Постанова № 35668682, 20.11.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 р. Справа № 804/14176/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представників позивача представника відповідача Сивун Т.І., Матвієць І.В. Немченко К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Довіра» звернулось до суду з позовними вимогами до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001722220 від 11.06.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, вважає, що пода ткове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, суперечить діючому пода тковому законодавству та підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що висновки про вчинені позивачем порушення, зроблені в акті перевірки, відповідають фактичним обставинам, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» з питань взаємовідносин з ТОВ «ВКФ «Медея» (код ЄДРПОУ 36441578) за грудень 2011 року, за результатами якої складено акт від 27.05.2013 року №2156/22-4/30011928.

Згідно висновків проведеної перевірки позивачем порушено ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.7, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

11.06.2013 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0001722220, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 250 298,76 грн.

В порядку адміністративного оскарження позивачем було подано скаргу, проте за результатами розгляду скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених норм випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, а податкова накладна, заповнена особою, що зареєстрована як платник податку на додану вартість, без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Довіра» (замовник) та ТОВ «ВКФ «Медея» (експедитор) укладено договір №0112/1 від 01.12.2010 року на транспортно-експедиторське обслуговування, відповідно до умов якого експедитора від свого імені та за рахунок замовника забезпечує здійснення перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні. Експедитор організовує перевезення вантажів на підставі заявок, що подаються замовником. Підставою для одержання вантажу до перевезення є подорожній лист, завірений печаткою експедитора, при пред'явленні водієм або іншим представником експедитора документа, що посвідчує його особу. Розрахунок за транспортно-експедиторські послуги проводиться замовником на підставі рахунка-фактури експедитора й акта про виконання транспортно-експедиторських послуг. Підставою для виставляння рахунка-фактури та акта за надані транспортно-експедиторські послуги є дані подорожніх листів, завірені замовником, а також відмітки замовника в супровідних документах.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ «ВКФ «Медея» (виконавець) укладено договір №0112/2-погр від 01.12.2010 року про надання послуг завантаження та розвантаження, згідно якого виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом установленого в договорі строку надавати за плату послуги із завантаження та розвантаження з/на транспортних (-і) засобів (-и) замовника чи третіх осіб (постачальників, перевізників) продуктів харчування, щодо яких замовником здійснюється діяльність з дистрибуції у відповідності з умовами укладених договорів (далі - товар), а замовник зобов'язується приймати та оплачувати такі послуги.

Виконання умов вказаних договорів підтверджується виписаними податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, відомостями погрузочно-розгрузочних робіт за грудень 2011 рік, маршрутним листом за грудень 2011 року. Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

При цьому, акт перевірки не містить обставин про встановлення будь-яких недоліків вказаних первинних бухгалтерських документів товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» та обставин, які б свідчили про факт відмови позивача від надання перевіряючим відповідних документів.

Крім того, судом встановлено, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій ТОВ «ВКФ «Медея» було зареєстроване як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ним, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Згідно висновків акту перевірки відповідачем було встановлено, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «ВКФ «Медея», не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, та суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Суд зазначає, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. Акт перевірки не містить жодних посилань та доказів, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, а також не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку та не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Крім того, чинним законодавством не передбачено право податкового органу щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання, при перевірці їх господарської діяльності або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України в актах перевірки.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість твердження податкового органу щодо визначення правочинів позивача як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Як вбачається з акту перевірки, висновок відповідача про відсутність реального здійснення позивачем господарських операцій зроблено на підставі акту Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська №22/224/36441578 від 10.01.2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Медея» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Росток-Дніпро» та ТОВ «Солана» їх реальності та повноти відображення в обліку за період».

Проте суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Так, у вказаному вище акті та в акті від 27.05.2013 року №2156/22-4/30011928 відсутні посилання на порушення кримінальних справ у зв'язку з господарською діяльністю ТОВ «ВКФ «Медея», вироків чи судових рішень, якими було б встановлено фіктивність підприємства.

Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з

питань митної справи.

Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім ви падків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Якщо податковим органом встановлено нена лежне виконання контрагентами позивача своїх податкових обов'язків, відповідальність за таке невиконання або неналежне виконання пода ткового обов'язку повинні нести самі ці підприємства. Це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, суд зазначає, що у акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, оскільки у розпорядженні податкового органу були відсутні первинні документи.

Висновки про порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності господарської операції. Податковим органом не надано доказів того, що позивач та його контрагент діяли зі спільним умислом, що суперечить інтересам держави з метою отримання матеріальних благ.

Таким чином, посилання податкового органу на акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єктів господарювання як на підставу, що позивачем здійснювались господарські операції з метою отримання податкової вигоди, не може вважатись обґрунтованим.

Враховуючи викладене, документи, які були досліджені судом, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже суд вважає, що відповідачем не доведено факт наявності порушень позивачем податкового законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, таким, що спростовується матеріалами справи, а отже підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 458,81 грн. підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0001722220 від 11.06.2013 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» судові витрати у розмірі 458,81 грн. (чотириста п'ятдесят вісім гривень вісімдесят одна копійка).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2013 року.

Суддя В.В. Степаненко