Постанова № 35644295, 31.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2013 р.Справа № 2а-3976/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ДПІ у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Проторус Плюс» до ДПІ у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Проторус Плюс» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 16.07.2012 р. № 0005242200, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 346 375 грн., з яких за основним платежем - 277 100 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 69 275 грн.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначив, що висновок податкового органу про безпідставне віднесення Товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ "ТПК "Стиль" у квітні 2012 року, та про нікчемність угод з цим контрагентом зроблені з перевищенням повноважень та суперечить фактичним обставинам справи.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем за результатами позапланової невиїзної перевірки ПП «Проторус Плюс» з питання підтвердження господарсько-правових відносин з ТОВ «ТПК «Стиль» та подальшої реалізації або використання у господарській діяльності товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «ТПК «Стиль» у квітні 2012 року, висновки якої відображені в акті перевірки від 03.07.2012 р. № 1258/22-4/36420060.

Податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого правочини, здійснені ПП «Проторус Плюс» з ТОВ «ТПК «Стиль» визнано нікчемними, у зв'язку з чим дані, наведені у декларації з податку на додану вартість за квітень 2012 року про обсяги придбання, а отже і про задекларований податковий кредит, є недійсними;

- п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого Підприємством занижено суму податку на додану вартість за квітень 2012 року на суму 277 100 грн.

За висновком податкового органу, відображені у податковій звітності позивача за квітень 2012 року господарські операції з контрагентом - ТОВ «ТПК «Стиль» не мали реального характеру, а правочини, укладені позивачем з вищезазначеним контрагентом, здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому, на думку відповідача, є нікчемними.

Визначення платником податку податкового кредиту за безтоварними операціями є безпідставним, отже податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документі, на підставі яких Товариством сформовано податковий кредит, відповідають вимогам чинного законодавства, а податковий орган не наділений повноваженнями щодо встановлення в актах перевірки факту нікчемності або недійсності правочинів, укладених суб'єктами господарювання. Якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру, податковий орган не має підстав для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ.

Проте колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку

Таким чином, окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених, зокрема, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, умовою визнання податкової вигоди платника є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.04.2012 року між ТОВ "Торгівельно-промислова компанія "Стиль" (Продавець) та ПП "Проторус Плюс" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 15, відповідно до якого ТОВ "Торгівельно-промислова компанія "Стиль" зобов'язувався поставити на склад позивача сільськогосподарську продукцію - сою, а позивач оплатити цей товар в кількості, за ціною та на умовах, що зазначені в Додатках до договору.

Факт передачі товару у власність покупцеві оформляється шляхом підписання видаткових накладних, які підписуються сторонами у момент приймання-передачі товару.

На підтвердження факту отримання сої позивачем надано видаткові та податкові накладні.

Судом першої інстанції зазначено, що надані позивачем на підтвердження здійснення відповідних господарських операцій податкові накладні, видаткові накладні, які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, тобто, оформлені у відповідності до норм ПК України, зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні товару (послуг). Разом з цим, докази, на які послався суд першої інстанції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), оскільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації щодо наявності у позивача складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, де саме завантажувався та розвантажувався обумовлений в договорі купівлі-продажу товар та ким здійснено його перевезення. Позивачем а ні в ході перевірки, а ні під час розгляду справи не надано прийомні акти зернового складу, які б засвідчували фактичну поставку сої від постачальника - ТОВ ТПК «Стиль».

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведена реальність операції, оскільки матеріалами справи не підтверджується час та місце здійснення операції, у позивача відсутні трудові ресурси та транспортне обладнання, а доводи позивача, що між ним та його контрагентом ТОВ ТПК «Стиль» було досягнуті усні домовленості щодо поставки товару безпосередньо покупцям позивача - ТОВ «Галаганівський елеватор» та ТОВ «Полігрейн Агро» засвідчують той факт, що безпосередньо ПП "Проторус Плюс" зазначений товар не отримувався, видаткові накладні підписані за відсутності фактичної поставки сої на склади позивача. Відтак, господарські операції, що відбулися, оформлені лише документально.

Колегія суддів вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, частина п'ята передбачає, що правочин має бути спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст.228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Колегія суддів вважає, що позивач відображав господарські операції документально, тобто без мети реального настання правових наслідків, а тому укладені позивачем правочини суперечать моральним засадам суспільства та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Відтак, в порушення вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України позивачем за перевіряємий період до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ від вартості товарів, які не придбавались та не використовувалися в господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що господарські операції (зокрема, купівля сої), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем в судовому засіданні не доведено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит за вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Враховуючи ту обставину, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи, але неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ДПІ у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Проторус Плюс» до ДПІ у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою у задоволенні позову Приватного підприємства «Проторус Плюс» - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.