Рішення № 35672982, 12.11.2013, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

12.11.2013

Справа № 521/6076/13-ц

Провадження № 2/521/4382/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 року

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Бобуйка І.А.,

при секретарі - Гресько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

15.04.2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 17 лютого 2000 року йому та його дружині ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 в рівних частках.

Відповідачка - ОСОБА_2 є його єдиною рідною донькою, з якою він усе життя знаходився у нормальних відносинах. Вона з повагою відносилася до нього, піклувалася та допомагала. Якось донька запропонувала йому звернутися до нотаріальної контори і підписати угоду про те, що вона буде за ним доглядати. Літом 2009 року вони звернулися до нотаріуса, де він з повною довірою до своєї доньки, не читаючи, підписав разом з нею папір.

Його дружина ОСОБА_3 також зробила договір дарування ? частини зазначеної квартири на ім'я ОСОБА_4, своєї онучки.

На теперішній час йому стало відомо, що він з відповідачкою підписав договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1, та вважає, що відповідачка ввела його в оману і не сказала, що замість договору довічного піклування він підписав договір дарування.

На підставі вищевикладеного позивач просив суд постановити рішення, яким визнати договір дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 11 серпня 2009 року недійсним.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позов в повному обсязі та просили його задовольнити.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні позов не визнали та просили у його задоволенні відмовити.

Дослідивши всі матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради 17.02.2000р. за № 3-15031 квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності в рівних частках.

28 травня 2004 року ОСОБА_3 відповідно до договору дарування частини квартири безоплатно передала у власність, а ОСОБА_4 прийняла безоплатно у власність ? частину ізольованої квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору дарування від 28.05.2004 року.

25 вересня 2009 року ОСОБА_4 продала та передала у власність, а ОСОБА_7 купила та прийняла у власність ? частину ізольованої квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 25.08.2009 року.

11 серпня 2009 року ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дарунок належну дарувальнику ? частину ізольованої квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору дарування від 11.08.2009 року.

Відповідно до статті 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до частини 2 статті 363 Цивільного кодексу України частка в праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 ЦК України.

На виконання вимог цивільного законодавства 07.09.2009 року відповідачка ОСОБА_2 зареєструвала належне їй нерухоме майно в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно номер 23779956 від 07.09.2009 року.

Положення договору дарування, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 серпня 2009 року передбачають, що сторони володіють достатнім обсягом цивільної дієздатності, діють на підставі вільного волевиявлення, яке відповідає їх внутрішній волі, розуміючи значення, умови та правові наслідки укладаємого договору. Крім цього, як вбачається з пункту 6 вказаного договору нотаріус роз'яснювала сторонам зміст статей 203 ЦК України (щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину), 229-231 ЦК України (щодо правових наслідків правочинів, що вчинені під впливом помилки, обману, насильства) та інше. Особисто для позивача ОСОБА_1 нотаріусом був зроблений усний переклад вказаного договору дарування з української мови на російську, про що вказано у договорі державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Михальовою Л.І. На час укладання цього договору позивач ніяких заперечень щодо договору або його предмету та наслідків до нотаріуса не подавав.

Договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 серпня 2009 року не передбачає обов'язок обдаровуваної, тобто ОСОБА_2, вчинити на користь дарувальника - ОСОБА_1 будь-яку дію майнового або немайнового характеру. На судовому засіданні позивач також підтвердив, що не має до відповідачки претензій щодо матеріальної допомоги або догляду, він є дієздатною особою, розуміє значення своїх дій, сам себе достойно утримує та не потребує стороннього догляду. Про намір позивача укласти саме договір дарування 11.09.2009 року свідчить і його особистий підпис на нотаріально посвідченому договорі.

Таким чином, доводи позивача про те, що донька запропонувала звернутися до нотаріальної контори і підписати угоду про те, що вона буде за ним доглядати, а він підписав папери не читаючі, не ґрунтуються на доданих до справи доказах та встановлених обставинах.

З березня 1970 року по теперішній час позивач ОСОБА_1 зареєстрований, фактично проживає у квартирі АДРЕСА_1, та є основним квартиронаймачем, що підтверджується довідкою (випискою з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію) від 06.06.2013 року. Вказаний документ та особисті пояснення позивача у судовому засіданні про місце проживання спростовують твердження позивача про те, що він залишився без житла.

Суд зазначає, що загальні вимоги до договорів, до процесу їх укладення, виконання, зміни та розірвання, як і підстави для визнання їх недійсними, визначені Цивільним кодексом України. Такі підстави є загальними при визнанні недійсним будь-якого правочину, в тому числі й при визнанні недійсним договору дарування.

Відповідно до положень ЦК України підставою для визнання недійсності договору (правочину) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені законодавством.

Статтею 203 ЦК України встановлені наступні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

- зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має здійснюватися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що здійснюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Також, відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі

інших осіб.

Відповідно до ст. 318 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору та виборі контрагента. Разом з наведеним названа стаття визначає і свободу договору щодо визначення його умов.

Відповідно до ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняттям дарунка є прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ. Копії документів, а саме договору дарування від 11.09.2009 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07.09.2009 року є доказом прийняття дарунка від ОСОБА_1

Позивач вказує, що договір дарування, це є договір довічного утримання. Однак, щоб вважати його таким, позивачем не надані умови цього договору, а не визначення умов по договору довічного утримання вважається таким, що не був укладений.

Згідно роз'яснень п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними» (далі - Постанова) передбачено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Пунктом 20 Постанови передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Твердження позивача щодо введення його в оману відносно предмету укладаємого договору є безпідставними, зважаючи на той факт, що позивачем не надано жодного доказу, що міг вказувати на навмисні дії ОСОБА_2 по введенню позивача в оману відносно обставин, які впливали на вчинення договору дарування; на умисел в діях ОСОБА_2 та на істотність значення обставин, щодо яких ОСОБА_1 було введено в оману та сам факт обману. Тобто у справі відсутні докази, на які наголошує Пленум Верховного суду під час розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, твердження позивача щодо недійсності договору дарування є хибними, оскільки відповідно до вказаних вище статей сторонами вказаний договір був укладений добровільно, з додержанням всіх норм чинного законодавства.

Судом встановлено, що договір дарування був укладений 11.08.2009 року, позивач звернувся до суду з позовом 15.04.2013 року, тобто більше ніж через 3 (три) роки, тоді як строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України встановлюється в три роки. Позивач не надав суду доказів щодо причин пропуску строків позовної давності. Цивільне законодавство передбачає захист прав добросовісного набувача, тому частиною 4 статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене, суд відмовляє позивачу у визнанні договору дарування від 11.08.2009 р. недійсним.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі ст.ст. 16, 203, 257, 267,316, 318, 361, 363, 627, 717,722 ЦК України, п.п.19,20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними», керуючись ст. ст. 10, 11, 27, 60, 209, 212-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

С У Д Д Я: І.А. Бобуйок