Постанова № 35661128, 21.11.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-11673/12/0170/8

21.11.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Кушнова А.О. ) від 27.05.2013 по справі № 2а-11673/12/0170/8

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сімферопольський комбінат хлібопродуктів" (вул. Елеваторна, 14, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95051)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

заявник апеляційної скарги: Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 27 травня 2013 року у справі № 2а-11673/12/0170/8 адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0004492204 від 08.10.2012 року. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 27 травня 2013 року, прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ під час здійснення фінансово-господарських операцій із ТОВ «Торгооіл Групп» та ТОВ «Агрооіл Групп».

У судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони сповіщені належним чином.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із зменшенням позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2 квартал 2011 року у сумі 1802670 грн. податковим повідомленням рішенням від 08.10.2012 року № 0004492204.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 27.09.2012 року № 6135/22-1/00951971 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Сімферопольський КХП» (ЄДРПОУ 00951971), з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Агрооіл Групп» (ЄДРПОУ 34440939) та ТОВ «Торгоіл Групп» (ЄДРПОУ 37358795) за період з 01.04.2011 по 30.06.2011», яким було встановлено завищення позивачем валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 1802670 грн. за 2 квартал 2011 року у зв'язку із неможливістю підтвердження реальності здійснення ТОВ «Агрооіл Групп» та ТОВ «Торгоіл Групп» господарських операцій, правочини із якими податкова інспекція вважає нікчемними. При цьому податкова інспекція послалася у акті перевірки на акт документальної перевірки позивача № 13068/23-7/00951971 від 14.09.2011 року, яким було встановлено завищення валових витрат по взаємовідносинам із ТОВ «Агрооіл Групп» за 2 квартал 2011 року у сумі 773500 грн., акт документальної перевірки ТОВ «Агрооіл Групп» ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 02.02.2012 року № 193/23-3/34440939, яким встановлено завищення податкового зобов'язання з ПДВ у відношенні позивача у квітні-червні 2011 року та акт документальної перевірки позивача від 20.01.2012 року № 454/23-7/00951971, яким встановлено завищення податкового кредиту по взаємовідносинам із ТОВ «Торгоіл Групп».

Як зазначалося вище, податкова інспекція провела невиїзну документальну перевірку а висновки такої перевірки ґрунтуються на висновках інших актів перевірок органів ДПС. Первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача під час здійснення перевірки від 27.09.2012 року податковою інспекцією не досліджувалися, реальність здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та вказаними суб'єктами господарської діяльності не досліджувалося та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних підприємств товарів.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин у справі, правильно надав юридичну оцінку спірним правовідносинам, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи щодо реальності здійснення фінансово-господарських операцій позивачем з ТОВ «Агрооіл Групп» та ТОВ «Торгоіл Групп», дослідив питання щодо використання отриманого товару позивачем у власній господарській діяльності, надав належну юридичну оцінку посиланням податкової інспекції на висновки інших актів перевірок позивача та його контрагентів, надав оцінку діям податкової інспекції щодо проведення невиїзної документальної перевірки, застосував правильно положення статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України та положень підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В апеляційній скарзі податкова інспекція не доводить чому висновки суду першої інстанції щодо встановлених обставин та правових наслідків результатів розгляду адміністративним судом справи № 2а-10189/12/0170/31 є неправильними, не наводить у чому полягає невірність висновків суду, з яких саме причин суд першої інстанції неправильно зробив висновок про реальність здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та вказаними суб'єктами господарської діяльності. Також в апеляційній скарзі не наведено у чому саме полягає нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами та якими саме доказами це підтверджується. Також податкова інспекція не вказує на те, що саме необхідно дослідити суду апеляційної інстанції, що не дослідив або неправильно з'ясував суд першої інстанції. Отже апеляційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Таким чином, зі змісту вказаних положень Податкового кодексу України випливає, що понесені платником податку витрати у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) повинні бути документально підтверджені та безпосередньо пов'язані із здійсненням платником власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту з ПДВ та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Господарські операції, що були проведені між позивачем та ТОВ «Агрооіл Групп» та ТОВ «Торгоіл Групп» спричинили реальні зміни майнового стану позивача і даний факт підтверджується матеріалами справи - первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які суд першої інстанції ретельно дослідив під час з'ясування фактичних обставин справи.

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та вказаними підприємствами, не досліджувала питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих товарів (робіт, послуг).

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення понесених витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності, у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем валових витрат.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Агрооіл Групп» та ТОВ «Торгоіл Групп», був відсутній відповідний вирок суду щодо фіктивності діяльності вказаних підприємств, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про завищення позивачем валових витрат.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

При таких обставинах справи судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення по справі.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.05.2013 по справі № 2а-11673/12/0170/8 змінити.

Викласти пункту 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» (ЄДРПОУ 00951971) судовий збір у сумі 2146,00 грн. (Дві тисячі сто сорок шість грн.. 00 коп.)».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 27 травня 2013 року у справі № 2а-11673/12/0170/8 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська