Рішення № 35653239, 08.11.2013, Центрально-Міський районний суд м. Макіївки

Центрально-Міський районний суд м.Макіївки

буд.111 м. м. Макіївка Донецька область Україна 86108

Справа № 270/4553/13-ц

Провадження № 2/270/1837/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2013 року м. Макіївка

Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області в складі:

головуючого судді Кузнецова Р.О.

при секретарі Насікайло О.С., Зиряновій Т.О.

за участю

представника позивачаОСОБА_1

відповідачаОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Макіївці Донецької області цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Давлет-Алієвича до ОСОБА_2 про стягнення вартості за надані послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Давлет-Алієвича про визнання договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг недійсним, -

в с т а н о в и в:

26 липня 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Макіївки з позовом про стягнення з ОСОБА_2 вартості за надані послуги в розмірі 8100,00 грн., штрафу за неналежне виконання зобовязання в розмірі 8100,00 грн. та судових витрат у вигляді вартості послуг адвоката та судового збору (аркуші справи 2-4).

Позовні вимоги мотивовані тим, що за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг позивачем було надано ОСОБА_2 послуги з пошуку квартири, вартість яких склала 8100,00 грн. і які не були оплачені відповідачем. Також, посилаючись на п. 5.2 договору, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 8100,00 грн. у вигляді штрафу, встановленого за неналежне виконання зобовязання.

05.09.2013 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Давлет-Алієвича про визнання договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг недійсним (аркуші справи 34-36).

Зустрічний позов мотивовано тим, що спірний договір суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України. Невідповідність договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг вимогам зазначеного Закону, на думку позивача, полягає в тому, що, по-перше, в договорі містяться несправедливі умови про відповідальність лише замовника послуг без визначення відповідальності виконавця.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 05.09.2013 обєднано в одне провадження вимоги за позовом ОСОБА_4 Давлет-Алієвича до ОСОБА_2 про стягнення вартості за надані послуги згідно договору №4/06-1 від 07.06.2013, штрафу та послуг адвоката та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 Давлет-Алієвича про визнання договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг недійсним (аркуш справи 40).

22.10.2013 від позивача за зустрічним позовом до суду надійшло уточнення та доповнення позовних вимог, згідно яких ОСОБА_2 додатково просила:

- визнати нечіткими та двозначними в системному тлумаченні пунктів 5.1 та 5.2 договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг положення про застосування відповідальності сторін, оскільки в договорі не визначено, що слід розуміти від відмовою від договору та під невиконанням чи неналежним виконанням договору, яка між цими поняттями різниця і чому у разі порушення умов Замовником (споживачем) встановлено різні обєми компенсації на користь виконавця;

- визнати несправедливими та недійсними положення договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг, а саме: про сплату штрафу у розмірі 100% від вартості послуг Виконавця, встановлене його пунктом 5.2; про будь-яку відповідальність Замовника, встановлену його пунктами 5.1 та 5.2, оскільки умови відповідальності є нечіткими та двозначними, тобто без визначення понять відмови від договору та невиконання чи неналежного виконання договору (аркуші справи 65-67).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, зазначивши, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 надав всі послуги за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг. З вимогами зустрічного позову не погодилась, з підстав, викладених у запереченнях від 01.11.2013 (аркуші справи 73-75), згідно яких, на думку відповідача за зустрічним позовом, вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються на правовідносини за договором про надання ріелторських послуг, а умови спірного договору є справедливими та заснованими на законі.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 не визнали, посилаючись на те, що підшукана позивачем квартира за його власним твердженням не могла бути придбана ОСОБА_2 через наявність накладеного арешту, після чого відповідач відмовилась придбавати нерухомість. Пізніше вказану квартиру придбала донька відповідача, після того, як продавець самостійно зясувала, що арешт на її квартиру не накладався, а інформація про такий арешт є помилковою. Крім того відповідач вказувала на те, що частково нею були сплачені послуги за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг. Також відповідач та її представник просили задовольнити зустрічний позов.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України), встановив наступне.

Так, матеріалами справи підтверджено, що 07.06.2013 між ОСОБА_2 (Замовник) та АН «Професіонал» фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Виконавець) було укладено договір №4/06-1 про надання ріелторських послуг, за умовами п. 1.1 якого Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе зобовязання з надання ріелорських послуг, які полягають у пошуку Виконавцем обєкта нерухомості відповідно до вимог Замовника двокімнатної квартири (аркуш справи 5).

За умовами п. 3.5 Замовник зобовязується оплатити роботу виконавця в порядку, передбаченому п. 4 даного договору, і в розмірі, передбаченому Заявкою-зобовязанням з перегляду обєкта нерухомості і Замовленням. При цьому за п. 4.1 договору вартість послуг Виконавця визначається Заявкою-зобовязанням з перегляду обєкта нерухомості, яка є невідємною частиною цього договору.

Згідно Заявки-зобовязання від 07.06.2013 Виконавець надав Замовникові можливість ознайомитись із наступним обєктом нерухомості: квартира АДРЕСА_1, вартістю 26000 у.о. (1 у.о. за п. 2.1 Заявки-зобовязання дорівнює 1 долару США, еквівалентному гривні за курсом НБУ на день виплати) (аркуш справи 6).

За змістом п. 2 Заявки-зобовязання Замовник у випадку покупки обєкта нерухомості з наведеного переліку зобовязується відповідно до п.п. 3.5 4.1 договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг оплатити вартість послуг Виконавця в розмірі: 700 у.о. якщо вартість нерухомості до 14000 у.о.; 5% якщо 14000 39999; 4% якщо 40000 - 49999; 3% якщо 50000 і вище. Також в п. 2.2 сторони передбачили, що вартість послуг Виконавця визначається у відсотках від вартості нерухомості і сплачується Замовником в національній валюті України за курсом НБУ на момент оплати. Прикінцева вартість послуг Виконавця зазначається у Замовленні. ОСОБА_5 є невідємною частиною договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг.

Як вбачається із Замовлення від 07.06.2013 ОСОБА_2, яка є Замовником за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг, підтвердила свій намір придбати обєкт нерухомості (двокімнатну квартиру), розташований за адресою: м. Макіївка-25, вул. Леніна, б. 92/9 кв. 22. Також ОСОБА_2 зобовязалась оплатити послуги Виконавця в сумі 8100,00 грн. У випадку її відмови від укладення угоди відчуження обєкта нерухомості (договір купівлі-продажу, міни і т.п.) після оформлення даного Замовлення, ОСОБА_2 зобовязалась відшкодувати Виконавцеві суму, еквівалентну вартості його послуг. Замовлення є невідємною частиною договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг (аркуш справи 7).

Згідно акту виконаних робіт від 07.06.2013, який підписано лише з боку ОСОБА_4 (на зворотному боку акту міститься запис про відмову з боку ОСОБА_2 від підписання акту виконаних робіт, зроблений 07.06.2013), фізична особа-підприємець ОСОБА_4 надав послуги ОСОБА_2 за договором про надання ріелторських послуг, номер та дата якого не зазначена:

-самостійно і за власний рахунок здійснив обробку інформації і пошук варіантів, які інтересували Замовника;

-вивчив конюнктуру ринку нерухомості і протягом строку дії вказаного договору забезпечив Замовника інформацією відносно ринку нерухомості;

-надав Замовнику необхідні форми договорів (ОСОБА_1, Додаткових угод і т.п.);

-Виконавцем організовано огляд вибраних Замовником обєктів нерухомості і підібрано необхідний для придбання обєкт нерухомості: двокімнатна квартира АДРЕСА_2. Обраний для придбання обєкт нерухомості відповідає критеріям пошуку;

-перевірив наявність у власника обєкта нерухомості документів, що підтверджуються право власності на обєкт нерухомості;

-організував і брав участь при укладенні Угоди про наміри та завдаток між Продавцем обєкта нерухомості і Замовником;

-провів переговори із контрагентами за договором.

Вартість наданих послуг склала 8100,00 грн. Послуги надані в обумовлений договором строк і в повному обсязі. Замовник до Виконавця фінансових претензій не має (аркуш справи 88).

Також матеріалами справи підтверджено, що 07.06.2013 між ОСОБА_2 (Покупець) та ОСОБА_6 (Продавець) за участю представника АН «Професіонал» фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 було укладено договір про наміри та завдаток, за умовами якого Покупець взяла на себе зобовязання придбати, а Продавець взяла на себе зобовязання продати двокімнатну квартиру АДРЕСА_3. У підтвердження виконання даної угоди та у рахунок належних за договором платежів Покупець передала, а Продавець прийняла завдаток в сумі 4050,00 грн., що складає еквівалент 500 доларів США, загальна вартість квартири за договором купівлі-продажу сторони узгодили в сумі 210600,00 грн., що складає еквівалент 26000 доларів США (аркуш справи 8). При цьому право власності Продавця ОСОБА_6 підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 31.08.2005 та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16.03.2012 (аркуші справи 10-13).

