Ухвала суду № 35646035, 17.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2013 р.Справа № 2а-2964/12/2170

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДПІ у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ПАТ «Херсонський нафтопереробний завод» до ДПІ у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Херсонський нафтопереробний завод» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення рішення ДПІ у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 20.03.12 року № 0002042201, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 26 083 984,06 грн., з яких 20 867 187,25 грн. за основним платежем та 5 216 796,81 грн. штрафних санкцій, та № 0002032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 21 046 558,75 грн., з яких 16 837 247 грн. за основним платежем та 4 209 311,75 грн. за штрафними санкціями.

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про безпідставне віднесення Товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ Фірма «Форвард» та безпідставне формування валових витрат за операціями з отримання товару від зазначеного контрагента з посиланням на нікчемність правочинів, а також безпідставне відображення у декларації з податку на прибуток обсягів продажу та податкового зобов'язання щодо взаємовідносин з контрагентами-покупцями, не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДПІ у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби правонаступником Державною податковою інспекцією у м. Херсоні Головного управління Міндоходів в Херсонській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АВ № 236721.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Херсонський НПЗ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час взаємовідносин з ТОВ Фірма «Форвард» за період з 10.07.2010 року по 31.03.2011 року, висновки якої відображені в акті перевірки від 23.02.2012 року № 646/23-3/34785383.

Податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- ст.ст.203, 215, 216, 228, 629, 658, 662, 655, 656 ЦК України, в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого правочини, здійснені ПАТ «Херсонський НПЗ» з ТОВ Фірма «Форвард» визнані нікчемними;

- п.5.1, пп.5.2.1. п.5.2, пп.5.3.9. п.5.3. ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 20 867 187,25 грн.;

- ст. 3, ст.4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.2 пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті занижено податок на додану вартість у розмірі 16 837 247 грн.

За висновком податкового органу, відображені у податковій звітності позивача за листопад 2010 року господарські операції з контрагентом - ТОВ Фірма «Форвард» не мали реального характеру, а правочини, укладені позивачем з вищезазначеним контрагентом, здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому, на думку відповідача, є нікчемними.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що контрагент позивача ТОВ Фірма «Форвард» за основним місцем обліку відсутній, не має належних ресурсів для здійснення господарської діяльності, згідно пояснень директора цього Товариства, він податкових та фінансових документів Товариства не підписував та не відкривав банківських розрахунків.

Визначення платником податку податкового кредиту за безтоварними операціями є безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документі, на підставі яких Товариством сформовано податковий кредит, відповідають вимогам чинного законодавства, а податковий орган не наділений повноваженнями щодо встановлення в актах перевірки факту нікчемності або недійсності правочинів, укладених суб'єктами господарювання. Якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру, податковий орган не має підстав для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст. 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228).

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як встановлено судом першої інстанції при розгляді справи, відповідачем не надано достатніх доказів, які б підтверджували його доводи щодо відсутності у позивача адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, які стали підставою вважати укладені ним правочини фіктивними.

До того ж, як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом не надано жодного доказу, що зміст укладених договорів суперечать нормам ЦК України та моральним засадам суспільства, оскільки вищенаведеними доказами по справі встановлено факт здійснення позивачем господарської діяльності з юридичною особою ТОВ Фірма «Форвард», якій було скасовано запис про державну реєстрацію змін до установчих документів, визнано недійсними установчи документи та припинено юридичну особу вже після проведення господарської операції.

В свою чергу, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як вбачається з установлених судом першої інстанції обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, у листопаді 2010 року за договорами № 2511/3, 2511/4 від 25.11.10 позивач придбав товари (дизель-генератори, трактори, господарські контейнери та інше обладнання) у ТОВ Фірма "Форвард, ЛТД".

Відповідно до умов договорів товар постачається на умовах EXW, франко термінал м. Київ, вул. Човоноармійська, 143/2. Придбання товару (матеріальних цінностей) позивачем підтверджується актами прийому передачі від 25.11.2010, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними документами про оплату за товарно-матеріальні цінності.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Нікчемність названих договорів та безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ " Фірма "Форвард, ЛТД" податкова інспекція обумовлює реєстрацією цих товариств на підставну особу ОСОБА_3 Однак порушення порядку реєстрації юридичної особи не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

Що ж стосується посилання ДПІ на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені спірного контрагента невстановленими особами, то слід зазначити, що платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагента підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання товарів у спірного постачальника.

Не може вважатися об'єктивним та обґрунтованим також посилання ДПІ на відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості поставки спірним постачальником товарів наявними у нього силами та засобами.

Що ж стосується доводів податкового органу щодо відсутності контрагента позивача за місцезнаходженням, то, як вірно зазначив суд першої інстанції, чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника зі місцем реєстрації.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зроблений висновок щодо реальності здійснення господарської операції позивача, на підставі якої ним були сформовані дані податкового обліку. При цьому судом надано належну правову оцінку первинним документам, які підтверджують виконання сторонами договорів поставки від 25.11.10, а отже і правомірність включення сум податку на додану вартість за даною операцією до податкового кредиту відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та віднесення позивачем витрат за даною операцією до складу валових витрат згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ДПІ у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ПАТ «Херсонський нафтопереробний завод» до ДПІ у м. Херсоні Міндоходів у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.