Рішення № 35674332, 22.11.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2601/20234/12

Провадження № 2/752/662/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22.11.2013 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Крекотень О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики

та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 у жовтні 2012 року звернулася у суд з позовом про стягнення коштів. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 06 грудня 2010 року відповідач ОСОБА_2 у рахунок оплати за майбутніми договорами купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, отримала від неї грошові кошти у сумі 797 900 грн. (еквівалент 101 000 доларів США), на підтвердження чого надала заяву, посвідчену приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4

Зазначені житловий будинок та земельну ділянку були продані відповідачем іншій фізичній особі у березні 2011 року, тому 03 вересня 2012 року позивач звернулася до відповідача з вимогою повернути грошові кошти, але відповідь на вимогу позивач так і не отримала, тому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 797 000 грн., інфляційні збитки у сумі 6 383,20 грн., три відсотки річних у сумі 36 003,87 грн. та 50 000 грн. моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнала позовні вимоги та заперечувала проти їх задоволення, зазначивши, що позивач ОСОБА_1, її чоловік ОСОБА_5 та їх дочка ОСОБА_6 мали намір придбати житловий будинок. 06.12.2010 р. вони продали належну їм на праві власності квартиру та на їх прохання в той же день 06.12.2010 р. ОСОБА_2 дійсно від ОСОБА_1 отримала грошові кошти в сумі 797 000 грн., що еквівалентно 101 000 доларів США в рахунок укладення у майбутньому договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_2. Оскільки на той час правовстановлюючі документи на зазначені будинок та земельну ділянку були відсутні, ОСОБА_2 на підтвердження отримання зазначених грошових коштів надала письмову заяву, посвідчену приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 Оскільки родині ОСОБА_1 не було де проживати, за домовленістю між сторонами у справі, вони заселилися у сусідній будинок АДРЕСА_3, що належить брату ОСОБА_2 - ОСОБА_3. У подальшому, 10.02.2011 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були укладені договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_3, у зв'язку з чим відповідач ОСОБА_2 передала своєму брату ОСОБА_3 101 000 доларів США, які вона отримала 06.12.2010 р. від ОСОБА_1 в рахунок укладення майбутніх договорів купівлі-продажу.

Відповідач ОСОБА_2 звернулася у суд із зустрічним позовом про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування зустрічних вимог вона посилається на те, що 10.02.2011 р. між нею та ОСОБА_1 в усній формі було досягнуто домовленості щодо надання, в якості позики, суму у розмірі 6000 доларів США зі строком повернення 10.05.2011 р. на виконання домовленості в той же день ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 суму у розмірі 6 000 доларів США, про що ОСОБА_1 надала письмову розписку. Оскільки ОСОБА_1 не виконала взятих на себе зобов'язань та не повернула вчасно отримані нею грошові кошти, ОСОБА_2 просить стягнути з неї 47 958 грн. основного боргу, 6 597,74 грн. процентів за користування грошовими коштами та 1446,62 грн. процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання. (а.с.30-32)

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні зустрічний позов ОСОБА_2 не визнав, зазначивши, що на підтвердження своїх вимог ОСОБА_2 посилається на письмову розписку від 10.02.2011 р., але ОСОБА_2 не передавала ОСОБА_1 грошові кошти, про що, на думку представника позивача за основним позовом, зазначено у письмовій розписці, на яку посилається позивач за зустрічним позовом.

ОСОБА_3, як третя особа із самостійними вимогами, звернувся у суд з позовною заявою про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди. (а.с.63-68). Дана позовна заява ухвалою, занесеною до журналу судового засідання, була прийнята до спільного розгляду.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 посилається на те, що ОСОБА_1 вела переговори з його сестрою ОСОБА_2 щодо купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_2, у зв'язку з чим після продажу належної родині ОСОБА_1 квартири 06.12.2010 р. ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 101 00 доларів США, про що ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену заяву. Зважаючи на доброзичливі та довірительні стосунки, які склалися між сім'ями сторін у справі, а також на те, що сім»ї ОСОБА_1 не було де жити, ОСОБА_3 дозволив родині ОСОБА_1 тимчасово проживати в належному йому житловому будинку, розташованому на АДРЕСА_3, де вже було закінчено внутрішньо-оздоблювальні роботи, встановлена сантехніка, меблі та побутова техніка. У другій половині грудня 2010 року сім»я ОСОБА_1 вселилася у житловий будинок АДРЕСА_3, після чого 10 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були укладені договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_3, які були посвідчені приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_8, де ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 101 000 доларів США, які вона отримала 06.12.2010 р. від ОСОБА_1 На підтвердження зазначених обставин ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 письмову розписку.

