Рішення № 35649196, 27.11.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого : Винту Ю. М.

Суддів : Заводян К.І., Лисак І.Н.

При секретарі : Ковальчук Н.О.

За участю : представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника ТзОВ «Кредитні ініціативи» - Ємчука А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2 до ТзОВ «Кредитні ініціативи» (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), треті особи приватне підприємство «Сторожинецький Лісторг», приватний нотаріус ОСОБА_4, страхова компанія «Вексель» та страхове товариство «Вексель-життя» про захист прав споживача та визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними за апеляційною скаргою представника ТзОВ «Кредитні ініціативи» Ємчука Андрія Володимировича на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04 вересня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1, в інтересах якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_2, звернувся до Першотравневого районного суду м.Чернівці з позовом до ПАТ АК «Промислово-інвестиційний банк» в особі структурного підрозділу «Відділення Промінвестбанку в м.Чернівці» (правонаступник ТзОВ «Кредитні ініціативи»), треті особи приватне підприємство «Сторожинецький Лісторг», приватний нотаріус ОСОБА_4, страхова компанія «Вексель» та страхове товариство «Вексель-життя» про захист прав споживача та визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, посилаючись на наступне.

Відповідно до п.3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати вид і предмет кожної сукупної послуги, яка надається споживачу та обґрунтовувати її вартість.

Відповідно до змісту оскаржуваного договору кредиту, укладеного між позивачем та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (правонаступник ТзОВ «Кредитні ініціативи», останній являється змішаним, оскільки містить елементи різних договорів, зокрема кредиту та комісії, проте банком в установленому законом порядку не зазначено у кредитному договорі вид комісії відповідно до пп. а-в) п.2.4 Глави 2 Розділу II Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну ________________

№22ц-1404/2013р. Головуючий в 1 інстанції : Федіна А.В.

Категорія : 19/27 Доповідач: Винту Ю.М.

вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, чим порушено право позивача як споживача та надано кредитні кошти лише за умови придбання послуги з обслуговування кредиту.

Крім того, банком не правомірно включено до суми комісії плати за відкриття і ведення рахунків при кредитуванні відповідно до пп. 3.1 та 3.3 оскаржуваного кредитного договору, оскільки це є прямим обов'язком банку відповідно до порядку організації бухгалтерського обліку, обумовленим в Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладених (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ №481 від 27.12.2007 року та Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління НБУ від 17.06.2004 року №918/9517.

Між позивачем та банком, правонаступником якого є ТзОВ «Кредитні ініціативи» фактично було укладено договір приєднання, оскільки позивач був позбавлений можливості внести свої умови до кредитного договору та погодився на всі умови, запропоновані банком.

У відповідності до п.п.3.1.,3.2,3.3 Правил надання інформації про умови кредитування банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту у вигляді реальної процентної і абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумування всіх платежів, здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом, проте банком не було повідомлено позивача про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

При укладенні оскаржуваного кредитного договору банком не було дотримано вимог ч.1 ст.203 ЦК України, не повно надано позивачу інформацію щодо умов кредитування, що підтверджується висновком судово-економічної експертизи та отримана позивачем інформація щодо умов кредитування була недостатньою для здійснення ним свідомого вибору запропонованих послуг, а тому, враховуючи невизначеність виду встановленої комісії, необґрунтованість її ціни та відсутність у банку права встановлювати платежі за дії на власну користь, приховування реальної процентної ставки, кредитний договір №2759 від 26 жовтня 2007 року, укладений між ним та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромІнвестБанку в м.Чернівці» слід визнати недійсним з моменту укладення.

Посилаючись на вимоги ч.2 ст.548 ЦК України, відповідно до якої недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, просив визнати недійсним з моменту укладення Іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ АТ«ПромІнвестБанк» в особі філії «Відділення ПромІнвестБанку в м.Чернівці» (правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ТзОВ «Сторожинецький Лісторг».

Згідно змінених 08.08.2013 року позовних вимог, в кінцевому результаті просив визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №2759 від 26 жовтня 2007 року, укладений між ним та ЗАТ АК «Промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромІнвестБанку в м.Чернівці», визнати недійсним з моменту укладення Іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ АК «Промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромІнвестБанку в м.Чернівці» (правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк») та ТзОВ «Сторожинецький Лісторг», посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №4713, стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з явкою його представника до суду в розмірі 2593,38 грн.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04 вересня 2013 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі представник ТзОВ «Кредитні ініціативи» Ємчук А.В. просить рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції не з'ясував у повному об'ємі обставини справи, не вірно застосував норми матеріального та процесуального права до правовідносин, що склалися та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.

Заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і pаперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 215 ЦПК України рішення суду складається з: 1) вступної частини із зазначенням: часу та місця його ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвищ та ініціалів судді (суддів - при колегіальному розгляді); прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмета позовних вимог; 2) описової частини із зазначенням: узагальненого викладу позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом; 3) мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин; мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався; 4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04 вересня 2013 року не відповідає вимогам ст.ст.213-215 ЦПК України, оскільки під час його ухвалення не було : повно і всебічно з'ясовано обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень; дано неправильну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам; неправильно встановлено обставини справи, не визначено відповідно до них правовідносини та норми матеріального права, які суд мав застосувати виходячи зі змісту позовної заяви позивача та пояснень сторін у судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції помилково виходив з того, що на підставі висновку судово-економічної експертизи №8142 від 30.01.2013р. реальна відсоткова ставка за кредитом становить 17,72%, а не 15%, як зазначено в договорі; що банк при укладанні кредитного договору умисно ввів в оману позичальника щодо вартості кредиту і на підставі ст. 230 ЦК України визнав кредитний договір недійсним з моменту укладання, а оскільки іпотечний договір укладений сторонами на забезпечення виконання позичальником умов основного зобов'язання має похідний характер, його також визнано недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21.03.2013р. позов ПАТ АК «ПромІнвестБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено та стягнуто з боржника заборгованість станом на 29 серпня 2012 року в розмірі 118561,74 доларів США та 9687 грн. 95 коп. комісії за обслуговування кредиту.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 29.05.2013р. зазначене рішення суду першої інстанції залишилося без змін та набрало законної сили.

Висновком судово-економічної експертизи від 30 січня 2013 року № 8142 була підтверджена відповідність щомісячного погашення кредиту, зазначеного у додатку №1 до кредитного договору в сумарному виразі, сумі кредиту, яку банк зобов'язався видати позичальнику відповідно до п.2.1. кредитного договору.

Відповідно до п.3.4 кредитного договору позичальник зобов'язаний сплачувати щомісячно комісійну винагороду в розмірі 415 грн. за надання та обслуговування кредиту, тому доводи апелянта про те, що суд безпідставно стягнув з нього комісійну винагороду є необґрунтованими.

Оскільки вищезазначеним рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21.03.2013р. зазначеному факту вже була надана правова оцінка, він не потребує повторного доказування.

Приймаючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції, з посиланням на п.8 висновку судово-економічної експертизи, не розмежував понять процентної ставки за кредитом і реальної процентної ставки, хоча саме у зазначеному висновку експерта було надано визначення цих понять, які не є тотожними, та надалі дійшов помилкового висновку про введення в оману позивача як позичальника, якому банк нібито запропонував процентну ставку за кредитом у розмірі 15% річних, а в той же час нарахував йому 17,72%.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Звернувшись до суду з позовом, позивач не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що банк заперечував наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину або замовчував їх існування.

Зокрема, приймаючи рішення, суд першої інстанції не навів мотивів, на підставі яких зробив висновок про те, що вартість кредиту, закладена в договорі і була відома або мала бути відомою позичальнику, є тією обставиною, що обов'язково мала перешкодити позивачу в укладанні кредитного договору.

Не відповідають висновки суду також і п.20 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» щодо того, що позичальник, укладаючи кредитний договір діяв під впливом хибних відомостей про обставини правочину, оскільки позивач на основі власних доказів чи висновком експерта не довів суду про те, що йому було попередньо повідомлено банком чи закладено в договір якісь хибні відомості, під впливом яких він діяв.

Крім того, зібраними по справі доказами встановлено, що позивач протягом тривалого часу виконував всі умови кредитного договору без жодних заперечень, що також підтверджує помилковість висновків суду першої інстанції.

