Постанова № 35671548, 18.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2013 р. Справа№ 910/11003/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Ільєнок Т.В.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання - Натха М.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Укрінвестбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2013р. (дата складання рішення 17.09.2013р.)

по справі №910/11003/13 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Державного підприємства "Укрінвестбуд"

про стягнення 37 914,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Укрінвестбуд" про стягнення 37 914,20 грн., в тому числі 31 800,36 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 3 987,49 грн. боргу за двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електроенергії, 355,15 грн. три відсотка річних та 1 771,20 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання електричної енергії №52004 від 11.04.2011р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2013р. по справі №910/11003/13 позов задоволено у повному обсязі; стягнуто з Державного підприємства "Укрінвестбуд" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 31 800 грн. 36 коп. заборгованості за спожиту активну електричну енергію, 3 987 грн. 49 коп. заборгованості за двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електроенергії, 1 771 грн. 20 коп. пені, 355 грн. 15 коп. три проценти річних, 1 720 грн. 50 коп. судового збору.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, Державне підприємство "Укрінвестбуд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2013р. в частині стягнення пені у розмірі 1 771,20 грн. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити повністю.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2013р. в частині стягнення пені у розмірі 1 771,20 грн. прийняте з порушенням норм чинного законодавства, вказуючи при цьому на те, що місцевий господарський суд в порушення ст.43 ГПК України не з'ясував майновий стан сторін, а також інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2013р. у справі №910/11003/13 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Ільєнок Т.В., Коротун О.М., апеляційну скаргу Державного підприємства "Укрінвестбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2013р. прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.10.2013р.

29.10.2013р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2013р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013р. розгляд справи відкладено на 18.11.2013р., в зв'язку з неявкою представників сторін.

У судове засідання 18.11.2013р. представники сторін не з'явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності представників сторін, явка яких в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Частиною 1 ст.101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Згідно із ст.99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 11.04.2011р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (постачальник) та Державним підприємством "Укрінвестбуд" (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії №52004.

Відповідно до розділу 1 Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за об'єктами споживача згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною. Точка продажу електричної енергії: на межі балансової належності електроустановки споживача.

Згідно з п.2.2.2 Договору постачальник зобов'язався постачати споживачу електроенергію як різновид товару:

- в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу");

- згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до правил улаштування електроустановок (ПУЕ) чинної редакції та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених Додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін";

- з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами.

Пунктом 2.3.2 Договору встановлено обов'язок споживача дотримуватись режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатків "Перелік об'єктів споживача" та "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу".

Відповідно до п.2.3.3 Договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Порядок розрахунків сторони погодили Додатком 2 до Договору.

Відповідно до п.1, п.2, п.2.1, п.2.2 Додатку 2 до Договору розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 22 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця. При розрахунках за фактично спожиту електроенергію поняття "розрахунковий період" та «календарний місяць" вважаються прирівняними. Споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії заявленого на розрахунковий період за формою попередньої оплати. Попередня оплата здійснюється до 27 числа місяця, що передує розрахунковому місяцю у розмірі повної вартості договірної величини споживання електричної енергії згідно з Додатком до договору "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам". Споживач протягом перших трьох днів поточного розрахункового періоду здійснює платіж за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні в наступному розрахунковому періоді за тарифами, які діють на день здійснення платежу. Остаточний розрахунок за спожиту активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів згідно з умовами цього договору здійснюється на підставі самостійно отриманих у постачальника рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання. Споживач протягом 30 календарних днів з дати отримання рахунка постачальника здійснює повну оплату вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ).

Згідно з п. 4 Додатку 2 до Договору обсяги електричної енергії, які підлягають оплаті, визначаються за показаннями розрахункових засобів обліку електричної енергії про її фактичне споживання за винятком випадків, передбачених ПКЕЕ.

Відповідно до п.1 Додатку 13 до Договору показання розрахункових засобів обліку відповідно до додатка «Перелік об'єктів Споживача» фіксуються 21 числа кожного місяця о 9-00 год. та оформлюються Актом про використану електричну енергію у двох примірниках, по одному для кожної сторони. Для складання зазначеного Додатка споживач фіксує показання розрахункових засобів обліку вручну.

Якщо показання засобів обліку в Акті про використану електричну енергію, наданому споживачем, не співпадають із показаннями засобів обліку, зафіксованими постачальником на дату закінчення розрахункового періоду споживача, такий Акт не погоджується постачальником. У такому разі складається Акт про використану електричну енергію на підставі зафіксованих постачальником показань засобів обліку ( п. 3 Додатку 13 до Договору).

Відповідно до п.5.1. Договору для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік споживач не пізніше 1 жовтня поточного року надає постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії (Додаток «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»). У разі ненадання споживачем зазначених відомостей у встановлений термін розмір очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік установлюється постачальником на рівні спожитих обсягів відповідних періодів поточного року.

Пунктом 4.2.2 Договору передбачено, що за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин. При цьому плата за перевищення договірної величини потужності стягується із споживачів з приєднаною потужністю електроустановок 150 кВт і більше та середньомісячним споживанням 50000 кВт/год і більше.

Згідно з п.9.4 Договору цей договір набирає чинності з дня його підписання та укладається на строк до 31.12.2011р. Договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Доказів припинення договору протягом спірного періоду суду не надано.

Як вказує позивач, він виконав взяті на себе зобов'язання за договором про постачання електричної енергії №52004 від 11.04.2011р., тоді як відповідач за використану активну електричну енергію повністю не розрахувався, в зв'язку з чим за період з 01.11.2012р. по 01.06.2013р. у нього виникла заборгованість, яка станом на 01.06.2013р. становила 31 800,36 грн., що підтверджується актами про використану активну електроенергію, актами прийняття - передавання товарної продукції, довідкою про надходження коштів та розрахунком позивача.

Крім того, позивач зазначає, що у листопаді та грудні 2012р. Актами про використану електроенергію було зафіксовано перевищення договірних величин споживання електроенергії на 5 130 кВ/г двократна вартість якого становить 5 827,88 грн., яка сплачена відповідачем частково в сумі 1 840,39 грн., в зв'язку з чим заборгованість відповідача за перевищення договірних величин споживання електроенергії складає 3 987,49 грн.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень частин 6, 7 ст.276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Як визначено ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, тоді як відповідач у визначений договором та додатками до нього строк оплату за спожиту активну електричну енергію здійснив не повністю, у зв'язку з чим станом на 01.06.2013р. у нього виникла заборгованість за період з 01.11.2012р. по 01.06.2013р. у розмірі 31 800,36 грн.

Враховуючи викладене, оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в розмірі 31 800,36 грн. за спожиту активну електричну енергію належним чином доведений і відповідачем не спростований, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 31 800,36 грн. заборгованості за спожиту активну електричну енергію.

Частиною 1 ст.216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Згідно з ч.5 ст.277 ГК України, відповідальність за порушення правил користування енергією встановлюється законом.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про електроенергетику" споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Згідно з п.4.2.2 договору за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин. При цьому плата за перевищення договірної величини потужності стягується із споживачів з приєднаною потужністю електроустановок 150 кВт і більше та середньомісячним споживанням 50000 кВт/год і більше.

Додатком 8А до Договору сторони погодили обсяги постачання електричної енергії на 2012р.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи у листопаді та грудні 2012р. Актами про використану електроенергію було зафіксовано перевищення договірних величин споживання електроенергії на 5 130 кВ/г, в зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу двократну вартість електричної енергії спожитої у листопаді та грудні 2012р. понад договірну величину та виставив до сплати рахунки на суму 5 827,88 грн., які оплачені відповідачем частково на суму 1840,39 грн., в зв'язку з чим заборгованість відповідача за перевищення договірних величин споживання електроенергії складає 3 987,49 грн.

Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 987,49 грн. двократної вартості різниці між фактично спожитою та договірною величинами за листопад та грудень 2012р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

З позовної заяви також вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача 355,15 грн. 3% річних та 1 771,20 грн. пені у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором про постачання електричної енергії №52004 від 11.04.2011р.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень ст.625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростований, наданий позивачем розрахунок 3% річних відповідає обставинам справи та вимогам закону, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача 355,15 грн. 3% річних.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст.547 ЦК України).

Згідно з п.4.2.1 договору за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3 - 2.3.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше розміру штрафних санкції згідно з Господарським кодексом України. Сума пені (без ПДВ) зазначається у платіжному документі окремим рядком.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи положення вищезазначених правових норм та умов договору, встановивши прострочення відповідача щодо оплати за спожиту активну електричну енергію та за двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 1 771,20 грн. пені.

На доводи скаржника про те, що місцевий господарський суд не з'ясував майновий стан сторін, не застосував положення ст.233 ГК України відповідно до якої суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст.551 ЦК України передбачено право суду зменшувати розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач в суді першої інстанції не посилався та не доводив наявність обставин з якими закон пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій. Не зазначено таких обставин і в апеляційній скарзі.

При цьому, матеріали справи не містять доказів винятковості обставин, які призвели до порушення відповідачем своїх зобов'язань.

Крім того, розмір нарахованої пені є співрозмірним із розміром основної заборгованості.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Матеріали справи не містять доказів відсутності вини відповідача у невиконанні ним своїх зобов'язань за договором.

З огляду на зазначене, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені прийняв рішення, яке суперечить чинному законодавству та не відповідає дійсним обставинам справи, колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на спростування обставин на які позивач послався як на підставу своїх вимог відповідач суду не надав.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2013р. у справі №910/11003/13 відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Укрінвестбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2013р. у справі №910/11003/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2013р. у справі №910/11003/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/11003/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді Т.В. Ільєнок

О.М. Коротун