Ні підтвердження того, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 гроші за будинок та земельну ділянку саме до підписання договорів, в тексті договорів було зазначено, що покупець сплатив, а продавець повністю отримав грошові кошти до підписання договору.

Також до підписання договорів купівлі-продажу сторони домовилися, що ОСОБА_1 поверне ОСОБА_3 меблі, якими був об лаштований належний йому будинок. На вимогу ОСОБА_3 про повернення меблів, ОСОБА_1 повідомила, що вони їй подобаються, тому вона розрахується за них.

На думку ОСОБА_3, сім»я ОСОБА_1 ввела його в оману щодо істотних умов договорів купівлі-продажу будинку і земельної ділянки, зловживаючи його довірою, переконала його укласти договори на умовах, згідно яких кошти за вказане нерухоме майно ним отримані від ОСОБА_1 до підписання договорів.

Продавши будинок разом з меблями та земельну ділянку новим власникам, ОСОБА_1 не має на даний час можливості повернути ОСОБА_3 Будинок, меблі та земельну ділянку, а тому він просить стягнути з ОСОБА_1 вартість зазначеного майна, а саме 1 982 500 грн. вартості житлового будинку та земельної ділянки, а також 707 450 грн. вартості меблів. Крім того, на думку ОСОБА_3, необхідно стягнути з ОСОБА_1 100 000 грн. моральної шкоди.

Представник ОСОБА_1 не визнав позовні вимоги ОСОБА_3 та заперечував проти їх задоволення, посилаючись на їх недоведеність та необґрунтованість,

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

06 грудня 2010 року ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за умовами якого продали ОСОБА_9 належну їм на праві власності двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. (а.. 141-142) Згідно п. 3 даного договору квартира продана за 587 600 грн.

В той же день, 06 грудня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчила справжність підпису ОСОБА_2 на заяві, згідно якої остання підтвердила факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 797 000 грн. (еквівалент 101 000 доларів США) у рахунок оплати за майбутніми договорами купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2. (а.с. 8)

10 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, за умовами якого ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_3. Згідно п. 3 даного договору продаж житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами була вчинена між сторонами за 767 555 грн. Вказану суму грошей покупець сплатила, а продавець отримав повністю - до підписання цього договору. (а.с. 38-39)

Також 10 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, за умовами якого ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0629 га, що находиться за адресою: АДРЕСА_3. Продаж земельної ділянки вчинена за 15 300 грн., про що зазначено в п. 5 даного договору. Вказану суму грошей покупець сплатила, а продавець отримав повністю - до підписання цього договору. (а.с. 40-41)

Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві просить стягнути з ОСОБА_2 797 000 грн. (еквівалент 101 000 доларів США) з урахуванням інфляційних збитків та трьох процентів річних, факт отримання остання підтвердила у заяві, посвідченій приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 06 грудня 2010 року, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконала взяти за себе зобов'язань та не уклала договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_2. Як на правову підставу своїх вимог ОСОБА_1 посилається на ст. 611, 625 та 1166 ЦК України.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На спростування таких позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що грошові кошти у розмірі 797 000 грн. (еквівалент 101 000 доларів США), які вона отримала від ОСОБА_1, відповідач 10 лютого 2011 року передала ОСОБА_3 в рахунок оплати вартості житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_3, які є предметом договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_1

В судовому засіданні ОСОБА_3 підтвердив такі пояснення відповідача ОСОБА_2.

Крім того, такі доводи відповідача ОСОБА_2, на думку суду, підтверджуються умовами договорів купівлі-продажу від 10 лютого 2011 року, в яких зазначено, що грошові кошти за нерухоме майно покупець сплатила, а продавець отримав - до підписання цих договорів. Також дані обставини підтверджуються розпискою від 10 лютого 2011 року ОСОБА_3, згідно якої останній в приміщенні приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_8 перед підписанням договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, за вказівкою ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 101 000 доларів США у рахунок оплати від ОСОБА_1 за вказаними договорами купівлі-продажу будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_3. (а.с. 72)