Судом першої інстанції також безпідставно не прийнято до уваги заяву ТзОВ «Кредитні Ініціативи» про можливість відмови позивачу в задоволенні позову у разі визнання обгрунтованим його позову за спливом загального строку позовної давності, посилаючись на ч.1 ст.261 ЦПК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому позивач у своєму позові не навів жодних обставин поважності пропуску так само, як і суд в своєму рішенні не навів мотиви, з яких вбачаються поважними причини пропуску строку позовної давності.

Отже, суд першої інстанції помилково вважав, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки нібито йому стало відомо про порушення свого права з моменту звернення банку до нього з позовом про стягнення заборгованості, що зумовило необхідність проведення вищевказаної судової експертизи № 8142 від 30.01.2013р. Також суд посилався на строк дії оскаржуваного договору до 28.10.2027р.

Наведені судом мотиви, з яких зроблено висновок про початок перебігу строку позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 2759 від 26.10.2007р. з червня 2011р., коли ПАТ АК «ПромІнвестБанк» звернулося з позовом про стягнення заборгованості, не відповідають ч.1 ст.261 ЦК України, підставам і предмету позовних вимог у даній справі та наявним у справі доказам.

Зазначені позивачем підстави недійсності правочину, мали і могли бути йому відомі протягом наданих Законом України «Про захист прав споживачів» 14-й днів з дня підписання кредитного договору і протягом яких позивач мав право відкликати свою згоду на укладання цього договору.

Однак, позивач своїм правом на відкликання у відведений для цього строк не скористався, за умови власної неосвіченості до компетентних фахівців за роз'ясненнями не звертався, та протягом тривалого часу сплачував всі планові платежі за кредитним договором, про що особисто підтвердив під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Зі змісту кредитного договору №2759 від 26.10.2007р. не вбачається наявність жодного пункту, який стосується передбачених до сплати платежів за кредитом, що відображає нечітку цифрову інформацію.

З ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 29.05.2013р. по справі про стягнення заборгованості за кредитом вбачається, що висновком експертизи підтверджено відповідність щомісячного погашення кредиту, зазначеного у додатку №1 до кредитного договору в сумарному виразі, сумі кредиту, яку банк зобов'язався видати позичальнику відповідно до п.2.1. кредитного договору.

Крім того, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції застосовав норму підпункту «д» п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції Закону №3795-VI від 22.09.2011 року, яка не діяла на час укладання оспорюваного кредитного договору, а саме : перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов?язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до підпунку «д» пункту 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець був зобов?язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік витрат, пов?язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

Відповідно до п.23 ч.1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору - споживчий кредит, це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Оскільки під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції позивачем не було надано доказів на підтвердження придбання продукції за кошти, отримані за кредитною угодою №2759 від 26 жовтня 2007 року, колегія суддів також приходить до висновку, що отриманий позивачем кредит не є споживчим.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зазначення у самому тексті договору, що кредит є споживчим не є, на думку колегії, підставою вважати його таким, оскільки обов?язковою вимогою Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час укладання оспорюваного кредитного договору, була витрата отриманих коштів на придбання продукції.

Таким чином, зібраними по справі доказами встановлено, що позикодавцем було виконано всі вимоги закону перед наданням кредиту позивачу, а всі наведені останнім у позові підстави визнання кредитного договору недійсним є надуманими та нічим не підтверджені.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі.

Всупереч вимогам ст.ст. 60, 131 ЦПК України, позивач не надав суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження доводів про наявність підстав для визнання недійсними з моменту укладення кредитного договору №2759 від 26 жовтня 2007 року, укладеного між ним та ЗАТ АК «Промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці», визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору від 31 жовтня 2007 року, укладеного між ЗАТ АК «Промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромІнвестБанку в м.Чернівці» (правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк») та ТзОВ «Сторожинецький Лісторг», посвідченого приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №4713.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ТзОВ «Кредитні ініціативи» - Ємчука Андрія Володимировича - задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04 вересня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2 до ТзОВ «Кредитні ініціативи» (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), треті особи приватне підприємство «Сторожинецький Лісторг», приватний нотаріус ОСОБА_4, страхова компанія «Вексель» та страхове товариство «Вексель-життя» про захист прав споживача та визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи» 57,35 грн. сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді :