Рішення № 35670842, 02.12.2013, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 2035/9719/2012

№ производства 2/646/299/2013

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.12.2013 року м. Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Васильєвої О.О.,

за участю секретаря - Підопригора Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у сумі 915610,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, 17.05.2008 року позивач передав у борг відповідачу грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень). На підтвердження отримання коштів, ОСОБА_2 надав власноруч написану розписку та зобов'язався повернути отриманні ним у борг грошові кошти рівними частками, починаючи з червня 2008 року. За домовленістю сторін загальний строк повернення всієї суми встановлювався до 31.05.2009 року. Зобов'язання за договором позики відповідачем було виконано частково. В червні 2008 року ОСОБА_2 добровільно повернув позивачу 17 400,00 доларів США, що на дату повернення боргу становило 84 390,00 грн. Позивач зазначив, що неодноразово звертався до відповідача з усними вимогами про повернення боргу, однак будь-яких дій щодо виконання свого обов'язку з повернення залишку боргу відповідач не здійснив. Неповернутою залишилася частина боргу у розмірі 915 610,00 грн. і зазначену суму позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь.

Також, ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, в обґрунтування якого вказав наступне.

Відповідач за зустрічним позовом (позивач за первісним) ОСОБА_1 намагається стягнути кошти з ОСОБА_2, як з фізичної особи, в той час, як насправді, в даному випадку мають місце спірні питання між ОСОБА_1 та ТОВ ІБК «Харківміськбуд», засновниками якого позивач та відповідач раніше спільно були.

Так званий договір позики є, по-перше, правочином, укладеним під впливом психологічного насильства з боку ОСОБА_1 (ст. 231 ЦК України), а, по-друге, є удаваним договором (ст. 235 ЦК), що прикриває собою інші правовідносини, про що ОСОБА_1 достеменно відомо, оскільки ніякого передання позикових грошей 17.05.2008 року між сторонами не відбувалось, про що свідчить нижченаведене.

ОСОБА_1 не мав на момент позичання істотних офіційно підтверджених доходів, і у нього не було і бути не могло зайвого міг позичити безкоштовно (безпроцентно) на цілий рік особі, відносини закінчилися значно раніше складання спірної розписки. Тому у цієї людини не було і бути не могло зайвого мільйону гривень, щоб їх позичити безкоштовно на цілий рік. Тобто позивач не мав аж ніякого економічного сенсу, надавати таку суму грошей не тільки безкоштовно, а і фактично на шкоду для себе, оскільки передача великої суми позичальнику без компенсацій на цілий рік до травня 2009 року означає прямі втрати, адже інфляція за цілий рік завдала б відвертих і величезних збитків такому позикодавцю.

Метою укладання удаваного договору позики від 1705. 2008 року було зовсім не позичання колишнім партнером ОСОБА_1 своєму колишньому партнерові ОСОБА_2 одного мільйона гривень, а врегулювання відносин між одним суб'єктом цивільно-правових відносин - ТОВ та іншим суб'єктом цивільно-правових відносин - засновником цього ТОВ.

Також вказав, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1, визначає у сумі 8000,00 грн.

В судове засідання позивачка та його представник не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримала, проти зустрічного позову заперечувала, проти заочного розгляду справи не заперечувала. Судові витрати просила залишити за позивачем.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений, причини неявки суду не повідомив.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

31.05.2008 р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 відбувся договір позики, згідно якому ОСОБА_1 передав відповідачу грошові кошти у сумі 1000000,00 грн., що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах справи. (а.с.4).

Згідно до розписки відповідач зобов'язувався повернути грошові кошти до 31.05.2009 року рівними частинами с червня 2008 року.

На теперішній час кошти відповідачем не повернуті.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень), на підтвердження укладення якого та його умов, була надана розписка позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За договором позики зобов'язання було виконано частково, а саме, у червні 2008 року відповідач добровільно повернув 17 400,00 доларів США.

У відповідності до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до даних Національного банку України офіційний курс гривні до долару США станом на дату часткового повернення позики складав 485,00 грн. за 100 доларів США. Таким чином, відповідачем була повернута позивачеві позика в сумі 84 390,00 грн. (17 400,00 х 4,85).

Сума, що підлягає стягненню за договором позики, на день постановлення судового рішення, складає 915 610,00 грн. (дев'ятсот п'ятнадцять тисяч шістсот десять гривень 00 коп.1 000 000,00 грн. - 84 390,00 грн.).

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

Згідно положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч. 2 ст. 214 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 214 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом під час розгляду справи не встановлено не додержання вимог, що викладені у ст. 203 ЦК України, під час укладання оспорюваного договору.

Також, згідно ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Статтею 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Вирішуючи питання про визнання договору позики недійсним, суд керувався постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року (далі -Пленум).

Так, п. 19, 21, 25 Пленуму визначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Згідно з нормами ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч.2 ст.59 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Приписами ч. 1 ст.60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем на підтвердження своїх вимог надано розписку про отримання відповідачем коштів, згідно до якої фізична особа ОСОБА_1 надав іншій фізичній особі ОСОБА_2 у позику кошти в сумі 1 000 000,00 грн.

В свою чергу, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження заперечень проти позову та на підтвердження зустрічного позову, що саме мають відносини між сторонами у справі, як між засновниками товариства.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійним договору позики.

Суд також відмовляє у задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 8000,00 грн.

Відповідно до ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1). у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2). у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім»ї чи близьких родичів; 3). у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4). приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи.

За ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Позивачем за зустрічним позовом не надано доказів щодо заподіяння йому зі сторони ОСОБА_1 моральної шкоди.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 197 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.10,11,57-60,79,84,88,209,212,214-215, 224-226 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 23, 215, 526, 530, 610, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, 1167 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1, виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 03.04.1998.; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) 915 610,00 (дев'ятсот п'ятнадцять тисяч шістсот десять) гривень.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Васильєва О.О.