Також позовні вимоги ОСОБА_1, на думку суду, спростовуються письмовими поясненнями її дочки ОСОБА_6, які остання надавала 10 липня 2013 року в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110100003909 за її заявою до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області щодо притягнення до відповідальності відповідача ОСОБА_2 та членів її родини. З її пояснень вбачається, що у 2010 року родина ОСОБА_1 вирішила придбати приватний будинок в Київській області. В мережі «Інтернет» на сайті «Сландо» вона знайшла оголошення про продаж приватного будинку в смт. Гатне. ОСОБА_6 та ОСОБА_1, зустрівшись з брокером та оглянувши зазначений будинок, вирішили його придбати. У жовтні 2010 року вони зустрілися з батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_10 та домовилися про укладення договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, за ціною 201 000 доларів США, залишивши завдаток в сумі 1000 доларів США. У грудні 2010 року в приміщенні приватного нотаріуса ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 100 000 доларів США в рахунок майбутнього укладення договорів купівлі-продажу. У подальшому, ОСОБА_1 передали ОСОБА_2 ще 100 000 доларів США, попередньо знявши гроші в банку, і, таким чином, повністю розрахувались за придбане ними нерухоме майно у загальному розмірі 201 000 доларів США. (а.с. 120-125)

На спростування вищевказаних доводів відповідача позивач ОСОБА_1 та її представник також посилаються на те, що ОСОБА_3 в день укладення договорів купівлі-продажу отримав від ОСОБА_1 201 000 доларів США, на підтвердження чого надав письмову розписку від 10 лютого 2011 року. (а.с. 55)

Проте, суд не може прийняти дану розписку до уваги, оскільки ОСОБА_1 в судовому засіданні не надала доказів наявності у неї грошових коштів у такому розмірі станом на 10 лютого 2011 року.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що грошові кошти, отримані від продажу квартири, ОСОБА_1 зберігала у ПуАТ «Акордбанк», де на її ім'я були відкриті рахунки.

Судом витребувано у ПуАТ «КБ «Акордбанк» виписку з депозитного рахунку НОМЕР_1, відкритого на ім'я ОСОБА_1, з якої вбачається, що 09 грудня 2011 року позивач внесла на вкладний рахунок згідно умов договору банківського вкладу № DIX-09 1210/01-00 від 09.12.2010 р. грошові кошти у сумі 110 000 доларів США, які 11.01.2011 р. були їй повернуті у зв'язку із достроковим розірванням дії вказаного договору банківського вкладу. (а.с. 149-152)

З виписки по особовому рахунку НОМЕР_2 вбачається, що від ОСОБА_1 були прийняті ПуАТ «КБ «Акордбанк» кошти у сумі 108 320 доларів США на вкладний рахунок згідно умов договору банківського вкладу № DIX-11 0111/01-00 від 11.01.2011 р. та 10 лютого 2011 року, тобто в день укладення договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_3, зазначені грошові кошти у повному обсязі в сумі 108 320 доларів США були повернені їй у зв'язку із достроковим розірванням дії зазначеного договору банківського вкладу. (а.с. 153-158)

Зважаючи на викладене, судом встановлено, що грошові кошти в сумі 797 900 (еквівалент 101 000 доларів США), які ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 06 грудня 2010 р. в рахунок укладення майбутніх договорів, відповідач ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 10 лютого 2011 року в рахунок оплати вартості житлового будинку та земельної ділянки, які є предметом договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

За таких підстав, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення суми у розмірі 797 900 грн. необхідно відмовити.

З огляду на те, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження зазначені позовні вимоги ОСОБА_1, також не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, які є похідними.

Правових підстав для відшкодування моральної шкоди суд також не вбачає.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики також, на думку суду, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження своїх позовних вимог щодо укладення зазначеного договору позики, ОСОБА_2 надала суду копію розписки від 10 лютого 2011 року ОСОБА_1 (а.с. 33), згідно якої остання зобов'язується сплатити ОСОБА_2 6 (шість) тисяч доларів США 10.05.2011 р. Слова «зобов'язуюсь сплатити» закреслені та зазначено «взяла в долг», поряд із зазначенням суми « 6 (шість) тисяч доларів США» вказано « 8 тисяч доларів США, что составляет».

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні не визнав зустрічні позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення, зазначивши, що позивач грошей відповідачу не передавала, а відповідач грошові кошти від позивача не отримала, про що і свідчить зміст наданої позивачем розписки.

Суд погоджується з такими доводами відповідача за зустрічним позовом.