Як слідує з пояснень відповідача ОСОБА_2, наданих у судовому засіданні, остання дійсно зверталась до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 для надання ріелторських послуг з придбання квартири. Коли необхідний варіант квартири було відшукано, а саме, квартира АДРЕСА_2, вона уклала із майбутнім продавцем ОСОБА_6 договір про завдаток в сумі 500 доларів США, якій і передала останній. Після цього ОСОБА_4 повідомив, що для оформлення документів необхідні гроші, які в сумі 2430,00 грн. вона передала позивачу, що підтверджується квитанцією б/н від 11.06.2013 (аркуш справи 77). Пізніше ОСОБА_4 повідомив їй, що укласти договір купівлі-продажу квартири неможливо, оскільки начебто за відомостями, наданими за запитом нотаріусу, на зазначену квартиру накладено арешт та запропонував їй заплатити ще 900 доларів США за зняття арешту. У звязку з неможливістю укладання договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 21.06.2013 у присутності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвала договір про наміри та завдаток від 07.06.2013 та їй було повернуто завдаток в сумі 500 доларів США, про що було зроблено відповідний запис на зворотному боку екземпляру договору про наміри та завдаток від 07.06.2013, що належав ОСОБА_2, та підписи присутніх осіб (аркуш справи 87). В подальшому квартиру придбала її донька ОСОБА_7, оскільки ОСОБА_6, скориставшись послугами іншого нотаріуса, зясувала, що квартира не знаходилась під арештом. Додатково відповідач пояснила, що ОСОБА_4 акт виконаних робіт за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг їй не надавав та не пропонував його підписати.

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 показала, що у червні 2013 року вона звернулась до АН «Професіонал» для продажу своєї квартири АДРЕСА_2. На початку червня 2013 року знайшовся покупець ОСОБА_2, яку привела представник АН «Професіонал» та яка збиралась придбати квартиру. ОСОБА_2 передала завдаток за квартиру в сумі 500 доларів США, після чого ОСОБА_6 самостійно зібрала всі документи для продажу та через тиждень вони разом із ОСОБА_2 і ОСОБА_4 зібрались у АН «Професіонал», де позивач повідомив про те, що укладення угоди не відбудеться, оскільки квартира знаходиться під арештом, у звязку з чим позивач запропонував ОСОБА_6 поїхати самостійно до м. Сімферополь, де було накладено арешт, та звільнити майно з-під арешту. Внаслідок зазначеного вона та ОСОБА_2 вирішили не укладати угоду та свідок повернула завдаток відповідачу у присутності ОСОБА_4 і ріелтора. Після цього свідок самостійно зверталась до нотаріуса і їй стало відомо, що арешт на її квартиру не накладався, після чого вона дзвонила ОСОБА_2 та пропонувала укласти договір купівлі-продажу, але остання відмовилась покупати квартиру. Через декілька днів до неї звернулась ОСОБА_7, яка хотіла придбати квартиру свідка і з якою вони уклали договір купівлі-продажу.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 є її матірю, яка зверталась до АН «Професіонал» для придбання квартири та укладала із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 договір про надання ріелторських послуг для придбання квартири АДРЕСА_2. Також свідок повідомила, що ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_4 300 доларів США, але в агентстві нерухомості сказали, що квартиру продати неможливо через наявність арешту. Через декілька тижнів свідок спілкувалась із ОСОБА_6, яка повідомила, що ходила до нотаріуса і зясувала, що арешт на квартиру не накладався і квартиру можна придбати, а також пропонувала придбати квартиру ОСОБА_2, але остання відмовилась. Після чого ОСОБА_7 вирішила самостійно придбати квартиру ОСОБА_6, оскільки збиралась виходити заміж. Додатково свідок повідомила, що коли вони із матірю звертались до ОСОБА_4, то фактично послуги надавались не ним, а ріелтором ОСОБА_8, яка звязувались з ними та організовувала огляд квартири.

Допитана в ході розгляду справи у якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що ОСОБА_4 є керівником АН «Професіонал», а вона, не маючи офіційного працевлаштування у фізичної особи-підприємця, фактично виконувала роботу ріелтора. Також свідок пояснила, що в 2012 році подзвонила ОСОБА_6 і запропонувала допомогти продати її квартиру АДРЕСА_2. На початку червня 2013 року для придбання квартири в АН «Професіонал» звернулась ОСОБА_2, цього ж дня для неї було організовано огляд квартири, передано завдаток. Але через декілька тижнів ОСОБА_2 і ОСОБА_6 розірвали договір про завдаток.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, вважаючи, що ним були в повному обсязі надані послуги за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг, а ОСОБА_2 не виконала обовязок із сплати його послуг, посилаючись на п.п. 4.1, 4.3, 5.2 договору звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача на підставі ст.ст. 526, 611 ЦК України суми заборгованості в розмірі 8100,00 грн. та суми штрафу за неналежне виконання зобовязання в розмірі 8100,00 грн.

Крім того умовами п. 5.1 договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг передбачено, що у випадку односторонньої відмови від договору (після оформлення Замовлення на обєкт нерухомості) винна сторона відшкодовує іншій стороні суму, еквівалентну вартості послуг Виконаіця (збитки), вказану у Замовленні. У випадку, якщо укладення Договору відчуження не відбулось з вини Власника, то вартість послуг виконавця складає суму, що дорівнює 50% від зазначеної у Замовленні.

А згідно п. 5.2 договору у випадку невиконання або неналежного виконання зобовязань за договором Замовник відшкодовує Виконавцеві збитки, а також сплачує штраф в розмірі 100% вартості послуг Виконавця.

Одночасно з цим, вважаючи нечіткими та двозначними умови пунктів 5.1 та 5.2 договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг, яким визначена відповідальність лише Замовника послуг, ОСОБА_2 у зустрічному позові із посиланням на ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» просила визнати недійсним договір №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг, а також просила визнати нечіткими, двозначними, несправедливими та недійсними п.п. 5.1 та 5.2 цього договору.

Суд, вислухавши представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та обєктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення як первісного так і зустрічного позовів, виходячи з наступного.

За приписами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно розяснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Як слідує із змісту первісної позовної заяви, спірні відносини виникли внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 обовязку з оплати за послуги, надані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг, тому до таких відносин слід застосувати положення ЦК України в частині, що регулюють зобовязання з надання послуг, а також загальні питання виконання зобовязань та правових наслідків їх порушення.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами ст. 901 глави 63 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання

Згідно вимогам норм ст. 902 та ч. 1 ст. 903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як було встановлено судом за умовами договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зобовязався самостійно виконати обовязки, зазначені в розділі 2 договору, при цьому питання про доручення виконання цих обовязків іншій особі умовами договору не передбачено. В ході судового розгляду було, зокрема, встановлено, що послуги з пошуку варіанту квартири та з організації її огляду ОСОБА_2 фактично надавав не позивач, а інша особа ОСОБА_8, яка не перебуває ні у договірних, ні у трудових відносинах із ОСОБА_4

Тому у суду не має підстав вважати виконаними з боку позивача обовязкі за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг.

При цьому слід зауважити, що за умовами п. 2.10 Виконавець зобовязався скласти і підписати ОСОБА_1 виконаних робіт, який є невідємною частинною договору і підтверджує факт надання послуг з боку виконавця.

Позивач надав суду такий акт, датований 07.06.2013, але суд критично відноситься до цього доказу, оскільки такий акт не містить а ні посилання на договір №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг, а ні підпису Замовника ОСОБА_2 При цьому твердження ОСОБА_4 про відмову ОСОБА_2 від підписання такого договору саме 07.06.2013 нічим не підтверджені та спростовуються поясненнями самої ОСОБА_2 та свідків, а також спростовується квитанцією б/н від 11.06.2013 про сплату ОСОБА_2 вартості послуг за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг в сумі 2430,00 грн.

Більш того за наслідками неналежного виконання Виконавцем ріелторських послуг, а саме у звязку з неможливістю придбання Замовником обєкта нерухомості, вже 21.06.2013 відбулась відмова від придбання ОСОБА_2 квартири ОСОБА_6 та повернення завдатку, що мало місце за участю ОСОБА_4, про що всі проставили свої підписи у екземплярі договору про наміри та завдаток від 07.06.2013, який перебував у ОСОБА_2 Зазначене, а також пояснення відповідача та свідків свідчить про те, що ОСОБА_4 також не пропонував на цей час скласти акт виконаних робіт.

Крім того за умовами п. 2 Заявки-зобовязання з огляду обєктів нерухомості від 07.06.2013, яка є невідємною частиною договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг, оплата вартості послуг Виконавця відповідно до п.п. 3.5, 4.1 договору відбувається у випадку покупки обєкта нерухомості (у даному випадку двокімнатної квартири АДРЕСА_2). Отже виконання договору повязано із настанням обовязкової події придбання Замовником квартири. А як було встановлено в ході розгляду справи покупка квартири не відбулась через незалежні від Замовника обставини, а саме, через повідомлення Виконавця про наявність накладеного на квартиру арешту та неможливість укладення угоди.

Також хибними судом вважаються доводи ОСОБА_4 про невиконання ОСОБА_2 обовязку по сплаті послуг за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг, оскільки такі доводи спростовуються поясненнями відповідача, свідка ОСОБА_7 та копією квитанції б/н від 11.06.2013 про сплату ОСОБА_2 вартості послуг за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг в сумі 2430,00 грн.

Одночасно з цим не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що ОСОБА_2 в подальшому укладала договір купівлі-продажу квартири із ОСОБА_6 та набула право власності на квартиру АДРЕСА_2.

З урахуванням викладених норм законодавства та встановлених у справі обставин суд дійшов висновку про те, що обовязку із сплати ОСОБА_4 вартості ріелторських послуг у ОСОБА_2 не виникло, оскільки такі послуги позивачем надані не в повному обсязі, а за умовами договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг сплата послуг настає у випадку придбання обєкта нерухомості, чого не відбулось не з вини ОСОБА_2, а внаслідок дій самого ОСОБА_4 Тому підстав для стягнення з ОСОБА_2 вартості послуг в сумі 8100,00 грн. судом не вбачається.

Крім того в силу вимог п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 5.2 договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг зокрема передбачено, що у випадку невиконання, або неналежного виконання зобовязань за договором Замовник відшкодовує Виконавцеві збитки, а також сплачує штраф в розмірі 100% вартості послуг Виконавця.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що обовязок сплати штрафу Замовником за договором №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг наступає лише за умови порушення зобовязання, а оскільки порушення зобовязання з боку ОСОБА_2 судом встановлено не було внаслідок відсутності у відповідача обовязку сплатити вартість послуг, тому і підстав для застосування наслідків порушення зобовязання у вигляді стягнення із ОСОБА_2 штрафу в сумі 8100,00 грн. судом не вбачається.

Таким чином, суд, зясувавши суть спірних правовідносин та встановивши дійсні обставини у справі, не вбачає підстав для задоволення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Давлет-Алієвича.

Стосовно заявленого зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг, судом звертається увага на те, що підставою його подання є невідповідність договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у звязку з тим, що такий договір містить несправедливі для ОСОБА_2 умови, тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми ЦК України, які регулюють підстави визнання угод недійсними, та Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Звертаючись із зустрічним позовом, ОСОБА_2 на підставі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» дійшла висновку про те, що укладений сторонами договір №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг порушує права позивача, оскільки містить несправедливі умови, зокрема, у розділі 5 договору, який містить умови відповідальності лише Замовника, у звязку із чим такий договір згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є недійсним.

У той самий час ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить інші самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

При цьому визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Застосовуючи цю норму, судом враховується, що позивачем не було вказано, на підставі яких ознак, зазначених у ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», слід кваліфікувати умови договору несправедливими, і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому.

З урахуванням викладеного судом не вбачається підстав для задоволення зустрічних позовних вимог в частині визнання договору недійсним як в цілому, так і в частині (п.п. 5.1 та 5.2 договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг).

Також у суду не має підстав вважати вказані в п.п. 5.1 та 5.2 договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг умови нечіткими, двозначними, несправедливими, оскільки за змістом п. 5.1 договору визначена відповідальність сторін за майбутнім Договором відчуження ОСОБА_2 та ОСОБА_6 між собою, а не перед Виконавцем, а п. 5.2 договору визначена відповідальність саме Замовника перед Виконавцем за невиконання чи неналежне виконання умов договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг.

Більш того, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Загальні способи захисту цивільних прав передбачені, зокрема, у ст. 16 Цивільного кодексу України, за якою такими способами можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Проте, застосовуючи спосіб захисту визнання нечіткими, двозначними, несправедливими п.п. 5.1 та 5.2 договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг, позивач вийшла за межі встановлених законодавством України способів захисту цивільних прав. Більш того задоволення такої вимоги, на думку суду, зробить неможливим виконання судового рішення, оскільки від вирішення питання про визнання нечіткими, двозначними, несправедливими умов договору не залежить виникнення, зміна або припинення прав та обовязків будь-кого із сторін договору.

З урахуванням викладеного судом також не вбачається правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання нечіткими, двозначними, несправедливими п.п. 5.1 та 5.2 договору №4/06-1 від 07.06.2013 про надання ріелторських послуг.

У звязку з чим, керуючись ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 60, 61, 84, 88, 209, 215-218 ЦПК України, ст. 16, 203, 215, 525, 526, 549, 611, 901-903 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_4 Давлет-Алієвича відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а у разі відсутності особи яка має право на апеляційне оскарження, протягом 10-ти днів з дня отримання копії рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя:Р.О. Кузнецов