Постанова № 35654317, 25.11.2013, Луганський окружний адміністративний суд

10.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 листопада 2013 року Справа № 812/8835/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ковальової Т.І.,

при секретарі судового засідання - Ворошило О.Є.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування вимоги № Ф 1796 від 14.05.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

22 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування вимоги № Ф 1796 від 14.05.2013 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що оскаржувану вимогу складено відповідачем без наявності відповідних повноважень. Так, на думку позивача, управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку є приватною юридичною особою, ніколи не утворювалась Пенсійним фондом України та відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України зареєстрована як суб'єкт господарської діяльності. Позивач вважає фіктивною державну реєстрацію УПФУ в м. Сєвєродонецьку, оскільки відповідно до довідки з ЄДРПОУ станом на 10.06.1994 ніяких управлінь у Пенсійного фонду не існувало, а станом на 13.11.2002 (дата реєстрації відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) не існувало жодного розпорядчого документа про утворення такого органу Пенсійного фонду України як суб'єкт підприємницької діяльності - УПФУ в м. Сєвєродонецьку.

Позивач з посиланням на норми Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, навів перелік суб'єктів господарської діяльності, які підлягають включенню до ЄДРПОУ, та вказав, що такої форми господарювання, як орган державної влади не передбачено. Тому органи державної влади, виходячи зі ст. 8 господарського кодексу України, не є суб'єктами господарювання та не могли бути внесені до реєстру. Таким чином, на думку позивача, реєстрація у ЄДРПОУ прямо доводить, що суб'єкт підприємницької діяльності УПФУ в м. Сєвєродонецьку не є і не може бути органом державної влади.

Крім того, наводячи норми Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, вказує, що відповідач не має підстав посилатися на створення Управління відповідно до постанов Правління ПФУ № 8-1 та № 8-2 від 30.04.2002, оскільки вказані постанови ПФУ взагалі не існують, тому що не пройшли відповідної державної реєстрації з огляду на їх явну невідповідність вимогам законодавства України. Крім того, ці постанови ПФУ не містять рішення про створення УПФУ в м. Сєвєродонецьку.

Позивач вважає, що таким чином, не існує жодного документального доказу існування такого органу ПФУ як СПД УПФУ в м. Сєвєродонецьку, то є очевидним, що вимога № Ф-1796 від 14.05.2013 року, видана приватною особою громадянкою ОСОБА_2, яка не є посадовою особою державного органу і не має жодних повноважень щодо видання будь-яких рішень у порядку Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, просив суд розглянути справу за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Надав суду письмові заперечення проти позову, в яких просив суд розглядати справу за його відсутності, та серед іншого, з посиланням на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і оплати єдиного внеску від 27.09.2010 № 212-5, Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» від 17.01.2002, постанови КМ України від 11.04.2002 № 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду України», Постанов Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-1 та 8-2, наказу управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 161 від 22.07.2002 зазначив про безпідставність заявлених позивачем вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). Відповідно до вимог вказаного Положення основними завданнями Пенсійного фонду України є, зокрема, реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; здійснення контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до пункту 7 положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

З 01.01.2011 набрав чинності Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464), яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону № 2464 застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно з частини 1 статті 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2464 облік осіб, зазначених у частині першій статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У відповідності до частини восьмої статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Згідно з частиною дванадцятою статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до пункту другого розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, з дня набрання чинності цим Законом суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону.

Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється Пенсійним фондом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється (пункт третій розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 від 08.07.2010).

Згідно з положеннями частини 4 цієї статті територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Судом установлено, що позивач - ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області 13.05.2003 року, номер запису 23830170000004239 (арк. справи 21).

У першому кварталі 2013 року позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування (сплачував єдиний податок) та знаходиться на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку. Відповідно до вимог чинного законодавства, сума єдиного внеску нарахована до сплати за цей період становить 1194,03 грн., яка є несплаченою позивачем (арк. справи 46).

У зв'язку з несплатою єдиного внеску УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області прийнята вимога про сплату боргу 14.05.2013 № Ф-1796 на суму 1194,03 грн. (арк. справи 7).

Позивач не погодився з вимогою відповідача та оскаржив її в адміністративному порядку. Рішеннями УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 29.05.2013 № 6720/03-16/01, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 07.08.2013 № 5181/0310, Пенсійного фонду України від 12.09.2013 № 24020/09-10 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу від 14.05.2013 № Ф-1796 - без змін (арк. справи 8-20).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 7 та частиною 11 статті 8 Закону № 2464 фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов'язані сплачувати єдиний внесок у розмірі 34,7% від суми, що визначається такими платниками самостійно, при цьому сума єдиного внсеку не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску Зазначені платники зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий період, не пізніше 20-го числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (п.3 ч.8 ст. 9 Закону № 2464).

З урахуванням розміру мінімальної заробітної плати у першому кварталі 2013 року, мінімальний страховий внесок становить : у січні, лютому, березні - 398,01 грн.

Відповідно до вимог законодавства сума єдиного внеску, нарахована до сплати за І квартал 2013 року, становить 1194,03 грн.

Судом установлено, що позивач не сплатила єдиний внесок у сумі 1194,03 грн. за І квартал 2013 року.

Таким чином, ураховуючи наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску за І квартал 2013 року в сумі 1194,03 грн., у судовому засіданні не встановлено порушень вимог діючого законодавства України з боку відповідача при прийнятті ним оскаржуваної вимоги від 14.05.2013 № Ф-1796, оскільки на момент прийняття вимоги позивач перебував на обліку у відповідача в якості платника страхових внесків та не сплатив зазначену суму єдиного внеску.

Посилання позивача щодо відсутності такої юридичної особи як Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку ґрунтуються на хибному тлумаченні норм чинного законодавства. Окрім того, позивачем самостійно до матеріалів адміністративного позову надано довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на підтвердження правового статусу відповідача як юридичної особи, з організаційно правовою формою - орган державної влади (арк. справи 22).

Окрім того, правосуб'єктність відповідача підтверджується матеріалами справи, а саме : свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, наказом Луганського обласного управління Пенсійного фонду України «Про затвердження структури Луганського обласного управління Пенсійного фонду України» № 90 від 10.05.2003 року з додатком № 4, наказом управління Пенсійного фонду України в Луганській області «Про виготовлення печаток, штампів, бланків та найменування органів Пенсійного фонду України в Луганській області» № 161 від 22.07.2002 року з додатком, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, що затверджено Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-1 (а.с.49-64).

Під час вирішення даного спору судом застосовані норми Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, які визначають повноваження та напрями діяльності Пенсійного фонду та його територіальних органів. Вказаним Положенням передбачено, що Пенсійний фонд є органом державної влади, входить до системи органів виконавчої влади, та до повноважень якого віднесено застосування фінансових санкцій відповідно до закону. Наведені в позові доводи позивача не спростовують факту порушення обов'язку останнього сплачувати страхові внески до органів Пенсійного фонду України. Тому, в суду відсутні підстави для скасування вимоги про сплату боргу від 14.05.2013 № Ф-1796.

Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати йому не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування вимоги № Ф 1796 від 14.05.2013 року, - відмовити за необгрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено 02 грудня 2013 року.

Суддя Т.І. Ковальова