Постанова № 35644632, 17.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2013 р.Справа № 1570/7118/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ТОВ «Студентська інформаційна агенція» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Студентська інформаційна агенція» до ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Студентська інформаційна агенція» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 15.11.2012 року №0001802240, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 171 604 грн., та №0001812240, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 41 648 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що висновок податкового органу про безпідставне формування Товариством податкового кредиту та завищення валових витрат, не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи, адже Товариством в ході перевірки надано всі передбачені чинним законодавством документи на підтвердження відображених в податковій звітності господарських операцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Студентська інформаційна агенція», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що на підставі акту № 6611/22-4/20962729 від 01.11.2012 року, складеного за результатом документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Студентська інформаційна агенція» щодо документального підтвердження господарських відносин із ПП «Квантор Плюс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з жовтня 2010 року по лютий 2011 року, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.11.2012 №0001802240, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 171 604 грн., з яких за основним платежем 139 656 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 31 948 грн., та №0001812240, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 41 648 грн., з яких за основним платежем 33 872 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7 776 грн.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем:

1) п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, ч.3 пп.139.1.6 п.139.1 ст.139 ПКУ, внаслідок чого занижено податок на прибуток, що належить сплаті до бюджету, на загальну суму 139 656 грн.

2) п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, п.5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України №165 від 30.05.97 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997р. за № 233/2037, внаслідок чого занижено ПДВ, що належить сплаті до бюджету, на загальну суму 33 872 грн.

При цьому податковий орган виходив з того, що заниження податку на додану вартість сталося внаслідок неправомірного формування податкового кредиту за податковими накладними, виданими ПП «Квантор Плюс», яке за місцем юридичної адреси не знаходиться. У зазначеного контрагента відсутні необхідні умови для досягнення результатів підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Податковим органом зроблено висновок, що віднесення позивачем до складу витрат вартість витрат з придбання послуг у ПП «Квантор Плюс» відбулось без відповідного їх зв'язку із господарською діяльністю підприємства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені судом докази не підтверджують вчинення дій щодо виконання договору про надання рекламних послуг від 01.10.2010 року, укладеного між позивачем та ПП «Квантор Плюс», в межах господарської діяльності. Такого висновку суд дійшов, виходячи з пояснень свідка ОСОБА_3, який займав посаду директора ПП «Квантор Плюс», та пояснив, що фактично він не виконував функцій директора, ніяких документів не підписував, з іншими підприємствами не співпрацював, товарів не отримував та не постачав, договорів не укладав, та не підписував податкових накладних та інших документів.

Проте колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим та таким, що зроблений на неповному з'ясуванні всіх обставин справи та на невірній правовій оцінці наявних в матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання, податковий орган виходив з того, що заниження податку на додану вартість та податку на прибуток сталося внаслідок формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями позивача з ПП «Квантор Плюс», вчиненими на виконання договору № 27/10-10 від 01.10.2010, відповідно до якого останній надає позивачеві рекламні послуги з виробництва та розповсюдження в засобах масової інформації реклами, пов'язаної з господарською діяльністю.

Разом з цим, як вбачається з установлених колегією суддів обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, факт придбання та оплати позивачем отриманих послуг підтверджується первинними документами, оформленими відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - договір про надання рекламних послуг від 01.10.2010 року,, акти здачі-приймання робіт, зворотно-сальдові відомості, податкові накладні, витяг з реєстру отриманих податкових накладних тощо.

Актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Нікчемність названого договору та безтоварність спірної господарської операції між позивачем та ПП «Квантор Плюс» податкова інспекція обумовлює поясненнями свідка ОСОБА_3, даними останнім в рамках кримінальної справи, порушеної за фактом організації створення фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.2 ст.201 КК України, про те, що він не виконував функцій директора ПП «Квантор Плюс», ніяких документів не підписував, з іншими підприємствами не співпрацював, товарів не отримував та не постачав. Однак колегія суддів зазначає, що платник податків не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагента підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання товарів у спірного постачальника.

Не може вважатися об'єктивним та обґрунтованим також посилання ДПІ на відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для надання обумовлених в договорі послуг товарів в силу відсутності виробничих потужностей, основних та транспортних засобів,складських приміщень та робочого персоналу, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості виконання послуг контрагентом позивача наявними у нього силами та засобами.

Що ж стосується доводів податкового органу щодо відсутності ПП «Квантор Плюс» за місцезнаходженням, то чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника зі місцем реєстрації.

А тому, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, колегія суддів приходить до висновку, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до вимог чинного законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, є підставою для формування податкового кредиту, та відображення у податковій звітності валових витрат, а правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання належним чином не доведено.

При цьому помилковим є висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, оскільки не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім агентом.

Факт реальності господарських операцій вчинених позивачем з ТОВ «Рекламна агенція Фаворит» підтверджується первинними документами та доказами, що спростовує висновок податкового органу про фіктивність будь-яких правочинів, укладених з позивачем.

Позиція податкового органу про те, що право платника податку на додану вартість на податковий кредит залежить від правомірності дій його контрагентів, також не відповідає чинному законодавству, оскільки факт несплати податків однією із сторін договору свідчить про порушення податкового законодавства, а не про наявність умислу та мети, що завідомо суперечить інтересам держави, і як наслідок, відповідальністю за таке порушення не можуть бути санкції, передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України.

Отже, ТОВ «Студентська інформаційна агенція» мало усі підстави для відображення спірної суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту за відповідний період. Викладені в акті перевірки висновки щодо неправомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту та заниження валових витрат є такими, що засвідчують довільне тлумачення податковим органом норм чинного законодавства та не можуть вважатися обґрунтованими.

Вищевказані обставини та положення законодавства судом першої інстанції прийняті до уваги не були, що призвело до ухвалення судового рішення з порушенням норм матеріального права. З огляду на викладене, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ТОВ «Студентська інформаційна агенція» - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Студентська інформаційна агенція» до ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов ТОВ ««Студентська інформаційна агенція» - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 15.11.2012 року №0001802240, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 171 604 грн., та №0001812240, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 41 648 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.