Рішення № 35644946, 25.11.2013, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

справа № 179/1140/13-ц

провадження № 2/179/446/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 р. Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Соловйова М.І., за участю секретаря судового засідання Бондар О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Магдалинівка цивільну справу за позовом ПУБЛИЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" /скорочена назва - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_2 про звернення стягнення, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2013р. до суду звернувся ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення, посилаючись на те, що 22.06.2007р. між ними укладений кредитний договір, згідно з яким остання отримала кредит у розмірі 60000 грн. з кінцевим терміном повернення 22.06.2037р. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості. Оскільки боржник належним чином не виконує свої зобов'язання по кредитному договору, просять в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 17.04.2013р. становить 116723 грн. 65 коп., та складається: заборгованість по кредиту - 59677 грн. 75 коп.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 41543 грн. 77 коп.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 7716 грн. 87 коп., штраф 250 грн. (фіксована частина), штраф (процентна складова) 5546 грн. 36 коп., звернути стягнення на будинок загальною площею 63,11 кв.м., житловою 34,83 кв.м., розташований АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки та виселити відповідача разом з іншими особами, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку.

Відповідач разом з представником позов в судовому засіданні не визнали, прохають в позові відмовити.

Заслухавши представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526, 530, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним .

Виходячи з положень ст. ст. 626, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 22.06.2007р. між сторонами укладений договір № DNM0GK00005419 про надання кредиту, згідно з яким відповідач отримала кредитні кошти шляхом готівки через касу на строк з 22.06.2007р. по 22.06.2037р. включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 78000 грн. на наступні цілі: 60000 грн. придбання житла, 18000 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п. п. 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1.17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1.5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, та 0.20 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. договору.

Період сплати з 21 по 28 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 941 грн. 55 коп.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що відповідає положенням ст. 628 ЦК України.

Ст. 4 ЦК України встановлено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний Кодекс. Актами цивільного законодавства є також інші Закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до ст. 524 ЦК України кредитний договір укладено у національній валюті, і на нього не може впливати коливання курсу іноземної валюти.

Згідно ст. 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається тільки за взаємною згодою сторін. Відповідно до ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

12.12.2008р. Верховною Радою України прийняті зміни до цивільного Кодексу та Закону «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ст. 1056 -1 ЦК України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений в односторонньому порядку. Відповідно до ст. 1061 ЦК України умова договору щодо права банку збільшувати розмір в односторонньому порядку є нікчемною.

В зв'язку з прийняттям 12.12.2008р. Верховною Радою України вказаних змін діючий кредитний договір з відповідачем може застосовуватися в частині, що не суперечить прийнятим законам. Крім цього на відносини щодо отримання кредиту розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно ст. 1 п. 23 цього Закону споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції;

Ст.11 ч. 5 вищевказаного Закону передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими ... 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Як слідує з розрахунку заборгованості /а. с. 32-39/ , починаючи з 1.01.2009р. банк почав безпідставно нараховувати відсотки згідно свого розпорядження від 25.12.2008р.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У своєму рішення від 10.11.2011 № 15-рп/2011, Конституційний Суд України зазначив, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень ЦК України. Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п. 3 ст. 3 ЦК України.

Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Конституційний Суд України виходить з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (ч. 1 ст. 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Конституційний Суд України бере до уваги положення актів міжнародного права. Так зокрема за змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008р. про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Розглядаючи даний спір у зв'язку із істотною зміною обставин, що передбачено ст. 652 ЦК, суд має на увазі, що позичальник довів таке:

1. При зміні договору посилання на істотну зміну обставин можливе лише у тому разі, коли сторони при укладенні договору визначили такі обставини як істотні;

2. Обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, як саме вони змінились і чому зміна обставин є істотною. Вимагаючи розірвання договору на цій підставі, позивач з урахуванням положень процесуального законодавства щодо обов'язку доказування повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане;

3. Одночасно наявність чотирьох умов, перелічених у ч. 2 ст. 652 ЦК, зважаючи на конкретну ситуацію, акцентуючи увагу на тому, яким чином виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4. Враховуючи те, що за істотної зміни обставин зміна договору за рішенням суду допускається у виняткових випадках (ч. 4 ст. 652 ЦК), необхідно також довести наявність однієї з двох умов: 1) розірвання договору має суперечити суспільним інтересам; 2) може потягнути для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

"Істотна зміна обставин" є оціночною категорією. Законодавець у п. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК дає визначення цього поняття, зауважуючи на тому, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Суд зважає на таке:

- беручи до уваги закріплений Конституцією України принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58), усі рішення банку у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009р. є неправомірними (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999р. № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів);

- належним повідомленням боржника щодо підвищення процентної ставки за кредитом є спосіб, визначений сторонами у договорі. Банк, не довів, що він повідомив боржника належним чином про зміну в частині підвищення процентної ставки за кредитом. На підтвердження доведеності цього факту суд, використовував положення ЦПК, що стосуються процедури направлення повісток і повідомлень (так званий локальний предмет доказування);

- неправомірною є зміна процентної ставки навіть у разі належного повідомлення, якщо договором чітко передбачено підписання в таких випадках додаткової угоди;

- потрібно також враховувати поведінку сторін після прийняття рішення банком щодо зміни процентної ставки, зважаючи на положення цивільного законодавства про укладення та зміну договору, зокрема:

а) боржник продовжував сплачувати проценти згідно кредитного договору, при відсутності доказів про належне повідомлення боржника, оскільки фактичні дії боржника свідчать про не прийняття пропозиції банку.

Банк наполягає, що надіслав відповідачу лист, посилаючись на реєстр, інформуючи про підвищення розміру процентної ставки, мотивувавши своє рішення.

Суд встановив, що позивач не отримував такого листа і продовжував сплачувати кредит за умовами кредитного договору без підвищених процентів, чим відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України не вчинив дію, яка б засвідчувала його бажання укласти договір і ця дія була б прийняттям пропозиції, хоча й не підписував додаткові угоди.

Відповідач сплачує проценти за попередньою ставкою та не вчиняла інших дій щодо прийняття пропозиції, то це свідчить про відсутність домовленості й у такому випадку слід виходити з умов договору.

В кредитному договорі, який укладений до 10 січня 2009р., сторони не досягли домовленості про те, що банк має право в односторонньому порядку змінити проценту ставку.

Якщо банком прийнято таке рішення до 10 січня 2009р. (при підтвердженні цього юридичного факту відповідними доказами), а позичальник отримав повідомлення після цієї дати, то це є лише механізмом виконання цієї домовленості. У цьому разі важливим є визначений договором механізм виконання цієї домовленості: отримання повідомлення та, відповідно, прийняття пропозиції позичальником, чи укладання шляхом підписання додаткової угоди щодо підвищення процентної ставки.

У будь-якому випадку всі зазначені вище обставини (підписання додаткової угоди про зміну процентної ставки, повідомлення про це боржника, поведінка сторін після зміни процентної ставки) враховуються судом у сукупності, але визначальним при вирішенні питання щодо правомірності такої зміни в контексті Закону № 661 є саме дата рішення про зміну ставки банком (а саме до 10 січня 2009р.).

Дії з боку кредитора щодо підвищення процентної ставки підлягають оцінці в кожному конкретному випадку, зважаючи на положення ст. 652 ЦК та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджено постановою Національного банку України від 10 травня 2007р. № 168; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007р. за № 541/13808) про те, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку, та банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. Тобто зміна процентної ставки, виходячи з цього, можлива лише у разі істотної зміни обставин, проте не кожна обставина, передбачена договором, може вважатися такою, оскільки сама по собі істотність передбачає зміну обставин настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

У зв'язку з цим при розгляді вимог позичальників про оскарження дій банку з підвищення процентної ставки суд звернув увагу на наведене й дає оцінку тому, що такі дії є зловживанням права.

Правова природа кредитних правовідносин урегульована в нормах цивільно-правового зобов'язального інституту «Позика. Кредит. Банківський вклад» (гл. 71 Цивільного кодексу України; далі - ЦК), Закону від 7 грудня 2000 р. № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) та інших відповідних правових актах. Зокрема, у Законі від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР) вперше визначено поняття «кредитна операція», «товарний кредит», «комерційний кредит» та «фінансовий кредит».

На вимогу позивача, суд запросив довідку сільської ради про осіб, які проживають з відповідачкою.

Довідками /а. с. 78, 87/ рада стверджує, що згідно погосподарської книги № 7 Казначеївської сільської ради особовий рахунок НОМЕР_1 житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 числиться за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в складі однієї сім'ї проживають та зареєстровані: співмешканець ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, дочка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4.

Вказані особи однією сім'єю проживали також на час укладення кредитного договору.

На підставі ст. 160 Сімейного Кодексу України від 10 січня 2002р., право батьків на визначення місця проживання дитини до 10 років визначається за згодою самих батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Конвенція ООН про права дитини /прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднанні резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї (ГА) 20 листопада 1989р. набула чинності для України з 27 вересня 1991р. Конвенцію ратифіковано Постановою ВР N 789-XII (789-12) від 27.02.91, Додатково див. Резолюцію (995_b10) від 21.12.95, Додатково див. Факультативний протокол (995_b09) від 01.01.2000) Статус Конвенції див.( 995_j24 ) Дата підписання Україною: 21 лютого 1990р.

Набуття чинності для України: 27 вересня 1991р. у ст. 3 вказує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Європейська конвенція про здійснення прав дітей Статус Конвенції див. (994_752){Конвенцію ратифіковано із заявою Законом N 69-V ( 69-16 ) від 03.08.2006, ВВР, 2006, N 41, ст. 354} Дата підписання: 25.01.1996 Дата ратифікації Україною: 03.08.2006 Дата підписання від імені України: 07.05.1999 Дата набрання чинності для України: 01.04.2007, в свою чергу в ст. 1, вказує, що ця Конвенція застосовується до дітей, які не досягли 18-річного віку. Предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов'язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них. Рада Європи вимагає визначити щонайменше три категорії сімейних справ, які розглядаються судовим органом і до яких повинна застосовуватися ця Конвенція. Ніщо в Конвенції не заважає Сторонам застосовувати правила, які є більш сприятливими для підтримки та здійснення прав дітей.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні принципи державної політики в цій сфері, є Закон України "Про охорону дитинства" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 30, ст. 142) { Із змінами, внесеними згідно із Законами останні N 5477-VI (5477-17) від 06.11.2012}, норми якого узгоджуються з положеннями Конвенції і не можуть тлумачитися звужено. У разі наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. 8 ЦПК України та ст. 3 Конвенції.

За ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Це положення узгоджується з вимогами ст. ст. 64, 156 Житлового Кодексу України та ст. 405 ЦК України. Батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, а тому отримання батьками дозволу органів опіки і піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, необхідно не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, а і тоді, коли вони стосуються його майнових прав, зокрема, права на користування житловим приміщенням.

Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідної угоди

Закон України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 26, ст. 354) змінами, останніми внесеними згідно N 5088-VI ( 5088-17 ) від 05.07.2012} в ст. 12 Захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо житлових приміщень, стверджує, що Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Керуючись ст. ст. 1, 3, 4, 8, 15, 118-120, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 16, 526, 527, 530, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ПУБЛИЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" /скорочена назва - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_2 про звернення стягнення - відмовити.

Повідомити, що особи, які беруть участь у справі зможуть ознайомитися з повним рішенням суду у суді 29 листопада 2013р. 11.00.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі через районний суд до судової палати по цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя М. І. Соловйов