З письмових пояснень ОСОБА_6, наданих нею в рамках кримінального провадження № 12013110100003909, вбачається, що вищевказана розписка 10 лютого 2011 року була написана власноруч ОСОБА_6 на прохання батька позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_10 в приміщенні приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_8 Ознайомившись зі змістом розписки, ОСОБА_10 зробив у ній виправлення. При цьому, грошові кошти ОСОБА_1 від ОСОБА_2 не отримувала, а розписка була написана з метою поділу державного мита та інших супутніх витрат, які були сплачені ОСОБА_2 одноособово при укладенні договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 10 лютого 2011 року. (а.с. 120-125)

Таким чином, позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів фактичної передачі грошових коштів за розпискою, а тому в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 також, на думку суду, не підлягають задоволенню. Звертаючись у суд з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладених 10 лютого 2011 року між ним та ОСОБА_1, позивач, як на правову підставу своїх позовних вимог, посилається на ст. ст. 230 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом обману). ОСОБА_2 вважає, що обман з боку відповідача полягає в тому, що ОСОБА_1, до підписання договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, зловживаючи його довірою, переконала позивача укласти договори на умовах, згідно яких кошти за нерухоме майно, яке є предметом договорів, ним отримано від ОСОБА_1 до підписання договорів.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту договорів купівлі-продажу від 10 лютого 2011 року вбачається, що сторони попередньо ознайомлені з вимогами чинного цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину).

Продавець ОСОБА_2 своїм підписом на договорах підтвердив, що відчужувані ним житловий будинок та земельна ділянка є його особистою приватною власністю. При цьому, грошові кошти за нерухоме майно покупець сплатила, а продавець отримав - до підписання цих договорів.

Також продавець в договорі стверджував, що купівлю-продаж здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу та насильства, як фізичного, так і морального.

У спірному договорі також зазначено, що договір складений при ясній пам'яті та повному розумінні сторонами його умов та термінології і не є приховуванням іншого правочину між продавцем та покупцем і відповідає їхнім дійсним намірам створити відповідні юридичні наслідки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, умовами договору купівлі-продажу передбачено, що в момент укладення цього договору сторони усвідомлювали значення своїх дій і могли керувати ними, ознайомлені з текстом цього договору, цей договір відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, судові рішення щодо визнання їх обмежено дієздатними або недієздатними не приймались, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їхні особисті підписи.

Заявляючи позовну вимогу про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, позивач посилається на те, що його було введено в оману.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, саме на позивача як на сторону, яка діяла під впливом обману, покладається обов'язок довести наявність умислу з боку іншої сторони правочину, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, одна із сторін правочину або інша заінтересована особа повинна довести навмисне цілеспрямоване введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Разом з тим позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що договори купівлі-продажу від 10 лютого 2011 року було укладено ним під впливом обману. Викладене у позовній заяві ґрунтується лише на поясненнях позивача.

При підписанні оспорюваного договору сторони були ознайомлені зі змістом договору, погодилися з ним та особисто поставили свій підпис. Те, що позивач особисто підписав договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 10 лютого 2011 року він не оспорює.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, оскільки волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання наслідків та позивачем не доведено умисел відповідача щодо введення його в оману під час укладання угоди.

Крім того, законом визначено можливість визнання правочину недійсним у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, позивач не посилається на такі обставини.

У такому випадку, не підлягає задоволенню й позовна вимога про повернення сторін в попередній стан, оскільки зазначена вимога є похідною від позовної вимоги про визнання недійним договорів купівлі-продажу, в задоволенні якої слід відмовити.

Правових підстав для стягнення вартості меблів у сумі 707 450 грн. суд також не вбачає, оскільки, як зазначив Верховний Суд України у постанові від 2 жовтня 2013р. (справа 6-88цс13), предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України у вищезазначеній справі, полягає у тому, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

З пояснень позивача вбачається, що, зважаючи на доброзичливі та довірливі стосунки, які склалися між сторонами у справі, він дозволив родині ОСОБА_1 проживати у належному йому будинку АДРЕСА_3, в якому була встановлена сантехніка, меблі та побутова техніка на загальку суму 707 450 грн. У подальшому ОСОБА_1 придбала вищевказаний будинок на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2011 р.

Таким чином, меблі позивачем були передані відповідачу за їх домовленістю, тобто за існування правових підстав і це не суперечить цивільному законодавству, тому підстав для застосування статті 1212 ЦК України суд не має.

Правових підстав для відшкодування моральної шкоди суд також не вбачає.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з частиною другою зазначеної статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже , загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди, за наявності яких виникає відповідне зобов'язання визначає ч.1 статті 1167 ЦК України. Такими умовами є: моральна (немайнова) шкода, протиправна дія (бездіяльність), вина особи, причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою. І лише за наявності всіх цих умов виникає зобов'язання по відшкодуванню моральної шкоди.

Як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи позивачем не був підтверджений допустимими доказами факт заподіяння ОСОБА_1 йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також з чого він виходив, оцінюючи її в розмірі 50 000 грн.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі

З огляду на викладене, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 23, 216, 230, 611, 625, 1046, 1048, 1166, 1167, 1212 та 1213 ЦК України, ст.ст. 10, 30, 60, 212 та 213 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: