Ухвала суду № 35654423, 21.11.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/1718/11

Головуючий у 1-й інстанції: Маренич І.В.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" до Державної податкової інспекції у м. Чернівці, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Новелті", Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта Торг", Товариство з обмеженою відповідальністю "НС-Партнер", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталікс", Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Промресурс" про скасування податковго повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2011 року товариство з додатковою відповідальністю «Трансмост» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях, треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Новелті", Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта Торг" ,Товариство з обмеженою відповідальністю "НС-Партнер", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталікс" та Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Промресурс" про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02.04.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що у позивача відсутні документи, які мають юридичну силу та доказовість первинного документа, що не дає можливості визначити фактичного постачальника послуг. Також податковий орган зазначив, що операції по взаємовідносинах із контрагентами позивача не мали реального характеру.

Сторони в судове засідання не з'явились про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

За таких обставин, враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів, у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 1845/23-1/14262749 від 05.07.2011 року, згідно з висновками якого винесено податкове повідомлення-рішення № 0000820231 від 15.07.2011 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 314 344 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 1 грн.

Базою для визначення додаткових зобов'язань є господарські операції між позивачем та ТОВ "Компанія Новелті", ТОВ "Дельта Торг", ТОВ "НС-Партнер", ТОВ "Сталікс" та ТОВ Фірма"Промресурс".

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції вказав, що відповідачем не доведено, що на момент здійснення та виконання правочину позивач та його контрагенти - ТОВ "Компанія Новелті", ТОВ "Дельта Торг", ТОВ "НС-Партнер", ТОВ "Сталікс" та ТОВ Фірма "Промресурс" - мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Так, 15.07.2011 року податковим органом, на підставі акта перевірки №1845/23-1/14262749 від 05.07.2011 року, у якому встановлено порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», винесено податкове повідомлення-рішення №0000820231, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 314345 грн., з яких 314344 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно з п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом;

У п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону, визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

В силу п.п. 7.3.7. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань виконавця з контрактів, визначених довгостроковими відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", є дата збільшення валового доходу виконавця довгострокового контракту.

А п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Податковий орган зазначає, що позивачем документально не підтверджено господарські операції з контрагентами ТОВ «Компанія Новелті», ТОВ «Дельта Торг», ТОВ «НС-Партнер», ТОВ «Сталікс» та ТОВ Фірма «Промресурс».

Колегія суддів не погоджується з вказаними доводами відповідача так як господарські операції між позивачем та ТОВ фірма "Промресур" підтверджуються договором постачання № 01.08/1 від 01.08.2008 р., видатковими накладними, податковими накладними, сертифікатами якості, банківськими виписками та платіжними дорученнями.

Правочин між позивачем та ТОВ "Компанія Новелті" підтверджується договором підряду № 28/03/10 від 28.03.2010 р., актом здачі-прийняття робіт, податковими накладними, банківськими виписками, платіжними дорученнями.

Господарські відносини з ТОВ "Дельта Торг" підтверджуються актом № 301 здачі-прийняття робіт, податковою накладною та банківськими виписками.

Господарські операції позивача з ТОВ "Сталікс", ТОВ "НС-Партнер" підтверджуються податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками та платіжними дорученнями.

Отже, позивачем надано достатньо доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій з вказаними вище контрагентами.

Податковий орган стверджує, що контрагенти позивача не є добросовісними платниками податків, відсутні за місцем знаходження, мають ознаки фіктивності тощо.

Суд апеляційної інстанції з приводу даних доводів відповідача приходить до висновку, що порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій та не може свідчити про наявність підстав для висновків про фіктивність усіх правочинів які вчинялися вказаними юридичними особами.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Встановлені податковим органом будь-які факти незаконної діяльності контрагента платника податків повинні оцінюватися судом з урахуванням можливої обізнаності позивача щодо таких обставин, або наявної у позивача реальної можливості з'ясувати їх.

Наведені в акті перевірки обставини діяльності контрагентів позивача, з якими орган ДПС пов'язує безтоварність операцій із позивачем, були виявлені податковим органом вже після проведених позивачем з ними операцій.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності своїх контрагентів, в матеріалах справи відсутні, разом з тим, податковий орган не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливості з'ясувати всі обставини діяльності його постачальників на момент проведення з ними операцій.

Таким чином, лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента. Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі № 21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі "Булвес"АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно скасовано податкове повідомлення-рішення, оскільки правомірність його прийняття не підтверджено під час апеляційного розгляду справи.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Ватаманюк Р.В.

Курко О. П.