 лютого 1941 року;

рішення про межі міста Києва Київською міською радою приймались в односторонньому порядку без узгодження меж з Київською областю, що є порушенням нині діючого законодавства у цій галузі;

станом на вересень 2008 року облік земель Коцюбинської селищної ради у відділі земельних ресурсів не вівся, інформація про склад земель була відсутня, як землі лісогосподарського призначення вище зазначені землі не обліковувались;

відсутні документи та відповідні схеми, якими були б чітко визначені межі між містом та селищем Коцюбинське;

в розмежуванні районів міста межі між Святошинським районом міста Києва та с. Коцюбинське не існує;

землі Ірпінського регіону, на які розповсюджувалась дія Рішення №689/22-5, у будь-які роки не відносились до земель лісогосподарського призначення.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23 листопада 2009 року за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Київської обласної державної адміністрації до Коцюбинської селищної ради Київської області, треті особи: Відділ держкомзему у м. Ірпені Київської області, виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області, про визнання незаконними та скасування рішення Коцюбинської селищної ради від 28 жовтня 2008 року № 711/23-5, п.3 рішення Коцюбинської селищної ради від 25 вересня 2008 року № 689/22-5 встановлено, що прокурором не надано суду доказів того, що рішенням № 689/22-5 Коцюбинська селищна рада встановила межі селища.

29 квітня 2010 року Коцюбинською селищною радою прийнято рішення № 75 "Про погодження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі с. Коцюбинське Київської області та впорядкування питань землекористування", відповідно до п. 1 якого селищному голові доручено укласти договір на розробку проекту землеустрою щодо встановлення межі селища Коцюбинське, який після погодження Коцюбинською селищною радою направити на затвердження до Київської обласної ради, а після затвердження проекту Київською обласною радою - отримати державний акт про межі селища Коцюбинське. П. 2 рішення передбачено, що до моменту затвердження проекту встановлення межі при вирішенні питань адміністративно-територіального устрою та землеустрою необхідно керуватися межами селища Коцюбинське пл. 4065 га., які встановлені Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 11 лютого 1941 року з урахуванням рішення Коцюбинської селищної ради від 06 листопада 2009 року № 170.

15 вересня 2010 року рішенням Коцюбинської селищної ради № 153 затверджено Генеральний план селища Коцюбинське Київської області, відповідно до якого загальна площа селища становить 4065 га.

Згідно листа відділу держкомзему у м. Ірпінь Київської області № 01-02/44-1 від 18 січня 2013 року, державна статистична звітність (форма 6-зем) по с. Коцюбинське в період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року не велася. Відділ з 01 січня 2009 року почав вносити дані по формі 6-зем по с. Коцюбинське. Землі запасу по с. Коцюбинське в період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року не обліковувалися.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами та відповідають нормам чинного законодавства України.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 173 ЗК України, межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до ч.2 ст.174 ЗК України рішення про встановлення, зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Згідно ст.176 ЗК України межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом України.

Ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про основи містобудування" визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про планування і забудову територій" сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, в тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Враховуючи вищезазначені вимоги закону та ту обставину, що земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного рішення, розташована поза межами населеного пункту - с. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття спірного рішення від 25 грудня 2008 року № 2029/25-5 межі с. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про незаконність прийнятого рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2029/25-5, як такого, що не відповідає положенням п.12 Перехідних положень та ст. 12 ЗК України.

За таких обставин суд обґрунтовано задовольнив вимоги прокурора про визнання недійсним рішення про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки та державних актів.

Проте колегія суддів не може погодитися із висновками суду в частині визнання недійсним виданого на ім'я ОСОБА_4 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин.

Задовольняючи вимоги прокурора в цій частині, суд виходив з того, що у зв'язку із визнанням недійсним рішення ради про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки та державного акту серії ЯЖ № 922225, є правові підстави для визнання недійсними виданого на ім'я ОСОБА_4 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації.

При цьому суд залишив поза увагою підстави позову прокурора, який мотивував вимоги тим, що укладені договори купівлі-продажу спірної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 21 липня 2009 року № 694; між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 03 серпня 2011 року № 3975 та між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 20 жовтня 2011 року № 5426 є нікчемними згідно положень ст. 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок, і не потребує визнання його недійсним. Саме у зв'язку з нікчемністю зазначених договорів прокурор вважав, що виданий ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 слід визнати недійсним.

Ухвалюючи рішення в цій частині, суд прийшов до правильного висновку про необґрунтованість посилань прокурора на нікчемність договорів купівлі-продажу, оскільки прокурор не надав доказів, що дані правочини порушують публічний порядок. Однак, прийшовши до таких висновків, суд на порушення вимог ст.81, 131, 152 ЗК України, ст.204 ЦК України, та всупереч попереднім висновкам про відсутність підстав вважати договорів купівлі-продажу нікчемними, визнав державний акт, виданий ОСОБА_4 серії ЯЛ № 300996 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1, недійсним.

Наведене свідчить про порушення вимог процесуального закону щодо законності та обґрунтованості рішення.

Крім того, суд не звернув уваги, що правовою підставою видачі ОСОБА_4 державного акту серії ЯЛ № 300996 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 є договори купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 03 серпня 2011 року № 3975 та між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 20 жовтня 2011 року № 5426. Відповідно без вирішення питання щодо правомірності набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку за цивільно-правовими угодами, як це передбачає п.«в» ч.3 ст.152 ЗК України, підстави для визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цієї угоди, відсутні.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в оскаржуваній частині.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними чи неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996 виданий на ім'я ОСОБА_4 на земельну ділянку пл. 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0030 по АДРЕСА_1 Київської області, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Враховуючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним виданого на ім'я ОСОБА_4 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації, колегія суддів вважає, що дані вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.1 ст.81, ст.131 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно ст.126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

За змістом вказаних норм правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення ним цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право власності особи на земельну ділянку. Отже, без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, виданого на підставі укладених договорів купівлі-продажу, в даному випадку є необґрунтованим.

Такі висновки відповідають приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст.204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, такі висновки узгоджуються із положеннями ч.3 ст.152 ЗК України, згідно якої захист порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом заявлення позову про визнання угоди недійсною.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким колегія суддів погоджується, зазначивши в рішенні, що укладені договори купівлі-продажу спірної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 21 липня 2009 року № 694; між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 03 серпня 2011 року № 3975 та між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 20 жовтня 2011 року № 5426 не є такими, що порушують публічний порядок, так як укладені між фізичними особами і предметом яких є майно, що перебуває у приватній власності.

За таких обставин з огляду на те, що ОСОБА_1 набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2011 року, який не визнаний судом недійсним і не є нікчемним (його недійсність не встановлена законом), а також враховуючи приписи ст.204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 з підстав вказаних прокурором у позові.

При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, який зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 жовтня 2013 року при розгляді справи № 6-93цс 13, предметом якої був спір про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним за позовом прокурора. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-92цс 13.

За змістом наведеної правової позиції стосовно спору в даній справі вирішення питання про правомірність видачі державного акта на право власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності правочину, на підставі якого такий акт виданий.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Коцюбинської селищної ради не спростувала висновків суду і підлягає відхиленню, а апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 серпня 2013 року скасувати в частині визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії ЯЛ № 300996 виданий на імя ОСОБА_4 на земельну ділянку пл. 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0030 по АДРЕСА_1 Київської області, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

В позові прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1 третя особа: Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300996 виданий на ім'я ОСОБА_4 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації відмовити

В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 серпня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :