Рішення № 35674806, 02.12.2013, Підволочиський районний суд Тернопільської області

2/604/295/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2013 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі

Головуючого - судді Сидорак Г.Б.

за участю секретаря судового засідання - Теренди А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, -

встановив:

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 (надалі позивач-відповідач) звернулася з позовом до ОСОБА_2 покликаючись на те, що 23 серпня 2010 року вона надала позику (грошові кошти) відповідачеві за первісним позовом в розмірі 55 000 (п'ятдесят п'ять тисяч) доларів США з умовою їх повернення до 23 серпня 2011 року, про що отримала власноручно написану ОСОБА_2 розписку. Після спливу терміну повернення коштів позивач неодноразово зверталася в усній формі до відповідача з вимогою про повернення суми позики, однак від повернення позики останній ухиляється. На підставі ст.ст. 625, 1049, 10550 ЦК України, відповідач поросить стягнути з позивача суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 459 376,53 гривень (згідно курсу НБУ гривні до долара США на день подання позовної заяви) та 3% річних з простроченої суми, що становить 23 079,78 гривень.

В свою чергу відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 (надалі відповідач-позивач) звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, оскільки уклав його внаслідок обману, тобто умисних дій позивача-відповідача, які призвели до неправильного сприйняття ним істотних умов правочину, та зумовили спотворене формування волі. Крім того, зазначає про безгрошовість цього договору позики, так як жодних коштів від позивача-відповідача він не отримував.

В судове засідання представник позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, так як був присутнім у судовому засіданні 26.11.2013 року, не з'явився, заяв про відкладення розгляду справи чи розгляд справи у його відсутності не подав. Проте, у попередніх судових засіданнях підтримав позов у повному обсязі з підстав, викладених у ньому, просив задовольнити. Щодо зустрічного позову заперечував, та зазначав, що ОСОБА_1 в оману ОСОБА_2 не вводила жодним чином, тиску на нього під час написання розписки не чинила. Пояснював, що кошти кредитором були передані: у 2007 році - 40 000 доларів США перераховані на рахунки через банк та у 2008 році - 15 000 доларів США надані готівкою, оскільки відповідач-позивач не повернув їх до 2010 року, то у зв'язку з цим надав їй розписку про зобов'язання повернути кошти в термін до 23 серпня 2011 року.

Представник відповідача-позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 в судовому засіданні первісний позов заперечила, пояснила, що кошти ОСОБА_2 за даною розпискою передані не були, а сама розписка написана в результаті обману, тому відповідач-позивач звернувся з зустрічним позовом про визнання такого договору недійсним. Також зазначила про неможливість застосування до суми боргу індексу інфляції, оскільки борг зазначений у іноземній валюті. Зустрічний позов підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у ньому, просить задовольнити.

Розглянувши первісний та зустрічний позови, заслухавши позивача, свідка, а також пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи, суд дійшов наступного.

Згідно розписки від 23 серпня 2010 року відповідач-позивач отримав від позивача-відповідача 55 000 доларів США, які зобов'язався повернути до 23 серпня 2011 року.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Стаття 1049 ЦК України передбачає обов'язок позичальника повернути позику, так, згідно вказаної статті, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Слід також відзначити, що при розгляді справи № 6-63 цс 13 Верховний Суд України 18 вересня 2013 року зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно із ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суди зобов'язані враховувати висновки Верховного Суду України.

Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до пояснень відповідача-позивача ОСОБА_2, який був допитаний в судовому засіданні як свідок, він та ОСОБА_1 прийшли до контори приватного нотаріуса ОСОБА_5, де мали намір укласти нотаріально посвідчений договір позики, виконання якого забезпечити заставою належної йому квартири в м. Тернополі. Однак, як пояснив нотаріус, належних документів для укладення договорів у них не було та договір іпотеки посвідчується за місцезнаходженням нерухомого майна, а тому він під диктовку позивача-відповідача написав розписку в приміщенні цієї нотаріальної контори в присутності приватного нотаріуса, який роз'яснив, що розписка, яка не засвідчена свідками не має юридичної сили. При цьому будь-яких коштів ні в нотаріальній конторі, ні за її межами він не отримав. Розписку написав лише для того, щоб в майбутньому отримати гроші та укласти договір іпотеки. ОСОБА_2 також зазначив, що отримував переказом кошти від ОСОБА_1 раніше, до моменту написання розписки, однак в якій сумі і дату не пригадує, однак вважає, що ці кошти до наданої 23.08.2010 року розписки відношення не мають.

Отже, виходячи з вищенаведеного, відповідач-позивач ОСОБА_2 23 серпня 2010 року уклав з позивачем-відповідачем ОСОБА_1 договір позики на суму 55 000 доларів США, які зобов'язався повернути до 23 серпня 2011 року. Крім того, як ствердив сам ОСОБА_2, він раніше, до моменту написання розписки, отримав кошти від ОСОБА_1

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 надав розписку за раніше взятими на себе зобов'язаннями за договором позики, укладеним в усній формі та оформленим розпискою тільки 23.08.2010 року.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

На момент звернення позивача-відповідача ОСОБА_1 до суду, відповідач-позивач ОСОБА_2 не повернув позивачу гроші в сумі 55 000 доларів США, тобто не виконав зобов'язання, передбачені умовами договору позики.

В силу положень ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з наданим позивачем-відповідачем ОСОБА_1 розрахунком, сума боргу в національній валюті відповідно до курсу долара США, встановленого НБУ на день подання позовної заяви, становить 439 615,00 гривень; індекс інфляції - 19 761,53 гривень; 3% річних - 23079,78 гривень.

Судом встановлено, що за розпискою від 23 серпня 2010 року відповідач-позивач зобов'язався повернути 55 000 доларів США.

Оскільки між сторонами було укладено домовленість про розрахунок в іноземній валюті, до боржника не може бути застосовано стягнення інфляційних витрат за порушення його грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничих цілей.

Офіційний індекс інфляції розраховується Держаним комітетом статистики України і визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Визначення в договорі грошових зобов'язань у іноземній валюті унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

При перевірці наданого позивачем-відповідачем розрахунку, судом встановлено, що сума трьох процентів річних становить 24 178,83 гривні, однак до стягнення заявлено 23 079,78 гривень, при цьому суд не може виходити за межі позовних вимог.

Таким чином, у стягненні боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції слід відмовити, а стягнути з відповідача-позивача лише суму боргу 439 615,00 гривень та три проценти річних в розмірі 23 079,78 гривень.

Крім того, суд критично оцінює докази, надані позивачем-відповідачем, а саме: копії квитанцій про переказ грошей, які складені іноземною мовою, та аудіо-диск з записом розмови з відповідачем-позивачем, оскільки вважає їх такими, що не відповідають вимогам належності та допустимості, що передбачають ст.ст. 58, 59 ЦПК України.

Щодо зустрічного позову, то слід відзначити наступне.

Відповідач-позивач в зустрічній позовній заяві зазначає, що 23 серпня 2010 року він надав позивачу-відповідачу розписку про те, що нібито отримав від неї кошти в розмірі 55 000 доларів США, які зобов'язався повернути до 23 серпня 2011 року. Фактично надаючи позивачу-відповідачу розписку ним було засвідчено не тільки факт укладення договору позики, а й факт отримання коштів. Однак, просить визнати такий договір недійсним, як такий, що укладений внаслідок обману, тобто, умисних дій відповідача, які призвели до неправильного сприйняття істотних умов правочину, та зумовили спотворене формування волі.

Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначає, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, саме на відповідача-позивача як сторону, яка діяла під впливом обману та яка просить визнати в зв'язку з цим правочин недійсним, покладається обов'язок довести наявність умислу з боку позивача-відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

Відповідачем-позивачем не надано доказів, а судом не встановлено обставин, які б свідчили, що договір позики укладено внаслідок обману.

Більш того, згідно свідчень самого ОСОБА_2 та приватного нотаріуса ОСОБА_5, наданих в судовому засіданні, в нотаріальну контору відповідач-позивач прийшов з метою укладення договорів позики та іпотеки, розписку він писав добровільно, а про те, що розписка, яка написана без присутності свідків, юридичного значення не має, повідомив нотаріус, а не позивач-відповідач.

Твердження про використання позивачем-відповідачем юридичної неграмотності ОСОБА_2 суд оцінює критично, оскільки дане не може бути підставою для визнання договору таким, що укладений внаслідок обману. Покликання щодо навмисного цілеспрямованого введення в оману відповідача-позивача свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли.

Як вірно зазначив представник відповідача-позивача, відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Статтею 1047 ЦК України передбачено укладення договору позики у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Частина друга вищевказаної статті зазначає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 2 ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Однак, аналізом матеріалів справи через призму зазначених норм закону, судом встановлено, що договір позики укладено з додержанням вимог ст. 203 ЦК України, тобто договір є чинним, а тому рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця. Як уже зазначалося вище, аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс 13 про те, що письмова форма договору позики є доказом факту передачі грошової суми позичальнику.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що у задоволенні зустрічного позову слід відмовити за недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 10, 58, 59, 60, 62, 169, 212, 215, 218, 294 ЦПК України, ст.ст. 203, 526, 625, 1046-1051 ЦК України, суд,-

вирішив:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) борг за договором позики в сумі 439 615,00 (чотириста тридцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень, три проценти річних в розмірі 23 079 (двадцять три тисячі сімдесят дев'ять) гривень 78 (сімдесят вісім) копійок та судові витрати - 3441,00 (три тисячі чотириста сорок одну) гривню.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Тернопільської області через Підволочиський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя