Ухвала суду № 35669083, 19.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2013 р.Справа № 1570/5620/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: ДПІТкачук О.П. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства „Корпус-7" на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2012 року по справі за позовом приватного підприємства „Корпус-7" до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000782334 від 21.08.2012 року, -

встановиЛА:

Позивач, приватне підприємство „Корпус-7", звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000782334 від 21.08.2012 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2012 року позов залишено без задоволення.

Приватне підприємство „Корпус-7" не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 19 листопада 2012 року по справі № 1570/5620/2012 та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, позивач зазначає, що оскаржувана постанова винесена без повного та всебічного з'ясування обставин справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 30.07.2012 року по 03.08.2012 року на підставі наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 30.07.2012 року № 379-п згідно із п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-УІ, посадовими особами відповідача було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку приватного підприємства «Корпус-7»з питань правових відносин з ПП «Ново - Ком»за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 09.08.2012 року № 1037/22-34/32230129/56 «Про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Корпус-7»з питань правових відносин з ПП «Ново-Ком»за період з 01.03.2011р. по 31.03.2011р.», відповідно до висновку якого перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 138, ст. 185, ст. 188, ст. 200 Податкового кодексу України. Дані наведені в декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року з відповідними додатками не підтверджують реальність здійснення фінансово-господарських операцій ПП «Корпус-7»з суб'єктом господарювання ПП «Ново - Ком», а також порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в березні 2011 року у сумі 342 525 грн. (а.с. 28-42 том І).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від № 000782334 від 21.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 342 526,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 342525,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн. (а.с. 8 том І).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість у сумі 342 525 грн. за виписаними ПП «Ново - Ком» податковими накладними, зазначено те, що позивачем до податкового кредиту у березні 2011 року включені суми податку по взаємовідносинам з ПП «Ново - Ком», у якого, в свою чергу відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ПП «Ново - Ком» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Також як вбачається з акту перевірки, вказані вище обставини були встановлені на підставі акту Алчевської ОДПІ від 10.02.2012 року № 315/231-36917481 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Ново-Ком»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 року по 30.09.2011 року»(а.с. 167-178 том ІІ).

Таким чином, на підставі проведеного аналізу отриманих відповідачем первинних документів, з урахуванням матеріалів перевірки Алчевської ОДПІ, зокрема, акту від 10.02.2012 року № 315/231-36917481, надісланих на адресу ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС, даних АІС «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» (а.с. 59-64 том ІІІ), відповідачем під час проведення перевірки встановлено, що за період: березень 2011 року операції з поставки ПП «Ново - Ком» товарів на адресу ПП «Корпус-7» мають ознаки нікчемних, операція з надання вищеперелічених товарів (послуг, робіт) має ознаки безтоварних, що свідчить про укладення угод без мети реальних наслідків, право на податковий кредит з податку на додану вартість у ПП «Корпус-7»не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України.

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, укладених між ПП «Корпус-7»та ПП «Ново - Ком», що є підставою для виникнення права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі по тексту - ПК України).

Так п. 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Однак в даному конкретному випадку, з урахуванням доводів представника відповідача, предметом доказування у справі, у тому числі, є реальність правочинів за укладеними угодами.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Проте податкова накладна не є документом, на підставі якого можливо дійти висновку про використання придбаних послуг у межах господарської діяльності платника податку та отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Судом встановлено, що при проведенні аналізу податкової звітності за період з 01.02.2011 року по 30.09.2011 року, встановлено, що ПП «Корпус-7» сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «Ново - Ком» в березні 2011 року на загальну суму ПДВ 342 525,40 грн.

Так, судом встановлено, що між ПП «Корпус-7» та ПП «Ново - Ком» був укладений договір поставки № 14 від 01.02.2011 року (а.с. 77-79 том І).

Згідно п. 1.1 вказаного договору, Постачальник (ПП «Ново - Ком») зобов'язується в порядку на умовах, визначених даних договором, передавати у власність Покупця (ПП «Корпус-7») товарно-матеріальні цінності, визначені у п. 1.2 цього договору (далі - товар), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в даному договорі, приймати та оплачувати товар.

Згідно п. 1.2 вказаного договору, передача товару Постачальником у власність покупця здійснюється партіями. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, який поставляється по даному договору, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються накладними, актами приймання-здачі и т.п., які являються невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.1 договору, вартість товару визначається для кожної партії окремо и відображається в накладних та рахунках-фактурах.

Разом з тим, в підтвердження виконання сторонами вказаних вище пункту договору поставки, позивачем на пропозицію суду, не було надано жодних доказів транспортування вказаного товару від контрагента до позивача.

Також позивачем не було надано доказів на підтвердження якості придбаної у контрагента продукції та її обсягів (сертифікати відповідності, тощо).

В підтвердження товарності операцій між ПП «Корпус-7»та ПП «Ново - Ком», позивач надав суду копію договору поставки, копії видаткових накладних, копії податкових накладних, копію акту виконаних робі від 31.03.2011 року, банківські виписки по рахунках (а.с. 43-90 том І).

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність -це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Згідно Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005р. №375 (з наступними змінами і доповненнями), економічна діяльність -це процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництва, процесом виробництва та випуску продукції.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

У відповідності до п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, поставка товарів -це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання. Не належать до поставки операції передачі товарів в межах цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «продаж товарів», при цьому доказів фактичного отримання придбаних товарів позивачем суду не надано.

Також Постановою Верховного суду України від 21.10.2008 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення визначено, що дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «продаж товарів», яке визначено п.1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, в наявних у матеріалах справи копіях видаткових накладних (а.с. 60-76 том І) не зазначено осіб, які відвантажили товар, та реквізити довіреностей, виданих одержувачем ПП «Корпус-7», на отримання цими особами партії товару. Такі довіреності також не представлені суду. Тобто надані позивачем видаткові накладні підписані без назв посад та прізвищ осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, що є порушенням ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»щодо вимог до первинного документа.

Суд відхиляє доводи позивача щодо того, що видаткові, податкові накладні та акт виконаних робіт, є безперечними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у ціні придбання сировини на виробництво продукції. Так, вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне отримання товару (сировини), на підставі яких сформований податковий кредит, за умови недодержання встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством форми для обліку, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування, та не можуть бути взяти судом до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.

Надані позивачем докази у підтвердження використання отриманого товару у власній господарській діяльності (а.с. 150-250 том І, 1-91, 203-269 том ІІ, 1-56 том ІІІ) не приймаються судом до уваги, оскільки вони не дають суду можливість встановити факт отримання вказаного товару саме від контрагента ПП «Ново-Ком».

Відповідно до п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Під час проведення перевірки та розгляду справи в суді позивачем не надано доказів руху активів у процесі здійснення господарських операцій. Не спростовані твердження відповідача щодо відсутності можливостей у ПП «Ново - Ком»для вчинення господарських операцій, за якими виписані податкові накладні, надані позивачем.

Як вже судом зазначалось, датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Однак позивач не обґрунтовує та не надає доказів того, за якою датою у нього виникло право на податковий кредит та по якій даті він його задекларував -по даті списання коштів з банківського рахунку або по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товарів (робіт, послуг).

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Суд погоджується з висновками за актом перевірки та доходить аналогічного висновку, що дії ПП «Корпус-7» призвели до значних втрат дохідної частини Державного бюджету України. Очевидним також вбачається факт, що ПП «Корпус-7» укладена угода з контрагентом, яка не була спрямована на реальне настання правових наслідків. Позивачем на пропозицію суду не наданого жодного переконливого доказу, який би спростував такий висновок.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд вважає, що ПП «Корпус-7» не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що товари придбані з наміром використання у власній господарській діяльності. При цьому в ході перевірки встановлена відсутність фактичного підтвердження взаємовідносин ПП «Корпус-7» з вищевказаним підприємством.

Таким чином, судом не встановлено реальне настання правових наслідків, що обумовлені п.5 ст.203 ЦК України, у зв'язку із чим суд погоджується з висновками перевіряючих щодо ознак нікчемності укладеного ПП «Корпус-7» вище розглянутого правочину.

Договірні відносини позивача з контрагентом ПП «Ново - Ком»не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект від результатів підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності вказаних підприємств є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Несплата ПП «Корпус-7» податків у встановленому законодавства України порядку руйнує систему оподаткування, що створена в інтересах держави та формування дохідної частини Державного бюджету України, що суперечить моральним засадам суспільства. Наявним вбачається намір ПП «Корпус-7»одержати економічний ефект за рахунок формування податкового кредиту по договором, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків, з ціллю заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Такі дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, оскільки не сплачені підприємством ПДВ внаслідок порушення встановленого порядку формування податкового кредиту з ПДВ є дохідною частиною бюджету та власністю держави.

Провадження ПП «Корпус-7» своєї діяльності призвело до штучного завищення податкового кредиту.

На підставі встановлених фактів та досліджених доказів, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов до висновку про те, що ПП «Ново - Ком» не мало реальної можливості здійснювати господарські операції щодо постачання товару (робіт, послуг) згідно договору поставки № 14 від 01.02.2011 року, тобто не здійснювало господарську діяльність, а штучно формувало податкову вигоду позивачу.

При відсутності реального здійснення господарських операцій ПП «Ново - Ком» видало податкові накладні позивачу в порушення вимог ПК України, який надає право видавати такі накладні лише при здійсненні господарської операції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги приватного підприємства „Корпус-7" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000782334 від 21.08.2012 року, належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними у справі матеріалами, у зв'язку із чим задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства „Корпус-7", - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2012 року по справі № 1570/5620/2012, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 20 листопада 2013 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль