Постанова № 35659529, 25.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2013 р. Справа№ 910/13549/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконтинент» на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2013 року

у справі № 910/13549/13 (суддя - Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконтинент»

про стягнення 27 562, 61 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Карпенко І.В.

від відповідача: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

16.07.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконтинент» про стягнення 27 562,61 грн., що становить: 21 328, 32 грн. боргу по оплаті отриманого товару, 373, 39 грн. - 3% річних, 1 595, 24 грн. - пені, 4 265, 66 грн. штрафу (а.с.5-7). Під час розгляду справи, 05.09.2013 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача борг в сумі 21 000 грн., пеню - 1 576, 43 грн., 3% річних - 369, 37 грн. та штрафу в сумі 4 200 грн. (а.с.59).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 96/10 від 01.03.2010 року, стверджує, що відповідач не в повному обсязі та несвоєчасно оплатив вартість товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2013 року у справі № 910/13549/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконтинент» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» борг в сумі 21 000, 00 грн., пеню - 1 576, 43 грн., 1 050, 00 грн. - штрафу, 3 % річних - 369, 37 грн. та судовий збір в сумі 1 514, 04 грн. В задоволені решти частини позову судом відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, відповідач 23.09.2013 року, звернувся до господарського суду міста Києва з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2013 року повністю та прийняти нове.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки прийнято без участі відповідача, стверджує, що суд першої інстанції не задовольнив клопотання про відкладення розгляду справи, чим порушив право відповідача на захист своїх інтересів, судом не надано правової оцінки листу № 18 від 25.06.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2013 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 28.10.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 року розгляд справи відкладено на 25.11.2013 року у зв'язку з клопотанням апелянта.

Апелянт не скористався правом присутності при розгляду спору, не направив свого представника в судове засідання, знов подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 09-11/18450 від 22.11.2013 року) у зв'язку з призначеною на 25.11.2013 року на 12:00 в Шевченківському районному суді м. Києва розгляду цивільної справи № 761/26961/13-ц, провадженням № 2/761/8720/2013 що до спору по трудовим відносинам.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В силу вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському процесі ведуть їх органи, які діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути як керівники підприємств та організацій, так і інші особи, повноважень яких визначені законодавством або установчими документами, довіреністю, виданої від імені підприємства, організації, за підписом керівника, або іншої повноважної особи, підписи яких посвідчується печаткою підприємства, організації.

Отже, з 14.10.2013 року (моменту отримання ухвали про порушення апеляційного провадження) до 25.11.2013 року (дня розгляду скарги в апеляційному суді), відповідач мав достатньо часу для оформлення повноважень на представника.

Враховуючи, що відповідно до вимог ст. 102 ГПК України, двомісячний строк розгляду апеляційної скарги спливає, заявником не подано клопотання про продовження строку вирішення спору в порядку ст. 69 ГПК України, і що продовження строку розгляду апеляційної скарги заперечене представником позивача, колегія суддів, приймаючи до уваги приписи ст.ст. 22, 28,69,102 ГПК України відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Крім того, апелянт 22.11.2013 року звернувся до апеляційного господарського суду з клопотанням про витребування доказів (вх.09-11/18451) в порядку ст. 38 ГПК України, просив витребувати у позивача оригінал договору поставки товару № 537/12 від 01.10.2012 року, який діяв на момент спірної поставки позивачем 29.11.2012 року.

Апелянт стверджує, що договір поставки № 96/10 від 01.03.2010 року, на який посилається позивач у позовній заяві та місцевий господарський суд, у рішенні від 05.09.2013 року, на момент поставки 29.11.2012 року не діяв, поставка товару між сторонами у справі здійснювалася на підставі договору поставки № 537/12 від 01.10.2012 року.

Відповідно до п.2.1. Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянт не звертався до суду першої інстанції з подібним клопотанням, у клопотанні від 22.11.2013 року про витребування доказів не надав обґрунтування неможливості подання цих доказів до місцевого господарського суду.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив клопотання апелянта, стверджує, що поставка товару здійснювалася за договором № 96/10 від 01.03.2010 року, строк дії якого пролонговано сторонами на новій термін, що зазначений договір і є підставою позову, і іншого договору між сторонами не підписувалося.

Враховуючи, що позовні вимоги ґрунтуються на договорі № 96/10 від 01.03.2010 року, що заперечення відповідача (а.с.41-55) та апеляційна скарга не містять посилання на будь-який інший договір, ніж зазначено в позові, навпаки відповідач до місцевого господарського суду надає засвідчену його представником копію саме договору поставки № 96/10 від 01.03.2010 року (а.с.48), колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що клопотання про витребування доказів є таким, що не підлягає задоволенню.

Представник позивача у судових засіданнях та у відзиві на апеляційну скаргу заперечив доводи скаржника, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

01.03.2010 року між сторонами у справі було укладено договір поставки товару № 96/10 (далі-договір), відповідно до п. 1.1. якого ТОВ «Фірма «Дісна» (постачальник за договором, позивач у справі) зобов'язалося поставити і передати у власність відповідача товари, а саме, алкогольні та безалкогольні напої (далі-товар) перелік, кількість, асортимент та ціна яких визначаються у відповідних додатках (специфікаціях) до договору, а ТОВ «Євроконтинент» (покупець за договором, відповідач у справі) зобов'язалося прийняти та своєчасно оплатити товар в порядку і на умовах, що визначені договором.

Згідно з п. п. 9.1, 9.2 договору, цей договір вступив в силу з моменту його підписання та діє до 31.01.2011 року. Однак, договором сторони передбачили, що у разі відсутності пропозицій будь-якої із сторін щодо припинення дії договору за 20 календарних днів до дати його закінчення, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах. Належних доказів припинення дії договору сторонами не надано.

Крім того, за умовами договору, закінчення строку його дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли під час його дії.

Договором сторони передбачили (п.2.2. договору), що поставка товару проводиться відповідно до заявок, які подаються відповідачем позивачу та повинні містити дані щодо кількості, асортименту та строку поставки. Датою поставки вважається дата передачі позивачем товару з проставлянням відмітки уповноваженою особою відповідача про отримання товару на товарній накладній позивача (п.2.5. договору). Пунктом 3.2. договору сторони обумовили, що безпосередня вартість кожної партії товару визначаються згідно цін, що визначені у специфікації до договору.

Оплата товару здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок позивача протягом 14 календарних днів з дати поставки (п.4.1 договору). За порушення строків оплати договором передбачено майнова відповідальність покупця (п. 7.1. договору) у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також штрафу у розмірі 20% якщо строк прострочення становить більше ніж 60 днів.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 24 527, 52 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0054663 від 29.11.2012 року на суму 24 527, 52 грн., копію якої долучено до матеріалів справи (а.с.11).

Відповідач частково оплатив вартість поставленого товару на суму 3 527,52 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями № 72 від 19.03.2013 року на суму 1 527,52 грн., № 137 від 30.05.2013 року на суму 1 000 грн., № 170 від 12.07.2013 року на суму 1 000 грн. (а.с.25-26, 61), відтак станом на час подання позовної заяви, заборгованість становила 21 000, 00 грн., що спричинило звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права з позовом про стягнення заборгованості в сумі 21 000, 00 грн. (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

У відповідності до вимог статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Місцевий господарський суд правомірно, посилаючись на норми ст.ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 626, 629 ЦК України зазначив, що підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт поставки товару за видатковою накладною № РН-0054663 від 29.11.2012 року на суму 24 527, 52 грн. доведено матеріалами справи, не заперечено відповідачем, навпаки матеріали справи містять докази часткової оплати товару в сумі 3 527,52 грн., і в платіжних дорученнях підставою платежу зазначено видатковою накладною № РН-0054663 від 29.11.2012 року.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, про те що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 21 000, 00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги про стягнення боргу судом першої інстанції правомірно задоволено.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1576, 43 грн. за порушення строків оплати за період з 14.12.2012 року по 14.06.2013 року.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Пунктом п. 7.1. договору встановлено, що за порушення строків оплати згідно п. 4.1. покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок пені, враховуючи вимоги п. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність нарахування пені в сумі 1 576, 43 грн.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 369, 37 грн. за період з 14.12.2012 року по 15.07.2013 року в порядку ст. 625 ЦК України.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Таким чином у цивільно-господарських відносинах кредитор вправі вимагати компенсації збитків, що виникають у випадку неправомірного використання його коштів боржником, з урахуванням приписів статті 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних у поєднанні з інфляційними втратами, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, колегія суддів апеляційної інстанції визнає правомірним висновок місцевого господарського суду про задоволення позовної вимоги щодо стягнення 3 % річних в сумі 369, 37 грн.

Також позивачем заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 4 200,00 грн..

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення штрафу в сумі 1050,00 грн. з огляду на наступне.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що покупець сплачує штраф у розмірі 20% від простроченої оплати на строк більше ніж 60 днів.

У відповідності до п. 66 Положенням про поставку продукції виробничо-технічного призначення, яке затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року №888 (далі - Положення), яке чинне на час укладення договору та поставки товару, за безпідставну відмову від акцепту платіжної вимоги (повністю чи частково), а також за ухилення від оплати продукції при інших формах розрахунків покупець (платник) сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків суми, від уплати якої він відмовився чи ухилився.

Відтак, місцевий господарський суд правомірно, частково задовольнив вимогу про стягнення з відповідача штрафу - у розмірі 5% за простроченої суми, що становить 1 050, 00 грн.

Посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом приписів п.1 ст.77 ГПК України, у зв'язку із незадоволенням клопотання про відкладення розгляду справи, колегією суддів апеляційної інстанції визнано необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, такою обставиною може бути нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК) (п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідач під час провадження у даній справі мав достатньо часу для обґрунтування заперечень на позов, як усно так і письмово, однак заперечень по суті позовних вимог не надав. При цьому, розгляд справи неодноразово відкладався в суді І інстанції та в апеляційній інстанції за клопотанням відповідача.

Матеріали даної справи містять переконливі докази наявності заборгованості відповідача по оплаті товару, тому, з огляду на приписи ст.ст. 22, 28, 75 ГПК України, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції що відповідач не скористався правом участі в судових засіданнях, надання заперечень чи будь яких доказів в спростування позовних вимог, що не позбавляє суд права розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2013 року у справі № 910/13549/13 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати із сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача у справі (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконтинент» на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2013 року у справі № 910/13549/13 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду господарського суду міста Києва від 05.09.2013 року у справі № 910/13549/13 залишити без змін.

3.Справу № 910/13549/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

О.М. Остапенко